Переказ сюжету Баргамот і Гараська Андрєєв Л. Н
Природа не скривдила Івана Акиндинича Бергамотова, що йменувався офіційно "городовий бляха № 20", а неофіційно - "Баргамот". Мешканці однієї з окраїн Орла, Пушкарной вулиці - "пушкарі - проломні голови", - почитали городового. "Високий, товстий, сильний, гучний", він був для них "статечною, солідною й серйозною людиною, гідною всякої пошани й поваги". "Людина з піднесеними вимогами назвала б його шматком м'яса, околодочні наглядачі величали його дрюком, але те, що знав Баргамот, він знав міцно". І якщо це була лише інструкція для городових, "але зате ця інструкція так глибоко засіла в його неповороткому мозку, що витравити її звідти не можна було навіть міцною горілкою". А ще "Баргамот володів непомірної силищей, сила ж на Пушкарной вулиці була всі".
Бійки тут часті, але "війна п'яних пушкарів, як об кам'яний оплот, розбивалася об непохитний Бергамот...". У сімейному житті Іван Акиндинич був строгий. Учив дружину й двох своїх дітей, сообразуясь із тими вказівками, "які існували десь у завулку його великої голови". Дружина його, Марья, моложава й гарна жінка, поважала статечного й непитущого чоловіка, вертіла їм "з такою легкістю й силою, на яку тільки й здатні слабкі жінки". "Години в десятому теплого весняного вечори Баргамот стояв на своєму пості, на розі Пушкарной і 3-й Посадской вулиць". Настрій у нього кепське
Напередодні світлого Христова воскресіння випало йому чергування. Мимо йшли в церкву чисто одягнені пушкарі. Баргамот же мріяв про час, коли він подарує синові "мармурове яйце" і вся сім'я сяде розговлятися. Благодушність Баргамота порушив п'яний Гараська, що спочатку ледве відірвався від забору, але відразу прилиплий до ліхтарного стовпа
Баргамот зачудувався, де Гараська встиг так набратися? Ніхто так не досаждав городовому, як цей п'яничка. Душу в чому тримається, а скандаліст і правдошукач відмінний. "Тверезим його не бачив ніхто, навіть та нянька, що у дитинстві забиває хлопців, після чого від них чується спиртний запах, - від Гараськи й до забитого місця несло сивухою".
Ночував він під обривом, у кущах, на зиму зникав, а з першим теплом з'являвся знову. Баргамот зупинив Гараську, а потім поволок його в ділянку. Гараська запитав: "А в Михайла-Архангела дзвонили?" Баргамот відповів ствердно. "Христос, виходить, воскрес?
" - запитав Гараська й повернувся до Бергамота, але не встояв і, упавши, розбив крашанку. Він завив жалібно й протяжно, "хотів по^-шляхетному...
похристосуватися... " Баргамоту раптом стало нестерпно соромно. Він підняв п'яного й повів до себе домийся
Дружина зачудувалася, але промовчала. Сидячи за чистою скатертиною, Гараська обпікався гарячими щами, проливаючи жир на стіл, бентежився й ще більше проливав. Хазяї, здавалося, не зауважували помилки гостюючи. А коли дружина Бергамота поцікавилася, як по батькові Гараськи й привітно запросила: "Їжте, Гарасим Андреич", Гараська розридався: "По по батькові... Як народився, ніхто по по батькові... не називав...
" 1898 г