Отец Штольца и его вклад в воспитание сына (по роману И.А. Гончарова «Обломов»)

 В романе И.А. Гончарова «Обломов» большое внимание уделяется не только судьбам главных героев, но и тому, как на их характер повлияли родители. Особенно ярко представлен отец Андрея Штольца , сыгравший важную роль в формировании личности сына. Его фигура — это символ трудолюбия, дисциплины и разумного воспитания, благодаря которому Андрей стал активным, волевым и целеустремлённым человеком. Образ отца: немецкая строгость и практичность Отец Штольца — человек немецкого происхождения. Он представляет собой образ рационального, делового и дисциплинированного мужчины. Гончаров описывает его как спокойного и уравновешенного, с твёрдыми жизненными принципами. Он не теряет времени даром, ведёт хозяйство с точностью и порядком. «Отец его, немец, человек деловой, спокойный, практичный...» С юных лет он включал сына в дела, приучал к ответственности, развивал в нём самодисциплину. В отличие от родителей Обломова, он не считал, что ребёнку нужно только покой и защита — наоборот, он п...
Дописати коментар

Переказ сюжету Тихий Дон Шолохов М. А

КНИГА ПЕРША ЧАСТИНА I 1 "Мелеховский двір - на самому краї хутора. Воротца зі скотиньего база їдуть на північ до Дону. Крутий восьмисаженний спуск меж замшілих у про-елени крейдових брил, і от беріг: перламутровий розсип черепашок, сіра изломистая облямівка нацелованной хвилями гальки й далі - перекипающее під вітром вороненой брижами стремя Дону. На схід, за красноталом токових тинів, - Гетьманський шлях, полинова проседь, потоптаний кінськими копитами бурий, живучої придорожник, капличка на розвилці; за нею - запнута текучим маревом степ. З півдня - крейдова хребтина гори. На захід - вулиця, що пронизує площа, що біжить до займища..." У передостанню турецьку кампанію повернувся Прокофий Мелехов з же ЧАСТИНУ II 1 Сергій Платонович Мохов веде свій родовід з років царювання Петра, коли його предок прийшов з-під Воронежа. Він торгував необхідним для козаків, скуповував і торгував краденим



Двічі в рік їздив у Воронеж, доповідав, що діється в станиці, про що помишляют станичники. Із цього-те Мохова й пішов купецький рід. Міцно уросли вони в цю землю - не вирвеш. У Сергія Платоновича двоє дітей від першого шлюбу: дочка Ліза й син Володимир



Друга дружина мало цікавилася ними, батькові й зовсім було ніколи, і росли вони самі по собі. Раптом батько звернув увагу на те, що дочка виросла й стала дуже схожа на матір. Владимир пішов на млин, розговорився з робітниками, які зло й кривдно говорили про батька. Він пообіцяв передати образу робітників батькові, але Давидка, самого уїдливого й злий, ледве не плачу, просив Володимира не говорити батькові, і той погодився. "Жалість до Давидке узяла гору", але потім Володимир все-таки переказав розмову Так-Видки. Батько, вислухавши, сказав, що звільнить грубіяна. 2 Наприкінці серпня Митька Шулік випадково зустрів у Дону Єлизавету Мохову, вона нагадала про давню обіцянку "порибалить", вони зговорилися їхати на наступний ранок



Митька збирався дуже докладно. Попросив діда Гришаку розбудити його раніше. Дід розбудив Митьку опівночі. Митька пішов за Єлизаветою, побоюючись, що якщо помилиться вікном, те Мохов може пальнути з рушниці



Але не помилився. Баркас стояв у воді. Митька доніс Єлизавету на руках, щоб вона не намочила ніг. Але рибалити не сталі, а Митька відніс її в кущі й взяв силою, хоча Єлизавета завзято й зло пручалася. Верталися додому в дев'ять ранків



У Митьки був винуватий вид, він не дивився в очі Єлизаветі. По хуторі поповз слушок: "Митька Шулік Сергія Платоновича дочку обгулял!" Усі обвинувачували мачуху: не доглядела за "дочкою". Через кілька днів Єлизавету відправили в Москву "курси проходити". Напередодні Митька говорив, що хоче женитися на Єлизаветі, але та обізвала його дурнем. Митька й зі своїм батьком розпочав мову про сватовстве, але той і слухати не захотів, не допомогло й заступництво діда Гришака. Тоді Митька наважився сам іти



Мохов зацькував Митьку собаками, його ледве відбили козаки, що проходили мимо. Невістка довелася Мелеховим до двору. Роботяща Наталя ввійшла свекрам вдушу.



