Переказ сюжету Кавказький бранець Лермонтов М. Ю
В аулі, де ввечері на порогах сидять черкеси й говорять про свої битви, з'являється вершник, що тится на аркані російського бранця, що здається померлої від ран. Але опівдні бранець приходить у себе, згадує, що з ним, де він, і виявляє кайдани на своїх ногах. Він раб! Мечтою летить він у Росію, де провів молодість і яку покинув заради волі. Її мріяв він знайти на Кавказі, а знайшов рабство. Тепер він бажає тільки смерті. Уночі, коли аул угомонився, до бранця приходить молода черкеска й приносить йому прохолодний кумис для угамування спраги
Довго сидить діва із бранцем, плачучи й не маючи можливості розповісти про свої почуття. Багато днів підряд окутий бранець пасе череду в горах, і щоночі приходить до нього черкеска, приносить кумис, вино, мед і пшоно, ділить із ним трапезу й співає пісні гір, учить бранця своїй рідній мові
Вона полюбила бранця першою любов'ю, але він не має сил відповісти їй взаємністю, боячись розтривожити сон забутої любові. Поступово звикав бранець до сумовитого життя, танучи в душі тугу. Його погляди тішили величні гори Кавказу й Ельбрус у крижаному вінці
Часто знаходив він особливу радість у бурах, які бушували на гірських схилах, не досягаючи висот, де він перебував. Його увагу залучають звичаї й вдачі горців, йому подобаються простота їхнього життя, гостинність, войовничість. Він годинниками міг любуватися, як черкеси джигітують, привчаючи себе до війни; йому подобалося їхнє вбрання, і зброя, що прикрашає черкеса, і коні, що є головним багатством черкеських воїнів. Він захоплюється військовою доблестю черкесів і їхніх грізних набігів на козачі станиці. У будинках же своїх, у вогнищ, черкеси гостинні й привечают втомлених подорожан, захоплених у горах нічний часом або негодою
Спостерігає бранець і за войовничими іграми чеченських юнаків, захоплюється їхнім молодецтвом і силою, його не бентежать навіть їхні криваві забави, коли вони в запалі гри рубають голови рабам. Сам изведавший військові втіхи, що дивився в очі смерті, він приховує від черкесів руху свого серця й вражає їхньою безтурботною сміливістю й незворушністю. Черкеси навіть пишаються ним як своїм видобутком. Закохана черкеска, що довідалася захвати серця, умовляє бранця забути батьківщину й волю
Вона готова знехтувати волю батька й брата, які хочуть продати її нелюбимому в інший аул, умовити їх або покінчити із собою. Вона любить тільки бранця. Але її слова й пещення не будять душі бранця
Він віддається спогадам і один раз, плачучи, відкриває їй душу, він молить черкеску забути його, що стали жертвою страстей, які позбавили його упоений і бажань. Він журиться, що довідався її так пізно, коли вже немає надії й мрії й він не в змозі відповісти їй на її любов, душа його холодна й байдужа, і в ній живе інший образ, вічно милий, але недосяжний. У відповідь на визнання бранця черкеска докоряє його й говорить, що він міг хоча б з жалості обдурити її недосвідченість. Вона просить його бути поблажливим до її щиросердечних борошн. Бранець відповідає їй, що їхні долі схожі, що він теж не знав взаємності в любові й страждав водиночестве.
На світанку, сумні й безмовні, вони розстаються, і із цього часу бранець проводить час один у мріях про волю. Один раз він чує шум і бачить, що черкеси відправляються в набіг. В аулі залишаються тільки жінки, діти й старці. Бранець мріє про втечу, але тяжкий ланцюг і глибока ріка - нескоримі перешкоди
И от коли стемніло, до бранця прийшла вона, тримаючи в руках пилку й кинджал. Вона сама розпилює ланцюг. Збуджений юнак пропонує їй бігти з ним разом, але черкеска відмовляється, знаючи, що він любить іншу
Вона прощається з ним, і бранець кидається в ріку й пливе на протилежний берег. Раптово він чує за шум хвиль і віддалений стогін. Вибравшись на берег, він обертається й не знаходить поглядом на залишеному березі черкески
Бранець розуміє, що означали цей плескіт і стогін. Він дивиться прощальним поглядом на покинутий аул, на поле, де він пас череда, і відправляється туди, де блискають російські багнети й окликаються передові козаки