<
V Вертаючись до літературних праць Томаса Гуда, ми повинні сказати, що час процвітання "Лондонського магазина" було нетривало. В 1824 році, після трирічної участі в ньому Гуда, цей журнал перейшов у руки нового видавця, і кружок обдарованих людей, що підтримували видання, розбрівся в різні сторони. Гуд не поміщав у ньому теж ні рядка при новому керуванні
Через два роки після того, як перестав брати участь в "Лондонському магазині", він вибрав з нього свої сатиричні статейки й жартівні вірші, додав до них нові п'єси в цьому роді, яких нагромадилося в нього досить, і видав їх отдельною книжкою, під заголовком: "Чудності й примхи у віршах і прозі". Книжка була прикрашена багатьма забавними картинками й карикатурами, які так само легко давалися перу Гуда, як і уморительнейшие гостроти, неожиданнейшие каламбури й усілякі комічні витівки
Предметом цього безперервного і як би мимовільного потоку дотепності були різні дикості в англійському суспільстві; але ---і треба зізнатися ---і Томас Гуд звертався ще переважно до зовнішньої сторони предметів; він осміював те, що здавалося йому смішно, але начебто ще не дошукувався глибоко затаєних приводів до цього дикого й смішного явищ, які збуджували в ньому невгамовний сміх. Той гіркий гумор, яким перейняті останні й кращі добутки Гуда, переглядає лише зрідка в його "Чудностях і примхах", і те лише як натяк. Читаючи цю веселу книжку, ніяк не подумаєш, що від її жартівливого автора можна будуть услихать такі глибоко смутні звуки, які згодом почулися від нього в "Пісні про сорочку", в "Мосту подихів" і інших віршах
"Чудності й примхи" так сподобалися публіці, що незабаром знадобилося друге їхнє видання; а трохи згодом, саме в 1827 році, Гуд приготував ще стільки ж дрібних нарисів і віршів і надрукував їх як другий випуск "Чудностей і примх", із присвятою Вальтерові Скоттові, що відповідав на нього люб'язним листом, поміщеним в "Літературних спогадах".
Літературна праця зробилася вже винятковим заняттям Томаса Гуда, і біля цього ж часу він спробував свої сили в серйозному оповідальному роді. Проба була не зовсім удала, і два томи "Національних повістей", виданих в 1827 році, тепер зовсім позабуті. Це ряд невеликих оповідань у смаку новел Боккачио й інших італійських новелістів
Ще менший успіх очікував фантастичну поему Гуда "Чари літньої ночі", і, незважаючи на разючу красу багатьох місць, на художність і поезію багатьох подробиць, ми не можемо погодитися з думкою Томаса Гуда-Сина, що ця поема не оцінена ще по достоїнству. У цілому цей все-таки добуток занадто штучне, і навряд чи англійська публіка була не цілком права, що прийняла його так холодно. Чимало екземплярів залишилося в книжковій коморі видавця, і Томас Гуд сам скупив згодом весь залишок своєї книги, щоб урятувати її, як він говорив, від долі потрапити в дріб'язкові крамниці й служити там на обгортку різної дряни.
У наступному, 1829 року Томас Гуд був видавцем альманаху "The Gem", у якому помістив один із замечательнейших добутків своїх, невелику поему "Сон Євгенія Арама". Один цей вірш міг би залишити надовго пам'ятним ім'я Гуда. "Воно, ---і скажемо словами Аллена Коннингема, ---і дає йому високе місце в ряді поетів, які стосуються темної й страшної сторони людської природи й не стільки ясним вираженням, скільки натяком говорять про злочини, ім'я яких приводить людей у здригання".
Зміст поеми Томаса Гуда засновано на дійсному факті
У половині минулого сторіччя в одній школі міста Линн у графстві Норфольк був учителем хтось Арам. Він віддалявся від суспільства, тримав себе скромно й дивився тужно; взагалі на ньому була печатка якоїсь таємничості. Як учитель, він був надзвичайно старанний і, крім того, з невтомною ретельністю займався геральдикою, ботанікою й філологією {Після нього залишився нескінчений порівняльний словник мов: кельтського, англійського, єврейського, грецького й латинського. (Прим. М. Л. Михайлова.)}. По святах, коли в школі не було уроків, і в інші вільні від занять дні його видали похмуро й самотньо бродить за містом, по плоским і неприветним берегах ріки Ауза.
В 1758 році Арама раптом заарештувала поліція по підозрі в убивстві, доконаному чотирнадцять років тому. Його обвинувачували в смерті одного башмачника, Даніеля Кларка.