Недолюблюючи старшу Дар'ю, старі жалували Наталю. Григорій звикав до нового одруженого життя й зі злістю усвідомлював, що не вирвав із серця Ксенію, та й Наталя цьому сприяла, у любові була холодна. Працюючи в поле поруч із Астаховими, Гришка бачив веселу Ксенію, чув її радісний сміх і пісні, але це на людях, а наодинці в кожного було своє горе: у діда Гришака болів зуб; Сергій Платонович плакав, роздавлений ганьбою; Наталя оплакувала своє запльоване щастя; зітхав Гришка; Ксенія, що збирала до нього злість, не могла заспокоїтися; звільнений Давидка чекав революцію, щоб помститися кривдникові - Мохову.



Наприкінці жовтня Федот Бодовсков поїхав у станицю, а звідти повернувся із чужинцем, що представився слюсарем, родом з Ростова. Штокман приїхав на хутір із дружиною й двома кутими скринями. Штокман Йосип Давидович працював на заводі, потім у залізничних майстернях. Штокман цікавився, " чизадоволені козаки життям?



" На хутір приїхали до вечора, він зняв дві кімнати у вдови Лукешки Поповой. "На інший день приїжджий з'явився до хутірського отамана". Отаман дозволив Штокману оселитися на хуторі, і той почав облаштовувати слюсарня



Григорій з Наталею за три дні до покриву (14 жовтня) зібралися орати, а Петро з Дар'єю поїхали на млин. На млині почалася бійка із чубами. Жінки з возів з жахом спостерігали за бійкою. Могло скінчитися зле, якби старий тавричанин не пригрозив усе підпалити. Козаки дали можливість чубам виїхати



Козаки вже було зібралися підхопитися на коней і наздогнати чуби в степу, але їх безстрашно зупинив Штокман і став говорити, що чуби, козаки й росіяни - однієї крові. Козаки підняли його на сміх. "Козаки від росіян відбулися...



За старих часів від поміщиків бігли кріпаки, селилися на Доні, їх-те й прозвали козаками..." Козаки образилися на таке прозаїчне пояснення, але й момент для погоні був упущений. Всі стали розходитися. Уночі, залишившись на оранці, Григорій говорив Наталі, що чужа вона якась, як місяць, "не холодить і не гріє"; не любить він її, як не намагається, жаль її, але в душі порожньо. Здавна велася ворожнеча між чубами й козаками, і повсюдно спалахували бійки, коли ті або інші почували перевагу



Після бійки на млині приїхав пристав, викликав Штокмана й, уточнивши, що він сидів у в'язниці й відбував каторгу за політику, запропонував йому виїхати з хутора. На майдані вирішували, коли їхати й де рубати хмиз, а також про посилку молодих на присягу. 8 Повернувшись зі сходу, Пантелей Прокофьевич відразу пройшов у свою бічну кімнату



Там лежала Ильинична, що хворіє. (У неї ломило кості.) Старий насварив її, що не береглася й по осені полізла у воду. У четвер, рано поутру, мелеховские жінки збирали чоловіків на порубку. По шляху вони зустріли Ксенію. Відкликавши Григорія, вона зізналася, що жити без нього не може



