А. Аникст. Бомонт і Флетчер
Чи були Бомонт і Флетчер ідеологами монархії й дворянства? У початок сайту
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття "пишномовними, пасивно слухняними торуй" і "ультрароялістами" [20]. Незабаром це стало загальним місцем критики, що визнала в Бомонте й Флетчере драматургів, що орієнтувалися на аристократичних глядачів і прямо підтримували у своїх п'єсах божественне право королів. Один з новітніх дослідників їхньої творчості назвав свою книгу так: "Флетчер, Бомонт і компанія, увеселители дворянства часів короля Джеймза" [21].
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття лад. Тут, минаючи інші питання, ми звернемося безпосередньо до тої драми, що особливо подала привід уважати Бомонта й Флетчера прихильниками монархії Стюартов і прихильниками божественного права королів. Це "Трагедія дівчини". Нагадаємо суть драматичного конфлікту. Знатний юнак Аминтор, повернувшись із походу, довідається, що цар видає за нього заміж красуню евадну. Підкоряючись волі монарха, Аминтор розстається з люблячою його нареченою. Після вінчання, залишившись наодинці з евадной, Аминтор довідається від її, що їхній шлюб повинен бути фіктивним і прикривати її любовні відносини з іншою людиною. Ще не знаючи, хто коханий евадни, Аминтор грозить убити його, як тільки вона назве його. Тоді евадна зізнається, що її коханець сам цар. В Аминтора опускаються руки:
"Про ти, вимовила таке слово,
Перед яким відступає помста:
Воно вселяє в груди священний жах.
Царів карати не сміє слабкий смертний.
Нехай боги вирок їм вирікають.
А наша доля - терпіти й чекати на нього". (II, 1)
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття Дж. Сент Ло Стрейчи, що писав, що якщо персонаж драми Аминтор і є сервильним стосовно царя, те так не можна сказати про авторів, що створили цей образ. Їм не вичерпується зміст трагедії. Критик справедливо зауважує, що для рішення питання про позицію авторів треба визначити, до кого вони залучають найбільші симпатії глядачів не до Аминтору, що тріпотить перед царем, а до брата евадни й другові Аминтора Мелантию. Він-Те і є справжнім героєм трагедії. Мелантий повний високих понять про честь і будить в евадне не тільки почуття сорому за своє зганьблене дівоцтво, але й спрагу помститися кривдникові, унизившему неї достоїнство
Перед тим як убити царя, евадна кидає йому в особу:
"Я нечиста, як ти, і зробила
Не менше злочинів.
Так, колись Була і я пречервоній і невинней,
Чим молода троянда, але мене -
Не ворушися! - розтлив ти, хробак нечистий.
Була я чеснот повна,
Поки мене своїми проклятими лестощами
(Нехай пекло тебе покарає за неї!)
Від честі ти не відвернув. За це
Убито ти будеш, цар". (V, 2)
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття незалежне відношення до монарха в Мелантия. У нього немає й тіні сумніву, що він вправі мстити кривдникові, будь той хоч сам цар. Монарх повинен бути гідний свого положення, тоді він заслуговує слухняності, якщо ж він тиран, те піддані вправі повстати проти нього. Братові вбитого царя, що ллє над його трупом сльози, Мелантий говорить, що він шанував покійного, поки той "був добрим государем", віддано служив йому, але той, забувши про заслуги Мелантия, знеславив його сестру
"Тоді і я забув свій борг васальний,
Сам суд здійснив і помстився цареві..." (V, 3)
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття В трагедії "Валентиниан" майже точно повторюється ситуація "Трагедії дівчини". Полководець Максим довідається, що імператор Валентиниан збезчестив його дружину. Ображений чоловік жадає мести. Він і інший воєначальник імператора гаряче сперечаються про прерогативи монархічної влади й про право підданих на повстання. Тут ми також не зауважуємо беззастережного визнання переваги носія влади над іншими людьми, як не затверджується тут і право монарха порушувати закони моралі. Правда, п'єса не здобуває антимонархічного звучання, тому що Максим виявляється не стільки месником за честь дружини, скільки кар'єристом, що вирішує використовувати положення, що створилося, щоб мати прийменник убити Валентиниана й захопити його престол. Наприкінці трагедії гине й він, тому що по-своєму він виявився не меншим порушником моральних законів, чим убитий Имвалентиниан.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття "Вірнопідданий". Для російських читачів цікаво довідатися, що дія в ній відбувається у великому князівстві Московському. Дядько драматурга Джайлз Флетчер зробив подорож у Росію й видав книгу про Московии (1591). Однак п'єса племінника не носить слідів скільки-небудь серйозного знайомства з Росією. Жіночі персонажі п'єси йменуються Олимпия, Гонору, Віола, зате серед чоловічих персонажів зустрічаються Боррис, Бороский, головного героя кличуть Аркас, а його сина Теодор (Федір).
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття небезпека, робити подвиги для захисту й прославляння його. Зрештою князь відплачує належне його відданості й. карає інтригана Бороского.
