Щавинский, співробітник великої петербурзької газети, познайомився з Рибниковим у компанії відомих петербурзьких репортерів. Убогий і жалюгідний штабс-капітан ораторствував, громлячи бездарне командування й звеличуючись - з деякою афектацією - російського солдата. Понаблюдав за ним, Щавинский помітив деяку подвійність у його вигляді. На перший погляд у нього була звичайна особа з кирпатим носиком, у профіль воно виглядало глузливим і розумним, а у фас - навіть зарозумілим. У цей час прокинувся п'яний поет Петрухин, уп'явся мутним поглядом на офіцера: «А, японська морда, ти ще тут?
» «Японець. От на кого він схожий», - подумав Щавинский. Ця думка зміцніла, коли Рибников спробував продемонструвати поранену ногу: нижня білизна армійського піхотного офіцера бути виготовлено із прекрасного шовку. Щавинский нагнувся до штабс-капітана й сказав, що він ніякий не Рибников, а японський військовий агент у Росії. Але той ніяк не відреагував. Журналіст навіть засумнівався: адже серед уральських і оренбурзьких козаків багато саме таких монгольських, з жовтизною, осіб. Але ні, розкоса, вилицювата особа, постійні уклони й потирання рук - все це не випадково.
И вже вголос: «Ніхто у світі не довідається про нашу розмову, але ви - японець. Ви в безпеці, я не донесу, я піднесений вашим самовладанням». І Щавинский проспівав захоплений дифірамб японському презирству до смерті. Але комплімент не був прийнятий: росіянин солдатик нічим не гірше. Журналіст тоді спробував зачепити його патріотичні почуття: японець все-таки азіат, напівмавпа... «Вірно!» - прокричав на це Рибників
Над ранок вирішили продовжити гульба в «дівчинок». Клотильда повела Рибникова на другий поверх. Через годину вона приєдналася до компанії, що незмінно утворюється навколо загадкового їхнього клієнта Леньки, зв'язаного, зважаючи на все, з поліцією, і розповіла про дивному своєму дст, якого прибулі з ним називали те генералом Ояма, те майором Фукушима. Вони були п'яні й жартували, але Клотильде здалося, що штабс-капітан нагадує їй мікадо.
Крім того, її звичайні клієнти бридко грубі. Пещення ж цього літнього офіцера відрізнялися вкрадливою обережністю й одночасно оточували атмосферою напруженої, майже звіриної пристрасті, хоча було видно, що він безумно утомився. Відпочиваючи, він поринув у стан, схоже на марення, і дивні слова побігли з його губ. Серед них вона розібрала єдино їй знайоме: банзай! Через мінуту Ленька був на ґанку й тривожних свистках сзивал городових
Коли на початку коридору почулися важкі кроки багатьох ніг, Рибников прокинувся й, підбігши до дверей, повернув ключ, а потім м'яким рухом підхопився на підвіконня й розгорнув вікно. Жінка з лементом схопила його за руку. Він вирвався й ніяково стрибнув долілиць.
У ту ж мить двері звалилася під ударами й Ленька з ходу стрибнув слідом за ним. Рибників лежав нерухомо й не пручався, коли переслідувач наліг на нього. Він тільки прошептав: «Не давите, я зламав собі ногу».
Коментарі