Історія закордонної літератури XVII століття. За редакцією З. И. Плавскина. Розділ IV. Англійська література
Розділ IV. Англійська література В початок сайту
РОЗДІЛ IV. АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ГЛАВА 18. Загальна характеристика
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття 1640-х років. Ця революція з'явилася однієї з вирішальних битв буржуазії проти європейського феодалізму, що передвіщала перемогу нового політичного ладу в Європі й за її межами.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття Віджилий феодальний правопорядок, паразитизм двору й церкви, ріст податків і мит, призначених для поповнення вічно порожньої королівської скарбниці, перешкоджали розвитку торгівлі й економіки, викликали невдоволення буржуазії й нового дворянства. Нестаток і голод були долею трудівників Англії, селян і ремісників.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття інтереси третього стану, почалися вже при Єлизаветі й різко загострилися після воцаріння династії Стюартов (1603). Запеклі конфлікти виникали під час обговорення найбільш важливих, що мали стратегічне значення питань, - про права парламенту, про контроль над церквою, фінансами, армією й судом.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття допомогою. Зустрівши з їх боку рішуча відсіч, Карл почав готуватися до збройної боротьби. Вся країна розкололася на два ворожих табори. Оплотом короля стали феодальна аристократія й офіційна англіканська церква. На стороні парламенту виступили буржуазія й нове дворянство, широкі шари селян і міської бідноти.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття в Англії була реформована й стала підкорятися не татові, а королеві (1534), англіканська церква продовжувала виступати «як найбільше загальний синтез і найбільш загальної санкції» феодально-монархічного ладу й не відповідала інтересам буржуазії.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття життя, іншими словами, ратували за очищення церкви від установлень католицизму, за скасування епископата й рятування церковної служби від дорогої обрядовості, за чистоту суспільних і особистих вдач і т.д.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття створення миру визначив одних людей до порятунку, інших - до погибелі. Людина виявлялася один на один із суворим кальвіністським Ієговою й зобов'язана був всім своїм життям довести, що йому визначене порятунок.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття ставало економічне процвітання: «обранець божий», що процвітає буржуа одержував від кальвінізму як би релігійну санкцію на керівну роль у суспільстві.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття - писав енгельс, - було наскрізь демократичне й республіканським; а де вже й царство божие республиканизировано, чи могли там земні царства залишатися вірнопідданими королів, єпископів і феодалів?..»[20]
Англійська буржуазія знайшла в кальвінізмі «готову бойову теорію», необхідну їй для розтрощення старого ладу. Пуритани вірили, що ведуть священну війну за торжество релігійних і моральних ідеалів, які вони удосталь черпали в Біблії. Об'єктивно ж основні принципи пуританізму визначалися потребами первісного нагромадження, що завершувалося, капіталу й завданнями боротьби буржуазії проти політичного й морального авторитету монархії, феодального дворянства й церкви. Не випадково пуританська етика протиставляла буржуазні чесноти - ощадливість, помірність, старанність - аристократичному культу розкоші й насолод. Не випадково пуританські ідеологи з особливою ретельністю розвінчували постулат про божественне походження королівської й церковної влади.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття з ортодоксальним кальвінізмом. У селянсько-плебейській єресі загальна для всіх протестантів проповідь рівності людей перед богом майже незмінно сполучалася з демократичною вимогою соціальної й майнової рівності.
Напередодні революційного перелому роялістам протистояла єдина опозиція пуритан, що включала різні стани. Всіх їх згуртувало прагнення розтрощити старі, уже нікого не суспільні підвалини, що задовольняли. Однак у міру наростання революції в пуританському таборі відбувалося соціальне розмежування. Спочатку на чолі антифеодальних сил виступили пресвитериане - помірне пуританське крило, що представляло інтереси великої буржуазії й найбільш знатної частини нового дворянства.
Побоюючись вдаватися до допомоги народних мас, пресвитериане затримували розвиток революції й готові були піти на змову з королем. У середині 40-х років ініціативою заволоділи індепенденти - радикально настроєна частина нових дворян і середньої буржуазії, що опиралася на широкі шари міського й сільського населення. Вождем індепендентів став Оливер Кромвель, талановитий полководець, творець армії «нового зразка», майбутній глава республіканського уряду.
На заключному етапі боротьби гегемонія ледве було не перейшла до представників дрібної буржуазії й міських низів - левеллерам (зрівнювачам), які ратували за поглиблення революції й висували вимогу політичної рівності всіх громадян, хоча й не зважувалися зазіхати на право приватної власності. Індепендентам удалося удержати владу й використовувати левеллеров для закріплення своєї перемоги. У ході революції виник також справді демократичний рух диггеров, або «щирих левеллеров», що виражала сподівання найбіднішого селянства й, що виступали за перетворення землі в загальну скарбницю народу. Однак цей рух проіснувало лише з 1649 по 1650 р.
Головними рушійними силами англійської революції, її «бойовою армією» були селяни (йомени) і міська біднота. За словами енгельса, «винятково завдяки втручанню цього йоменри й плебейського елемента міст боротьба була доведена до останнього рішучого кінця й Карл I догодив на ешафот»[21]. Але якщо народ і завоював перемогу, те не йому призначено було скористатися її плодами. «Саме селяни, - пише енгельс, - виявляються тим класом, що після завойованої перемоги неминуче розоряється в результаті економічних наслідків цієї перемоги»[22]. Громадянські війни, що тривали з 1642 по 1649 рік, окончились повним розгромом прихильників монархії. Король був захоплений у полон і відданий суду. Трибунал визнав його «тираном, зрадником, убивцею й суспільним ворогом народу», і 30 січня 1649 р. Карл I був страчений. Англія була проголошена республікою.