9 Вечорами в Штокмана збиралися козаки: Христоня, Валет, Давидка, машиніст Іван Олексійович Котляров, Филька-Чеботарь, Ведмедик Кошової. Різалися спочатку в підкидного, а потім Штокман непомітно підсунув книжонку Некрасова, потім Нікітіна, читали вголос, подобалося. Дав почитати "Коротку історію Донського Козацтва", довідалися про Омеляна Пугачові, Степані Разіні, Кіндратію Булавине. Добралися й до теперішніх часів. Автор висміював убоге козацьке життя, знущався з порядків і керування, над царською владою, над козаками, її добровільними помічниками



Козаки бурхливо обговорювали прочитане. А Христоня розповів випадок, як студенти усучили їм портрет Карла Маркса, нібито свого покійного батька, дали десятку, і козаки пили за здоров'я "цього баламута".



Штокман обіцяв розповісти козакам про Маркса наступного разу. 10 У станиці Вешенської присягали на вірність государеві й батьківщині молоді козаки. Після присяги урядник оголосив, що тепер вони козаки й повинні честь свою дотримувати. Через рік іти їм у службу, нехай батьки готовлять справу. Митька ледве йшов, кульгаючи, його вмовляли роззутися, але він боявся застудити ногу. Йому сказали, що буде йти у вовняній панчосі



Повернувшись додому, Григорій застав якусь напружену атмосферу. Батько пояснив, що Наталя збирається від них іти - вертається додому. Григорій, не бачачи за собою провини, запитав, через що? Батько в сказі сказав Григорію, що якщо той не буде із дружиною жити, нехай іде геть знадвору. Григорій зло заперечив, що його женили. Він не хотів, дружині сказав, що, якщо хоче, нехай іде котцу.



Якщо ж його женуть, так він піде. Григорій схопив одяг і вискочив у двір. Наталя кинулася за ним, але він зло відповів: "Пропади ти, разнелюбая!



" Григорій пішов до Кошового. Засипаючи, думав, що покличе завтра Ксенію й підуть вони разом на Кубань. Але, прокинувшись, згадав про майбутню службу: навесні - у табори, восени - на службу, іти на Кубань не можна. Попросив Ведмедика викликати ввечері Ксенію кветряку.



Зустрівшись із Ксенією, Григорій запитав її ради. Ксенія згодна на будь-яке рішення, аби тільки бути з ним поруч. Хотіла сказати Григорію про їхню дитину, що ворочається під серцем, але промовчала, побоявшись втратити Мелехова. 11 Ранком Григорій пішов найматися на роботу до Мохову, купець зачудувався: зубожіли Мелехови й шукають заробітку?



Але Григорій відповів, що відділився від батька. Ця розмова почула Листницкий і запропонував Григорію працювати конюхом у маєтку його батька. Григорій зізнався сотникові, що прийде не один, а із чужою дружиною. Листницкий погодився влаштувати неї стряпухой.



Ранком Григорій домовився, що його візьмуть кучерями, а Ксенію - стряпухой, обом вісім рублів на місяць. 12 Ксенія вся світилася, навіть Степан помітив і запитав, що з нею?



Вона відговорилася, що жаром від печі розгарячилися щоки. До вечора прийшла Машутка Кошова й передав: Григорій чекає Ксенію з речами в Кошових



Степан ішов до Аникушке грати в карти. Ксенії сказав, щоб не чекала його й лягала спати. Ксенія склала у велику хустку свої речі, перев'язала й крадькома вийшла з хати. Григорій чекав у воріт Кошових і, взявши її вузол, пішов у степ. Григорій запитав, чому вона не цікавиться, куди він неї веде, може бути, убити збирається? Ксенії однаково, "догралася". Повернувшись додому, Степан не відразу зрозумів, що Ксенія пішла



А коли догадався, схопив шашку, порубав Аксиньину кофту й сіл до стола. 13 Лихо не ходить одна. Ранком бугай Мирона Григоровича розпоров рогом кращій кобилиці-матці шию. Митька дрюком бив бика. Батько кричав, що бик стопче його.



Мирон Григорович особисто зашивав рану кобилі. Не встиг зашити, довідався, що в будинок повернулася Наталя. Батько запитав опричине.