Біля Нерсборо був виритий із землі людський кістяк, і це відкриття послужило приводом до наслідку, що викликало арешт Арама. Удова Кларка не раз натякала, що в пропажі без звістки її чоловіка винуваті линнский учитель і ще хтось Гаусман. Гаусман засвідчив перед судом, що вбивці Кларка ---і Євгеній Арам і ще одна людина, ім'ям Ферри, і що, убивши башмачника, вони зарили тіло його в такому-те місці біля Нерсборо. Отут саме й був знайдений кістяк. Доказу проти Євгенія Арама були так очевидні, що суд знаходив справедливим визнати його винуватцем злочину. Арам вів свій захист із большою твердістю й самовладанням. Після осуду він зізнався на сповіді духівникові у своєму злочині, але оголосив у той же час, що частка участі Гаусмана в убивстві Кларка була значніше, ніж можна укласти з його слів. Таке було й враження, зроблене процесом на публіку. Припускали, що приводом до вбивства були корисливі спонукання; але Арам оголосив, що його спонукало єдине почуття ревнощів і підозра, що Кларк був у любовному зв'язку з його дружиною. Арама присудили до страти, що і була зроблена над ним 6 серпня 1759 року в Йорку. У ніч перед стратою він сам хотів накласти на себе руки, але спроба ця йому не вдалася. Йому було п'ятдесят чотири роки від роду
От подія, що послужила Томасові Гуду змістом для його невеликої поеми. Бульвер зробив теж Євгенія Арама героєм одного із самих популярних своїх романів; але все це довгих і виконане всіляких ефектів добуток не коштує й однієї сторінки чудового вірша Гуда.
Перша думка описати у віршах долю Арама спала на думку Томаса Гуда, імовірно, у будинку Чарльза Лемба. Тальфорд, описуючи суспільство, що збиралося під гостеприимною покрівлею елии, говорить: "У старий добрий час ми видали тут покійного адмірала Борнея, прямодушного странствователя, що совершили кругосвітня подорож з капітаном Куком. Він начебто з'єднував наше суспільство з тим кружком, у якому царював колись доктор Джонсон. Він розповідав звичайно про свої шкільні роки й про школу в Линне, де був його вчителем Євгеній Арам. Адмірал пригадував, як лагідний наставник під час прогулянки йшов рука об руку з одним зі старших вихованців і, бажаючи, імовірно, полегшити свою совість від тягаря, якого ніхто й не підозрював, розповідав про різних страшних убивць. Борней пригадував також, який страх обуял його, тоді ще дитини, коли він побачив свого вчителя з ланцюгами на руках, посадженого під стражів у карету".
Деякі подробиці поеми Гуда затверджують припущення, що йому вселили думка написати її саме оповідання старого адмірала
Поема починається описом розпуску учнів зі школи літнім, ясним і свіжим вечором. Посередині веселої юрби дітей, що стрибають і граються на заміській галявині, особливо рельєфно видається замислена, меланхолійна фігура вчителя. Не приймаючи ніякої участі в безтурботній веселості, він сидів осторонь із книгою на колінах,
"Він перевертав аркуш за аркушем ---і й ні на мінуту не піднімав погляду; ---і для заспокоєння душі своєї читав він цю книгу ---і в золотому сяйві вечора. ---і Від багатьох учених праць він став дуже згорблений ---і й блідий, і ока його потьмяніли
Нарешті він закрив великовагову книгу, ---і міцно й із серцем захлопнув він темне плетіння ---і й придавив мідною застібкою. ---і "Боже мій! якщо б можна так само закрити мені мою думку ---і й так само замкнути її!"
Він устав і почав тривожно ходити по галявині. Один з учнів уважно читав якусь книгу, і вчитель підійшов до нього й запитав: "Що це за книга?" ---і "Смерть Авеля", ---і відповідав учень
Наставник відійшов від нього із тривогою на особі, потім знову повернувся, і сіл біля хлопчика, і заговорив з ним про Каїна, ---і потім про інших убивць, довго через послу його, і про вбивства, збережених пам'яттю переказу
"Він говорив про людей, зарізаних без свідків ---і й нашвидку заритих у землю, ---і про страшні рани, нанесених у лісовій глухомані, ---і про вбивства, доконаних у підземеллях;
Про те, як душі сгубленних людей ---і стогнуть під землею ---і і як примарна рука вказує ---і місця кривавого похорону ---і і як невідомі злодіяння ---і викриваються в снах, що посилаються від бога
Він говорив, як ходять по землі вбивці ---і із проклятьем Каїна на чолі, ---і з багряним туманом в очах, ---і з полум'ям у мозку, ---і тому що кров залишила на їхньому душі ---і свої незмивні плями".