Незабаром, однак, у політичному ладі країни відбулася істотна зміна: в 1653 р. Кромвель, розправившись із радикальними рухами левеллеров і диггеров, жорстоко придушивши повстання в Шотландії й Ірландії, установив в Англії військову диктатуру. Переродження армії «нового зразка» в армію душителів національно-визвольної боротьби ірландського народу, в армію колонізаторів, розбещених щедрими подачками за рахунок земель завойованої країни, означало одночасно переродження индепенденской республіки, підготовляло її катастрофу. «Англійська республіка при Кромвеле, - указував Маркс, - у сутності розбилася об Ірландію»[23].
Після смерті Кромвеля в 1658 р. імущі класи Англії, побоюючись нового революційного вибуху, поспішили відновити в країні стару владу, обмежену, щоправда, на користь парламенту, і в 1660 р. запросили на трон сина страченого короля, Карла II Стюарта (1660-1685).
Незважаючи на обіцянки Карла II зберегти завойовані революцією волі й не переслідувати її учасників, в Англії почалися репресії - період «великого переслідування» пуритан. У країні початок рости невдоволення. Політика спадкоємця Карла II, Иакова II, питавшегося повернути собі всю повноту влади, була неприйнятна для зміцнілих у роки республіки буржуазії й нового дворянства. В 1689 р. відбулася так звана «славна безкровна революція», що приоится буржуазію до панівних класів і открившая простір для безперешкодного й швидкого розвитку країни по капіталістичному шляху.
Англійська література XVII сторіччя - це література епохи революційного ламання. Вона розвивається в обстановці запеклої ідеологічної й соціальної боротьби, у тісному зв'язку з подіями свого часу.
Перші десятиліття століття завершують епоху Ренесансу; лише із середини 20-х років починається нова історико-літературна епоха, що кінчається до 1690-м років, коли на літературну арену вступає Джонатан Свифт і інші діячі ранньої Освіти. У літературному житті Англії цієї пори розрізняють у свою чергу три етапи, перший з яких доводиться на передреволюційні десятиліття (20- 30-е роки), другий охоплює роки революції й республіки (40- 50-е роки), третій збігається з періодом Реставрації (60- 80-е роки).
Перехідний характер епохи, складність і гострота соціально-політичних колізій у країні обумовили складність і суперечливість її літературного процесу. Якщо для Франції XVII століття - це, з деякими застереженнями, століття класицизму, для Іспанії й Німеччини - вік барокко, то в Англії та ж епоха не піддається скільки-небудь однозначній характеристиці: барокко співіснує тут із класицизмом, і часом різнорідні літературні принципи вигадливо переплітаються у творчості того самого автора. Симптоматично, що краще створення століття - поема Джона Мільтона «Загублений рай» - народилося як би на схрещенні двох художніх напрямків, що панували в західноєвропейському мистецтві цього часу.
У першій чверті XVII в. англійська література розвивалася ще головним чином під знаком Відродження. Однак у ній усе наполегливіше сповіщали про себе тенденції, що свідчили про кризу ренесансного світорозуміння. Валили надії гуманістів на близьке й неминуче торжество суспільної гармонії, загострювалося відчуття складності й трагічної суперечливості буття.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття так і з ідейними традиціями Відродження, інші, не відрікаючись від гуманістичних цінностей, прагнуть пристосувати їх до новим, що змінилися умовам. Провідним напрямком в англійській літературі цієї пори стає барокко. У творчості ряду письменників зріють паростки класицизму.
Важливу роль у становленні классицистской естетики на англійському ґрунті зіграла драматургія Бена Джонсона. Залишаючись письменником ренесансної епохи, Джонсон, однак, у деяких відносинах передбачав шукання драматургів і поетів XVII сторіччя.
Особливе значення мала в цьому зв'язку розроблена письменником раціоналістична «теорія гуморів», що припускає зображення якоїсь однієї, що панує пристрасті в характері персонажа. Прихильність класичним канонам і правилам, інтерес до загальнозначущого, гражданственной проблематиці, схильність до дидактизму властив і молодший сучасник Джонсона - драматургові Ф. Мессинджеру, останні п'єси якого були створені в 1630-е роки. Тенденції класицизму стають переважними й в окремих поетів нового покоління, що вступає в літературу саме в цей період, - в описово-дидактичній ліриці Дж. Денема й у поезії е. Уоллера, на стиль якого вплинули французькі писатели-классицисти.
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття школи вважається Джон Донн (Joh"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття роки життя найбільш значні свої добутки.
[19] Маркс К., енгельс Ф. Соч. Т. 22. С. 308.
[20] Там же.
[21] Маркс К., енгельс Ф. Соч. Т. 22. С. 308.
[22] Маркс К., енгельс Ф. Соч. Т. 22. С. 308.
[23] Маркс К., енгельс Ф. Соч. Т. 32. С. 532.
[24] Концепт - від англ co