"ПІСНІ ШОТЛАНДСЬКОЇ ГРАНИЦІ""Пісні шотландської границі" поєднують багато великих шотландських балад, включаючи "Сер Патрик Спенс", "Джонни Міцна Рука", "Битва під Оттенбурне", "Ворон до ворона летить", "Лорд Рональд", "Пильнування в труни", "Жінка з Ашерсвелл". Видання було красиво оформлене, постачено коштовними примітками й включало тексти, які Скотт, безсумнівно, місцями "поліпшив" (наприклад, "Ворон до ворона летить"). Він поклав багато сил, щоб зібрати балади, нерідко записував їх з голосу, але його покоління не проявляло педантичності в питанні про збереження текстів у тім виді, як вони існували, - педантичності, властивої сучасним філологам, і Скотт думав, що має повне право нишком пригладити строфу або навіть замінити споконвічні вірші на більше звучні й героїчні. В одному з листів 1806 року він затверджував, що "не робив вставок у ці стародавні Балади", і згадав джерела деяких "оригінальних записів"; але безсумнівно, що до ряду опублікованих їм текстів він приклав руку, щоправда, здебільшого поєднуючи різні тексти, а не підмінюючи оригінали
"„Пісні шотландської границі", - повідомляв Скотт своєму шуринові Чарльзу Карпентеру в березні 1803 року, - були так добре прийняті вимогливою публікою, що, виручивши 100 фунтів прибутку від першого видання, якесь - марнославство не дає умолчать і не похвалитися - було розпродано за шість місяців, я продав авторські права ще за 500 фунтів". Згодом книга неодноразово перевидавалася, особливо після того, як Скотта прославила його власна поезія, а саме в цьому напрямку відтепер і розвивався його талант. Скотт, щоправда, не відмовився від редакторської роботи або писання есе про стародавності й на історичні теми - цим він займався все життя. В 1803 і 1804 роках він віддав багато часу підготовці до видання середньовічного лицарського роману "Сер Тристрам", що вийшов в 1804-м. Одночасно він працював над власною поемою "про лицарство Прикордонного краю", що спочатку припускав включити в третій тім "Пісень", куди повинні були ввійти "наслідування стародавнім баладам". Сюжет йому підказала "чарівна юна графиня Далкейт", майбутня Херриет герцогиня Баклю, що Скотт почитав і боготворив і чия смерть в 1814 році була для нього ударом. Графиня "повеліла" Скоттові написати баладу на тему прикордонного переказу про Сурмача з Гилпина. Розмір і строфу він запозичив у Кольриджа з "Кристабел" 89, від якої був у захваті. Скінчилося тим, що "балада" вилилася в "Пісню останнього менестреля", драматичну поему в шести піснях, що побачила світло в січні 1805 року. Успіх її був миттєвий і приголомшуючий, що, за словами Локхарта, "відразу визначило: література стане головною справою всього життя Скотта".