Переказ сюжету Творчість Золя е
Клод Лантье, художник, повісився у своїй майстерні перед незакінченою картиною в листопаді 1870 р. Його дружина Христина, що позувала для цієї картини й болісно ревнувала до неї, втратила розум від горя. Клод жив у повній убогості. Від нього не залишилося нічого, крім декількох начерків: останню й головну картину, невдалий шедевр, зірвав зі стіни й спалив у припадку люті друг Клода Сандоз. Крім Сандоза й Бонграна - іншого приятеля Клода, художника-метра й бунтар^-бунтаря-академіка-бунтаря, - на похоронах не було нікого з них компанії
...Всі вони були родом із Плассана й подружилися в коллеже: живописець Клод, романіст Сандоз, архітектор Дюбюш. У Парижу Дюбюш із великою працею надійшов в Академію, де піддавався нещадним глузуванням друзів: і Клод, і Сандоз мріяли про нове мистецтво, дорівнює нехтуючи класичні зразки й похмурий, наскрізь літературний романтизм Делакруа.
Клод не просто феноменально обдарований - він одержимо. Класичне утворення не для нього: він учиться зображувати життя, який її бачить, - Париж, його центральний ринок, набережні Сени, кафе, перехожих. Сандоз марить про синтез літератури й науки, про гігантську романну серію, що охопила й пояснила б всю історію людства. Одержимість Клода йому далека: він з переляком спостерігає за тим, як періоди наснаги й надій переміняються в його друга похмурим безсиллям
Клод працює, забуваючи про їжу й сон, але не йде далі начерків - ніщо не задовольняє його. Зате вся компанія молодих живописців і скульпторів - легкий і цинічний насмішник Фажероль, честолюбний син каменотеса Магудо, розважливий критик Жори - упевнені, що Клод стане главою нової школи. Жори прозвав її «школою пленеру». Вся компанія, зрозуміло, зайнята не тільки суперечками про мистецтво: Магудо з відразою терпить поруч із собою повію-аптекаршу Матильду, Фажероль закоханий у чарівну кокотку Ирму Беко, що проводить час із художниками безкорисливо, от уже справді з любові до справи. Клод цурався жінок доти, поки один раз уночі, неподалік від свого будинку на Бурбонской набережній, не зустрів під час грози заблудлу молоду красуню - високу дівчину в чорному, що приїхала надходити в лектриси до багатої вдови генерала. Клоду нічого не залишалося, як запропонувати їй переночувати в нього, а їй нічого не залишалося, як погодитися. Цнотливо помістивши гостю за ширмою й досадуючи на раптову пригоду, ранком Клод дивиться на сплячу дівчину й завмирає: це та натура, про яку він мріяв для нової картини
Забувши про усім, він приймається стрімко замальовувати її маленькі груди з рожевими сосками, тонку руку, що розпустилися чорні волосся... Прокинувшись, вона в жаху намагається сховатися під простирадлом. Клод із працею вмовляє її позувати далі. Вони запізнилося знайомляться: неї кличуть Христина, і їй ледь здійснилося вісімнадцять. Вона довіряє йому: він бачить у ній тільки модель. І коли вона йде, Клод з досадою зізнається собі, що швидше за все ніколи більше не побачить кращу зі своїх натурниць і що ця обставина всерйоз засмучує його.
Він помилився. Вона зайшла через півтора місяці з букетом троянд - знаком своєї подяки. Клод може працювати з колишньою наснагою: одного начерку, нехай і вдалого краще всіх колишніх, для його нової роботи недостатньо.
Він задумав зобразити оголену жінку на тлі весняного саду, у якому прогулюються пари й граються борці. Назва для картини уже є - просто «Пленер». У два сеанси він написав голову Христини, але попросити її знову позувати оголеної не вирішується. Бачачи, як він мучається, намагаючись знайти натурницю, подібну їй, вона в один з вечорів сама роздягається перед ним, і Клод завершує свій шедевр у лічені дні. Картина призначається для Салону Знедолених, задуманого як виклик офіціозному й незмінному у своїх пристрастях паризькому Салону. Біля картини Клода збирається юрба, але юрба ця регоче
И скільки б не запевняв Жори, що це краща реклама, Клод страшно подавлена. Чому жінка оголена, а чоловік одягнений?
