<
IX У виданні Гуда, що почалося із січня 1844 року, взяли участь кращі письменники: Барри Корнволь, Диккенс, Бульвер, Роберт Броунинг, Джемс, Монктон-Мильнз і мн. др. "Hood's magazine", як і більша частина літературних щомісячників в Англії, не був вираженням якої-небудь політичної тенденції; завданням його було доставляти щомісяця читачам можливо більше цікавих повістей, гумористичних нарисів, гарних віршів і короткий огляд новин у літературному й театральному світі. Цим вимогам журнал Гуда задовольнив як не можна краще, і в нього відразу з'явилося досить читачів. Видавець, здавалося, хотів покласти в нього всього себе. Перший нумер складався більше чим наполовину з його власних статей. Але такі зусилля були пагубні для Гуда, і не далі як через півроку, саме в червневому нумере "Магазина", була поміщена наступна замітка друзів видавця:
"З почуттям найглибшої прикрості доводиться нам сповістити наших передплатників і публіку про обставини, які протягом минулого місяця позбавили цей журнал неоціненої участі його видавця. Тяжкі припадки давно що вже виснажує його хвороби, кровотеча з легенів, внаслідок розширення серця (яке у свою чергу є наслідок виснажливого порушення й безперервної й надмірної літературної праці), ці припадки в кілька тижнів зробили в містері Гуде таке виснаження, такий страшний занепад сил, що ми довго побоювалися, чи залишиться він живий. Проте до самого четверга 23-го числа (журнал виходив завжди 1-го) він не залишав надії, що в нього дістане сили приготувати до цьому нумеру продовження повести, початої в колишніх книжках, і навіть хотів, щоб у змісті журналу, посланому заздалегідь для оголошення в газетах, був поміщений заголовок повести. У той же вечір, сидячи в постелі, він намагався накидати кілька комічних малюнків для журналу; але навіть це зусилля так розморило його, що вночі в нього зробився крайній занепад нерв і сильне марення. На наступний ранок доктора оголосили, що повторення подібних спроб у такий критичний період хвороби може коштувати йому життя. Ми впевнені, що це коротке оголошення зустріне співчуття й поблажливість наших передплатників до містера Гуду; вони побачать притім, на якій підставі було оголошено в газетах продовження його повести. Нам приємно повідомити, що тепер сили містера Гуда потроху відновлюються, і ми маємо привід сподіватися, що в найближчому нумере з'являться обіцяні їм нового глави повести і його малюнки
Усвідомлюючи свою слабість і невірність руки, містер Гуд кинув карикатурні нариси, про які ми згадали, тому що вважав їх не стоющими печатки. Але ми думали, що контраст між їхнім веселим гумором і тим стражданням і виснаженням, у якому вони були накидані, додасть їм особливий інтерес, незалежно від їхніх інших достоїнств. Може бути, вони нагадають многим, яких тяжких зусиль коштує іноді їжа безтурботної веселості і як часте задоволення багатьох купується гіркими стражданнями одного
Тому, на цей тільки раз, ми не послухалися нашого головного редактора й помістили два з його останніх малюнків".
Небагато поправившись, Гуд був посланий докторами відпочити й подихати свіжим повітрям на околицях Гринвіча. Він пробув там два місяці й відвертав настільки зміцнілим, що міг знову з колишньою енергією прийнятися за свій журнал. Але це було ненадовго. У жовтні містрис Гуд писала до де-франка, що він уже не почуває себе, ніколи добре, що найменша зміна погоди відбивається на ньому, що він не може зробити й декількох кроків не стомившись. До цієї звістки Гуд сам зробив таку приписку: "Живий я, живий! Уже якщо три доктори не зуміли йти мене, так вірно я ще проживу годик-другой. А дійсно я ледве не відправився вудити в Леті риб забуття. Що ви тлумачите про мої надмірності! Навіть і легеня-те пиво дають мені з водою, і по балах я не роз'їжджаю".
Ще колись, коли небезпека не була так близька, Томас Гуд підслухав раз суперечка між своїми дітьми осебе.
---і Тато літератор, ---і говорила дівчинка
---і Ні, не літератор, ---і заперечував хлопчик. ---і Я знаю, хто він такий
---і Хто ж?
---і Він не літератор, він інвалід
Тепер важко вже було б оспоривать маленького Тому
Біля цього ж часу в листі до Бульверу Гуд говорив: "Може бути, мені й шкідливо працювати так багато, але, не говорячи вуж про необхідність, я від довгої звички ніяк не можу не працювати головою; може бути, ця постійна робота мозку відбувається тому, що я не має змоги бути діяльним фізично. Я сплю мало, і голова в мене точно які сіни, у яких горить всю ніч лампа. Так буде до самого кінця. Я повинен умерти в доспехе ---і як герой, або, мабуть, у збруї ---і як кінь".
Коло друзів і шанувальників Гуда бачив дуже ясно, що ця лампа прогорить уже недовго. Яскравий блиск її був, може бути, останніми спалахами гаснучої светильни. Треба було подбати якщо не про те, щоб урятувати життя самого Гуда (у цьому вужі всі отчаявались), те принаймні про яке-небудь забезпечення для дружини й дітей. Узимку Гуд одержав напівофіційний запит, кого зі свого сімейства бажав би він вибрати для одержання пенсії, що думає призначити йому уряд, бачачи його тяжке положення. Томас Гуд назвав свою дружину, і їй дали сто фунтів щорічного довічного посібника
Роберт Пиль написав із цієї нагоди люб'язний лист до Гуду, у якому жалував про незначність суми, призначеної в пенсію, говорив про те, що читав всі, написане Гудом, і належить до числа ревних його шанувальників, і нарешті зауважував, що пенсія від уряду ні до чого його не зобов'язує. "Ви можете писати зі свідомістю повної незалежності, ---і говорив він, ---і так само вільно й не соромлячись, як якби між нами не було ніяких зносин".
Цього можна було б і не говорити, тому що Гуда купити було не можна; але адже й такого погляду не завжди дочекаєшся від людей, вознесенних на недоступні висоти величі, де так само холодно й суворо, як на високих гірських вершинах. Спасибі й за те!
Коментарі