И, сказавши, як повинні бути жахливі каяття й борошна грішної совісті, учитель говорить, що йому снився страшний сон: йому примарилося, що він сам зробив убивство ---і над людиною, що не зробив йому нічого дурного, над слабкою й старою людиною
"Я повів його у віддалене поле; ---і місяць світил ясно й холодно. ---і "Тут, ---і додумав я, ---і вмре ця людина, ---і і я візьму його золото!"
Два раптових удари сучковатою ціпком, ---і так удар важким каменем, ---і так рана квапливим ножем, ---і й справа була зроблена, ---і й у ніг моїх лежав ---і лише безжиттєвий труп!
Лише безжиттєвий труп, ---і який не міг зробити мені зла; ---і а все-таки я тим більше боявся його, ---і що він лежав так сумирно; ---і було щось в очах у нього, ---і чого я не міг убити
И от все повітря навколо, здавалося, охопило якесь грізне полум'я; тисячі тисяч страшних очей з докором дивилися на мене; я взяв мертвого за руку ---і й кликнув його по ім'ю
Про боже! як я мерзнув, глянувши на вбитого! ---і Коли я доторкнувся до неживого тіла, струмком заюшила з нього кров, ---і й на кожну рану його доводилося по пекучій виразці в мене вмозгу.
Голова моя палала, ---і серце застигла як крижина; окаянна, проклята душа моя ---і я це знав ---і належала дияволові. ---і Раз десять простонал я; а вбитий простонал усього два рази!
И с далеких гнівних небес, із самої їхньої глибини, почувся голос ---і грізний голос духу, що мстить: "Злочинець! візьми мертвого ---і й сховай його від моїх очей!"
Яподнял бездушне тіло ---і й кинув його в ставок. ---і Сонні води були чорні, як чорнило, ---і глиб був страшна!---і Помни, мій милий друг, що це все снилося мені
Із глухим плескотом пішов труп до дна ---і й пропав з очей. ---і Отут я вимив свої криваві руки, освіжив холодною водою свою голову ---і й сидів у цей вечір з дітьми, вшколе.
Боже мій! знати, як чисті їхні душі і як чорна й мерзенна моя душа! ---і Я не міг повторювати з ними їхньої дитячої молитви, ---і не міг співати з ними вечірнього гімну! ---і Я був немов могильний диявол між світлими херувимами
Мир пішов слідом за кожним з них і постелив їм спокійне узголів'я; ---і жах був моїм грізним поплічником: він світил мені в постіль; він піднімав опівночі занавеси навколо її червоними, закривавленими пальцями!
Всю ніч лежав я в агонії, у темному й страшному борошні; я не смів зімкнути збуджених очей і з жахом чекав сну, тому що йому віддав гріх ключі від пекла
Всю ніч лежав я в агонії, ---і від бою до бою годин {Цей вірш ("From weary chime to chime") Томас Гуд повторив потім без усякої зміни у своїй "Пісні про сорочку". (Прим. М. Л. Михайлова.)} ---і з однією постійною страшною думкою, що увесь час терзала мене, ---і з нескоримим желаньем, подібним першому лютому спонуканню кпреступленью.
Одна завзята тиранническая думка поневолила всі інші думки; сильней і сильней билося моє серце искушеньем, що невпинно звали мене піти й подивитися на мертвого в його могилі!
Я встав з постелі, як тільки просвітліло небо, і диким поглядом відшукав чорний проклятий ставок і побачив мертвого, тому що ложі зрадницького ставка висохнуло
Весело спурхнув жайворонки, отряхая краплі роси зі своїх крил; але я не зауважував його ранкового польоту, я не чув його пісні: я знову зігнувся під страшною ношею
Ледве дихаючи від поспішності, немов рятуючись від погоні, підняв я його й побіг. Не було часу вирити могилу, поки не наступив день: у глухому лісі схоронив я вбитого під купою листів
И весь цей день читав я в школі; але думки мої були в іншому місці. Тільки що скінчилася мої ранкові служби, я тайкома пройшов туди. Сильний вітер розметав листи, і труп знову був на виді
Отут я вдарився особою об землю й уперше почав плакати: довідався я тоді, що таємниця моя така, що земля відмовляється зберегти її ---і й земля, і море, будь воно бездонної глибини
Так хоче грізний дух помсти, поки кров не уплатится кров'ю! Ах, будь він заритий у підземелля й завалений каменями й нехай роки сточать його тіло ---і люди побачать-таки його кості!"
Це оповідання, що втратило в нашім перекладанні більшу частину своєї сили й разючості, приводить у трепет молодого учня Арама.
И в ту ж ніч ---і додає поет, ---і в той час як ока учнів смежил мирний сон, з міста Линна виходили два чоловіки із суворими особами, і між ними йшов Євгеній Арам з кайданами на руках
Коментарі