Наталя відповіла, що Григорій пішов з будинку, і Наталя проситься назад до батька. За Натальиним приданим до Мелеховим поїхали працівник і брат Митька. 14 Сотник Листницкий служив у лейб-гвардії Отаманського полку. На перегонах розбився, зламав у передпліччя ліву руку, після лазарету взяв відпустку й приїхав до батька в Ягідне. Батько, що втратив дружину років двадцять назад під час замаху на нього, жив самотньо у своєму маєтку. У нього було чотири тисячі десятин землі в Саратовской губернії. Він вирощував чистокровних коней своєї породи, схрещуючи англійських і донських коней



Куховарка відразу відшила Ксенію від печі, сказавши, що та буде куховарити працівникам, найнятим по весні. Зараз же Ксенія три рази в тиждень мила підлоги в будинку, кормила птаха й тримала пташиний двір у чистоті. Григорій увесь час проводив на стайні



"У сонному одурі пліснявіла в Ягідному життя". Сотник часто кликав до себе Григорія, говорив з ним про коней. Потім став захаживать у людську до Ксенії, вибираючи час, коли Григорій був зайнятий на стайні. Він починав розмову із Ксенією, та губилася, не знаючи, що і як відповідати. Вертаючись, Григорій заставав сотника, а той, почастувавши Григорія цигаркою, ішов. Григорій сердито запитував Ксенію, що Євгеній отут робив



Вона, передражнюючи Листницкого, показувала, як він сидить згорбившись. Григорій застерігав Ксенію: якщо що, зіпхне з ґанку сотника. 15 Зима скінчилася



Наталя жила в батька незатишно, дошкуляв ухаживаньем брат Митька. Він ще не забув ганьби зі сватовством до Мохового. Один раз Наталя в магазина зустріла свекра, що дуже ласкаво говорив з нею. Вона ж у надії запитала про Григорія, ае чи повернувся?



16 У Штокмана стали збиратися рідше, підходила весна, хуторяни готувалися до польових робіт. Приходили тільки із млина Валет, Давидка да Іван Олексійович. Валет говорить, що в хазяїна чув розмову про швидку війну з Німеччиною. Штокман докладно говорив про капіталістичні відносини й війну за ринки збуту, але його не зрозуміли



Потім Валет розповів, що бачив Григорія Мелехова, він у Листницких у кучерях. Наступила паска. Народ зібрався вцеркви.



Митька, пробившись до батька, сказав, що Наталя помирає. 17 Григорій, вертаючись із Миллерова, куди відвозив сотника, їхав по нетвердому весняному льоді. Коня із саньми провалилися, Григорія тягло під лід, але він удержався за коней, і вони, вибравшись із води, винесли і його. Григорій стрибнув у сани й погнав коней у перший же двір, щоб не змерзнути



Хазяї попалися привітні, і Григорій виїхав у Ягідне тільки на наступний ранок. Спереду було сто тридцять п'ять верст, треба було поспішати, щоб не потрапити у весняне бездоріжжя



Але в маєтку Григорій відпочив тільки ніч. На наступний ранок пан взяв його на полювання. Пан вигнав на Григорія вовка й кричав, щоб той "труїв" звіра. Григорія захопило полювання, воно скакав у запалі, поки не довідався свою землю, що вони з Наталею орали по осені. Далі Григорій поїхав, равнодушно погоняя жеребця



Собаки наздогнали вовка, а Григорій добив його ножем. пан, Що Під'їхав, запропонував козакові - Астахову Степанові - привезти до вечора вовка в маєток. 18 У сусідки Коршунових Пелагії зібралися на посиденьки баби



Пелагія чекала чоловіка у відпустку. Прийшла й Наталя, вона намагалася сміятися чужим жартам, щоб не подумали, начебто вона тужить за чоловіком



Баби жалували її, говорили, щоб вона "наплювала на нього". Ледь висидівши до кінця, Наталя зважилася довідатися в Григорія, чи зовсім він неї кинув або збирається повернутися?