Більше, ніж в інших п'єсах, у цій трагікомедії виявився дух верноподданничества. Однак Уейт справедливо помітив, що не ця тема є центральною в п'єсі, хоча сюжет будується на випробуванні "вірнопідданого" Аркаса. Моральний конфлікт п'єси складається в протиставленні ідеальної безкорисливості Аркаса й "матеріалізму" Бороского, типового для того часу хижака-макіавелліста [23]. Бомонт і Флетчер постійно зображують придворне середовище, велику знать і дворян. Однак їм не можна пред'явити докору в тім, що вони ідеалізують верхівку суспільства. Навпаки, вони зображують інтриганство, кар'єризм, пожену за владою й багатством, моральну розбещеність і інші пороки свого класу. Поряд із цим у їхніх п'єсах зустрічаються також дворянські герої з високими поняттями про честь. Але навіть вони небездоганні у своєму поводженні, що, втім, анітрошки не турбувало Бомонта й Флетчера, тому що моральні критерії для них уже не мали того значення, яке надавав їм Шекспір. Ідеальна мораль, що на словах затверджують герої Бомонта й Флетчера, є чисто театральною. У ній немає нічого реального й земного. Такі особливо деякі героїні їхніх п'єс, як Аепазия в "Трагедії дівчини" і Белларио в "Филастре". Ідеальність цих персонажів потрібна Бомонту й Флетчеру для того, щоб створювати драматичний конфлікт або, скоріше, видимість його.
Якщо, однак, повернутися до питання про відношення до монархії, те треба з усією визначеністю сказати, що для драматургія Бомонта й Флетчера він не має того значення, який мав для Шекспіра. Шекспір, як відомо, постійно був зайнятий проблемами: влада й народ, монарх і його борг перед державою. Підхід Шекспіра був загальнонаціональним. Дане коло питань цікавив його з погляду того, чи допоможе монархія досягненню соціальної гармонії, необхідної для здійснення гуманістичного ідеалу життя. Шекспір мислив державно, його точка зору в остаточному підсумку була точкою зору вільної людини, що судить про те, яким повинне бути держава і його правителі. Драми Шекспіра тому завжди мають найширше тло: все суспільство причетне до конфліктів, що становлять ядро його п'єс
Кругозір Бомонта й Флетчера набагато вже. Вони живуть під десницею незламної влади й розуміють, що ніяких змін очікувати не доводиться. Звідси їхня байдужність до більших суспільних проблем. Ми не знайдемо у всієї полсотне п'єс Бомонта й Флетчера добутків такого загальнонаціонального масштабу, як хроніки або римські трагедії Шекспіра. Дія трагедій і трагикомедий Бомонта й Флетчера відбувається в придворних колах. Якщо в Шекспіра у всіх його палацових драмах відчувається присутність народу, то в Бомонта й Флетчера навіть заколоти, що виникають по ходу дії п'єс, мають знов-таки чисто сюжетне, театральне значення, як, наприклад, у трагікомедії "Филастр", де принцові повертають віднятий у нього престол завдяки повстанню, до якого він сам, однак, ніякі відносини не мав, зайнятий своїми любовними справами [24]. Клиффорд Лич справедливо зауважує, що в часи монархії Стюартов було просто неможливо в прямій формі обговорювати, а тим більше засуджувати королівське самодержавство. Із цього погляду вже самий факт дискусій про королів у п'єсах Бомонта й Флетчера не можна недооцінювати [25]. У героїв все-таки є відносна воля думок, і, здається, дуже вірно визначив характер позиції Флетчера (і Бомонта) И. А. Аксьонов, що писав: "Для того щоб відбивати свою епоху, зовсім не потрібно неодмінно народитися в стані, що було носієм соціальної новизни й повинне було зробити в (найближчому майбутньому революцію. Представники приреченого на зламування стану у своїй полеміці з наступаючим супротивником іноді виявлялися здатними йти далі своїх опонентів. Передове дворянство в період підготовки великої англійської революції критикувало й святість релігії й богоугодність самодостатнього монарха - самі святі предмети шанування майбутніх неприборканих революціонерів, уже й тоді за своїми прилавками й ремісничими верстатами залізні боки, що приміряли, міліційних панцирей. Воно сміло критикувати й "святість усілякої влади", поняття, що так ретельно відстоював Жан Ковен (він же Кальвинус), і безумовність поняття держави, указуючи на становий характер його підвалин. Воно єхидно пророкувало, що в основу порядку, що затівається буржуазією, неминуче ляже ще не сформульоване Гоббсом правило: "людина людині - вовк" [26].
Не зайве нагадати, що й Шекспір аж ніяк не виступав проти принципу монархії. Ні в його час, ні тоді, коли писали Бомонт і Флетчер, республіканські ідеї ще не одержали скільки-небудь значного розвитку в Англії. Тому безплідно задаватися питанням, чи заперечували Бомонт і Флетчер монархічний лад. Ми більше довідаємося про їхні погляди, придивившись до тому, якої виглядає цей лад і що являють собою носії влади в них п'єсах
Але й цьому не слід надавати занадто великого значення. Найменше самі Бомонт і Флетчер цікавилися політичними питаннями, тому що вони жили в такий час, коли найвищі поняття, затверджувані їхніми персонажами, як правило, служили слабким прикриттям життєвої практики, що не мала ніякого відношення до моральних або суспільних принципів. У Бомонта й Флетчера немає державно-політичного ідеалу. Вони вільні від ілюзій, начебто благо людини пов'язане з міццю держави. Основу п'єс Бомонта й Флетчера становить свідомість безплідності пошуків суспільної справедливості й соціальної гармонії. Кожний повинен сам домагатися удачі й щастя, і ні в кого з персонажів Бомонта й Флетчера життєвий ідеал не пов'язаний з турботами про загальне добро
Коментарі