Повість як літературний жанр Історія становлення й розвитку Типологія

Іспит: Літературознавство

На відміну від "епічної поезії, роман приділяє основне місце зображенню людини в "сукупності з "складними життєвими (соціальними, історичними, психологічними й "ін.) факторами. Найбільш звичним для романіста є звертання до "чисто побутових турбот своїх персонажів; в "відмінність від "байкаря або автора алегорій, вона "не "робить із "них носіїв абстрактних якостей і "емблематичних змістів. І "якщо фігура блудного сина з "євангельської притчі служить лише розкриттю ідеї християнського всепрощення, те "мучимие свідомістю власного гріха герої Достоєвського< існують або в "якості живих носіїв своїх важких внутрішніх конфліктів, або не "існують зовсім.



Роман варто відрізняти від "інших оповідальних форм, з "якими він "ніколи конкурував і "які в "кінці кінців перевершив в "популярності. "На відміну від "міфів і "легенд, він "не "запозичить свої сюжети прямо й "цілком з "традиційних джерел. Навіть в "тих випадках, коли це відбувається, скажемо в "Улиссе Джойса<, міф перекладається на "мову сучасної йому дійсності, зберігаючи емоційний тон більше древнього матеріалу



Історія роману, плини, основні віхи. Історія роману йде в "античність, коли виник так званий "античний роман" (Дафнис і "Хлоя Лонга<, Сатирикон Петрония<, Метаморфози, або золотий Осів Апулея<) і "в "середньовіччя, час розквіту "лицарського роману" (Тристан і "Ізольда, 12 "в., Парцифаль Вольфраму фон ешенбаха<, 1198-1210, Смерть Артура Томаса Мелори<, 1469). Походження терміна роман сходить до "епохи середньовіччя й "визначається мовою, на "якому написаний добуток. Найпоширенішою мовою середньовічної західноєвропейської писемності була літературна мова древніх римлян "- латинський. "В 12-13 "вв. "н. е. поряд з "п'єсами, повістями, оповіданнями, написаними на "латинській мові й "існуючими переважно серед привілейованих станів суспільства, сталі з'являтися повести й "оповідання, написані на "романських мовах, затребувані переважно представниками демократичних шарів суспільства, не "знаючої латинської мови. Ці твори стали називати: conte roman "- романське оповідання, повість, згодом прикметник придбав самостійне значення. Так виникла особлива назва для оповідальних добутків. Романом стали називати добуток на "будь-якій мові, характерні риси якого "- великий обсяг, певні особливості тематики, композиційної побудови, розгортання сюжету й "т. "п. "У новий час, в "особливості в " 18-19 "вв., роман став провідним жанром ( Див. ЖАНР<).



Роман як самостійний жанр з'явився досить пізно, в "кінці 16 "- початку 17 "вв. "Завдяки порівняно пізній появі він "в "повній мері зміг увібрати в "себе характерні риси раннього періоду Нового часу: ідеологію середнього класу, прагнення до "дозволу релігійних і "моральних питань, інтерес до "науки й "філософії, захопленість різного роду дослідженнями й "відкриттями



Протягом 17 "в. "особливого прогресу в "області роману досягнуто не "було. Причина, швидше за все, крилася в "тім, що соціальні й "психологічні прикмети епохи усе ще несла в "собі Драма<, а "оповідальну поезію представляли такі потужні таланти, як Мільтон< і "Дж. Драйден. ДО "тому ж "нову форму багато хто усе ще вважали дешевої й "вульгарної. Здавалося, що вона не "вимагає великої майстерності, а "її "предмет явно далекий від "куртуазного ідеалу



Першою великою фігурою в "історії англійського роману був Дефо<, журналіст, уміло обигравший прикмети міського життя в "Молль Флендерс (1722), історії лондонської повії, і " інтерес, щозадовольнив, публіки до "екзотики в "Робинзоне Крузо (1719), що оповідає не "стільки про "пригоди, скільки про "проблеми практичного виживання. Обидва романи досить недбало вибудувані, однак є при цьому ранніми зразками того дивного сполучення вірності дійсності з "вимислом, що і "становить саму сутність роману..