Вона написала йому лист: "Григорій Пантелеевич/ Пропиши мені, як мені жити, і навовсе чи ні загублена моя жиз-ня? Ти пішов з будинку й не сказав мені жодного слівця. Я тебе нічим не образила, і я чекала, що ти мені розв'яжеш руки й скажеш, що ти пішов навовсе, а ти отроился від хутора й мовчиш, як мертвий. Думала, зопалу ти пішов, і чекала, що возвернешься, але я розлучати вас не хочу



Пущай краще одна я в землю затоптана, чим двоє. Пошкодуй напоследок і пропиши. Довідаюся - буду одне думати, а то я коштую посередь дороги. Ти, Гриша, не серчай на мене, заради Христа. Наталя". Гетько відвіз лист і ввечері повернувся з відповіддю. На обривку синього паперу Григорій написав: "Живи одна



Мелехов Григорій". Наталя лягла на ліжко й до ночі пролежало вознобе.



Батько з дідом кликали неї в церкву, але вона сказала, що прийде пізніше. Увидя свою зелену спідницю, у якій вона була на смотринах, Наталя розридалася. Мати, испу - гавшись, сказала, що заміж Наталі треба, та зло відповіла, що "Будячи!.. Побила!". Мати ще не зібралася й відправила Наталю в церкву одну



Придя в Церковний двір, Наталя почула злі плітки про себе, що в неї "кіло", що блудила вона зі свекром, тому й убег Гришка; вона розгорнулася й побігла додому. Удома зайшла в сарай, намацала косу й резанула по горлу, але, зрозумівши, що не змогла зарізатися до смерті, резанула ще й по грудям, тикнувшись у косу. 19 Степан підійшов до Григорія, що тільки що добили вовка й сели на коня. Астахов заспокоїв Григорія, щоб не боявся, він битися з ним не збирається. Григорій гордо сказав, що й не боїться. Степан же попередив, що рано або пізно вб'є Григорія. Астахов запитав про Ксенію, Григорій відповів, що вона не сохне про чоловіка, нехай не переживає



20 На шостому місяці, коли вагітність приховувати вже було не можна, Ксенія зізналася Григорію; вона боялася: він не повірить, що це його дитина. Мелехов запитав, чия дитина, вона відповіла, що його. Григорій просив її не брехати, хоча б і Степанов, куди тепер дінешся. Григорій трохи віддалився від Ксенії, жалував її. Ксенію став опікувати дід Сашко.



Вона теж любила його дочірньою любов'ю. Григорій по клопотанню Листницкого позбувся від табірного збору й працював у маєтку на косовиці. Мелехов зледащів, потовстів, виглядав старше своїх літ



Лише майбутня служба турбувала його. Він збирав своє й Аксиньино платню, щоб, не кланяючись батькові, справити собі коня. Обіцяв допомогти й пан



Приїхав Петро й кликав його додому; Григорій сказав братові, що нудьгує по хуторі. Ксенія увязалась із Григорієм на косовицю, і там почалися сутички. Григорій запріг коней і повіз її додому, гнав щодуху, але довелося зупинитися. Ксенії здавалося, що вона вмирає. Він похолодів, не знаходячи слів Розради



Потім погнав знову. Дівчинка народилася в труському возу. Григорій, замружившись, перегриз пуповину зубами й перев'язав її нитками від своєї сорочки. 21 Життя в Ягідному текла нудна. Пан змушував свого камердинера розповідати сни й лаявся, якщо було нудно.



Згодом Веніамін почав придумувати мудрі сни. Григорію випливало йти в службу. Він за допомогою діда Сашки підібрав коня за сто сорок рублів



Зненацька в маєтку з'явився Пантелей Прокофьевич - привіз Григорію справу: "два шинеля, сідло, шаровари". Григорію виступати на службу на другий день різдва. Не дивлячись на Ксенію, Пантелей Прокофьевич подивився в колиску, сказав, що поїде проводжати Григорія. Пан запитав Григорія про службу, заспокоїв, щоб не переживав за Ксенію. Знову приїхав Пантелей Прокофьевич, тепер він був із Ксенією поприветливее. Довідався, кого вона народила. Ксенія відповіла, що дівчинка "...