Що за різкі, грубі мазки? Лише художники розуміють всю оригінальність і міць цього живопису
У пропасному порушенні Клод кричить про презирство до публіки, про те, що разом з товаришами скорить Париж, але додому він вертається в розпачі. Тут його чекає нове потрясіння: ключ стирчить у двері, якась дівчина чекає його вже друга година... Це Христина, вона була на виставці й бачила все: і картину, на якій з жахом і замилуванням довідається себе, і публіку, що складалася з тупиць і насмішників. Вона прийшла утішити й підбадьорити Клода, що, упавши до її ніг, уже не стримує ридань
...Це їхня перша ніч, за котрою ідуть місяці любовного сп'яніння. Вони заново відкривають один одного. Христина йде від своєї генеральші, Клод відшукує будинок у Беннекуре, пригороді Парижа, усього за двісті п'ятдесят франків у рік. Не обвінчавшись із Христиною, Клод називає її дружиною, а незабаром його недосвідчена кохана виявляє, що вагітно. Хлопчика назвали Жаком
Після його народження Клод вертається до живопису, але беннекурские пейзажі вже знудили йому: він мріє про Париж. Христина розуміє, що ховати себе в Беннекуре для нього нестерпно: утрьох вони вертаються в місто. Клод відвідує старих друзів: Магудо уступає смакам публіки, але ще зберігає талант і силу, аптекарша як і раніше при ньому й стала ще безобразніше; Жори заробляє не стільки критикою, скільки світською хронікою й цілком задоволений собою; Фажероль, що щосили краде мальовничі знахідки Клода, і Ирма, що щотижня міняє коханців, час від часу кидаються друг до Друга, тому що немає нічого прочнее прихильності двох егоїстів і циніків. Бон-Гран, старший друг Клода, визнаний майстер, що збунтувався проти Академії, кілька місяців підряд не може вийти із глибокої кризи, не бачить нових шляхів, розповідає про болісний страх художника перед втіленням кожного нового задуму, і в його депресії Клод з жахом бачить ознака власних мучень. Сандоз женився, але як і раніше по четвергах приймає друзів. Зібравшись колишнім колом - Клод, Дюбюш, Фажероль, Сандоз із дружиною Анриеттой, - приятелі із сумом зауважують, що сперечаються без колишньої гарячності й говорять усе більше про себе. Зв'язок порвався, Клод іде в самотню роботу: йому здається, що зараз він дійсно здатний виставити шедевр
Але Салон три роки підряд відкидає його кращою, новаторською, вражаючою яскравістю утвору: зимовий пейзаж міської околиці, Батиньольский сквер у травні й сонячний, немов вид, що плавиться, площі Карусель у розпалі літа. Друзі в захваті від цих полотен, але різка, грубо акцентована живопис отпугивает журі Салону. Клод знову боїться своєї неповноцінності, ненавидить себе, його непевність передається Христині. Лише через кілька місяців йому є новий задум - вид на Сену з портовими робітниками й купальниками. Клод береться за гігантський ескіз, стрімко записує полотно, але потім, як завжди, у приступі непевності псує власну роботу, нічого не може довести до кінця, губить задум
Його спадкоємний невроз виражається не тільки в геніальності, але й у нездатності реалізуватися. Усяка закінчена робота - компроміс, Клод одержимо манією досконалості, створення чогось більше живого, чим саме життя. Ця боротьба приводить його в розпач: він належить до того типу геніїв, для яких нестерпна будь-яка поступка, будь-який відступ. Робота його стає усе більше судорожної, наснага проходить усе швидше: щасливий у мить народження задуму, Клод, як усякий щирий художник, розуміє всю недосконалість і половинчастість будь-яких втілень. Творчість стає його катуванням. Тоді ж вони із Христиною, утомившись від сусідських пліток, вирішують нарешті одружитися, але шлюб не приносить радості: Клод поглинений роботою, Христина ревнує: ставши чоловіком і дружиною, вони зрозуміли, що колишня пристрасть умерла
До того ж син дратує Клода своєю непомірно великою головою й уповільненим розвитком: ні мати, ні батько ще не знають, що в Жака водянка головного мозку. Приходить убогість, Клод приступає до останньої й самої грандіозної своєї картини - знову оголена жінка, уособлення нічного Парижа, богиня краси й пороку на тлі блискаючого міста. У день, коли при сутінковому вечірнім світлі він бачить свою тільки що закінчену картину й знову переконується, що зазнав поразки, умирає дванадцятирічний Жак
Клод відразу починає писати «Мертвої дитини», і Фажероль, відчуваючи провину перед обірваним старшим товаришем, з великими працями поміщає картину в Салон. Там, вивішена в самому віддаленому залі, високо, майже невидимо для публіки, вона виглядала страшно й шкода. Нова робота Бонграна - «Сільські похорони», написані немов у парі до його раннього «Сільській весіллю», - теж ніким не замічена
Зате величезний успіх має фажероль, що зм'якшив знахідки з ранніх робіт Клода й видающий їх за власні; Фажероль, що став зіркою Салону. Сандоз із тугою дивиться на друзів, тих, що зібралися в Салоні. За цей час Дюбюш вигідно й нещасливо женився, Магудо зробив своєю дружиною потвору аптекаршу й упав у повну залежність від її, Жори продався, Клод нагороджений прізвиськом божевільного - невже всяке життя приходить до такого безславного кінця? Але кінець Клода виявився страшнее, чим могли припустити друзі. Під час одного з болісних і вже безглуздих сеансів, коли Клод знову й знову малював оголену Христину, вона не витримала. Страшно ревнуючи до жінки на полотні, вона кинулася до Клоду, благаючи вперше за багато років знову глянути на неї як на жінку. Вона усе ще прекрасна, він усе ще сильний
У цю ніч вони переживають таку пристрасть, який не знали й замолоду. Але поки Христина спить, Клод піднімається й повільно йде в майстерню, до своєї картини. Ранком Христина бачить його висячої на поперечині, що він сам колись прибив, щоб зміцнити сходи. …Повітря епохи отруєне, говорить Бонгран Сандозу на похоронах генія, від якого нічого не залишилося
Всі ми - изверившиеся люди, і у всім винуватий кінець століття з його гнилизною, розкладанням, тупиками на всіх шляхах. Мистецтво в занепаді, навкруги анархія, особистість подавлена, і століття, що почалося з ясності й раціоналізму, закінчується новою хвилею мракобісся
Якби не страх смерті, усякий справжній художник повинен був би надійти, як Клод. Але й тут, на цвинтар, серед старих трун і перекопаної землі, Бонгран і Сандоз згадують, що будинку їх чекає робота - їх вічне, єдине катування