Історичний розвиток Р. у різних європейських країнах виявляє досить більші розходження, викликані нерівномірністю соц.-економічного розвитку й індивідуальною своєрідністю історії кожної країни. Але поряд із цим історія європейського Р. містить у собі й деякі загальні, повторювані риси, на до-рих варто зупинитися. У всіх основних європейських літ-рах, хоча щораз по-своєму, Р. проходить якісь певні й повидимому закономірні етапи. Роман зароджується в художній літературі буржуазії в епоху поступового розкладання феодального ладу й піднесення торговельної буржуазії. По своєму художньому принципі це - натуралістичний роман, по тематико-композиційному - авантюрний. У різному ступені залежності від нього й у різному хронологічному співвідношенні відбувається розвиток авантюрного ж, але аристократичного роману, роману в стилі "класицизму"; у деяких країнах цей стиль роману не виявляє яскравості й самостійності. В епоху зародження й розвитку промислового капіталізму авантюрний, натуралістичний Р. поступово втрачає своє значення. На зміну йому приходить Р. соціально-побутовий, до-рий виникає й розвивається в літ-ре тих шарів капіталістичного суспільства, до-рие виявляються найбільш передовими, і в умовах даної країни. У ряді країн (Франція, Німеччина, Росія) у період зміни авантюрного Р. соціально^-побутовим, тобто в період зміни феодального ладу капіталістичним, тимчасово здобуває велике значення Р. психологічний з романтичною або сентиментальною спрямованістю, що відбиває соціальну неврівноваженість перехідного періоду ( Жан-Поля, Шатобриан і ін.). Розквіт соціально-побутового Р. збігається з періодом росту й розквіту промислово-капіталістичного суспільства (Бальзак, Диккенс, Флобер, Золя й ін.). Створюється Р. по художньому принципі - реалістичний. Поступове загнивання капіталістичного суспільства, перехід його в епоху імперіалізму з її зростаючими соціальними конфліктами приводять до деградації буржуазної ідеології. Пізнавальний рівень буржуазних романістів знижується. У зв'язку із цим в історії Р. відбувається повернення до натуралізму, до психологізму, своєрідне розкладання Р., засноване на нездатності буржуазних письменників дати широку монументальну картину життя, схопити неї в глибоких, ведучих протиріччях (Джойс, Пруст). У процесі свого розвитку Р. однак не тільки повторює деяку закономірну лінію, але й зберігає деякі жанрові ознаки. Р. історично повторюється в різних літ-их стилях, у різних стилях він виражає різні художні принципи. І попри все те Р. все-таки залишається Р.: величезна кількість найрізноманітніших добутків цього жанру має в собі щось загальне, якісь повторювані особливості змісту й форми, до-рие й виявляються ознаками жанру, що одержує своє класичне вираження в буржуазному Р. Як би різні не були ті особливості історичної класової свідомості, ті суспільні настрої, ті конкретні художні ідеї, до-рие відбиваються в Р., роман виражає собою певний тип самосвідомості, певні ідейні запити й інтереси. Буржуазний Р. живе й розвивається доти, поки жваво індивідуалістична самосвідомість капіталістичної епохи, поки продовжує існувати інтерес до індивідуальної долі, до особистого життя, до боротьби індивідуальності за свої особисті запити, за право на життя. Ці особливості змісту Р. приводять і до формальних ознак цього жанру. Тематично буржуазний роман зображує приватне, особисте, побутове життя й на тлі її зіткнення й боротьбу особистих інтересів. Для композиції Р. характерна більш-менш складна, пряма або ламана лінія єдиної особистої інтриги, єдиного причинно-тимчасового ланцюга подій, єдиний хід оповідання, до-рому підпорядковані всі й усякі описові моменти. У всім іншому Р. історично нескінченно різноманітний



Типологія



Соціально^-психологічний –зображення часу крізь призму індивідуальної свідомості. Зображення внутрішнього миру людини(Євгеній Онєгін, Ганна Каренина, Біла Гвардія)



Філософський роман-система авторських ідей, добуток зі складною композицією.(Айрис Мердок)



Літературна форма епопея Війна й мир, Тихий Дон



Історичний тип-1)дистанція в часі (80 років) 2)не може бути з усної передачі, 3)присутність реальних історичних осіб,4) опора на документи,5) історизм художнього мислення-зменшення автора. Зв'язує сьогодення, минуле й майбутнє в одну причинно слідчий зв'язок(Айвенго Скотт, А. Толстой Петро Перший)



Сатиричний тип-завжди соціальний, сміх твердий безсторонній(Ильф і Петров, Сальиков Щедрін)

Популярные сообщения из этого блога

Краткое содержание ЖУРНАЛ ПЕЧОРИНА

Опис праці Щедре серце дідуся

Твір про Айвенго