вся в Гришу". Пантелей Прокофьевич оглянув внучку й залишився задоволений



Ксенія всю ніч плакала, боячись померти в тузі за Григорієм, адже чотири роки чекати. Дорогий батько й Григорій розмовляли про будинок, про Наталю, що ледь не втратила життя. Тепер косо носить голову



Старий вирішив взяти Наталю в будинок: вона не хоче у своїх жити. Мелехова записали у дванадцятий полк. Купленого Григорієм коня забракували, тоді він представив коня брата. 'Через день поїзд відвозив Григорія за обрій лісів



ЧАСТИНА III У березні 1914 року в росстепель прийшла Наталя до свекра. Він ласкаво заговорив з нею, Іллівна радісно обійняла невістку



Наталя довго міркувала, перш ніж піти до Мелеховим. Спроба самогубства віддалила її від сім'ї. Батько її відговорював, але вона пішла. Пантелей Прокофьевич твердо вирішив повернути Григорія в сім'ю. На наступний же день Дуняшка під диктування батька написала Григорію лист, у якому він переслав привіти, дав пораду, як містити й лікувати коня, повідомив про повернення Наталі. Батько просив сина подумати й повернутися додому. Полк Григорія стояв на російсько-австрійській границі



На повідомлення про Наталю Григорій відповів ухильно, передавши їй лише привіт. На пряме запитання батька, чи збирається він повернутися додому або до Ксенії, Григорій відповів, що в нього дочка, а взагалі незабаром війна з німцями й, може бути, йому не бути живому. Так він і не думає зараз про цю проблему, а тільки ослужбе.



Наталя жила в надії на повернення чоловіка. Не ходячи на грища, вона вислухувала секрети Дуняши, якось відразу повзрослевшей і що покращав. Дуняша розповідала, що її виділяє Ведмедик Кошової. На хутір приїхали офіцер і слідчий. Вони робили в Штокмана обшук; на допиті він сказав, що є членом РСДРП із 1907 року



Але Штокман заперечував, що прибув на хутір за завданням, заперечував зв'язок з одне-партійцями. Наступного дня Штокмана відвезли в тарантасі. Григорій довго їхав у поїзді, потім козаків розбивали на сотні: перша сотня - з вогненно-гнідими конями, друга - сірих і буланих, третя - гнідий^-гнідих-гніді-темно-гнідих. Григорій потрапив у четверту, де підбирали коней золотавої й гнідої масті, у п'яту - рудою-рудій-світло-рудої, у шосту - вороною



Потім козаків розділили повзводно й повели до місця розташування. Григорій з інтересом дивився на незнайомі будівлі



А потім потекло нудотне й дурманне життя. Мелехов відчував пекучу тугу за будинком. З розмов козаків ставало зрозуміло, що всі тужили за будинком, по господарству й селянській праці



Побудка о п'ятій годині, збирання коней, а потім навчання. На навчаннях вахмістр хльоснув козака за те, що його кобила брикнула рисака вахмістра. Козак лише втер кров слица.



Через кілька днів Григорій упустив у колодязь цебарку, але не дозволив вахмістрові торкнути себе. Вахмістр наскакував, лаяв Григорія за нешанобливу розмову з начальством, але той відповів, що, якщо вахмістр коли-небудь здумає його торкнути, Григорій його вб'є. "Вахмістр розгубився", не знаючи, що відповісти. Служба була нудотна й вимативающая.



Лише до 22 годинників вставали на молитву й читали "Отче наш". У маєтку, де стояли козаки, було всього дві жінки: бабуся, дружина керуючого, і покоївка дівчина Франя. На неї заглядалися навіть офіцери



Навесні, чергуючи в стайні, Григорій став свідком того, як козаки схопили й зґвалтували Франю. Григорій бився з козаками, хотів кликнути вахмістра, але його скрутили. Мінут через двадцять розв'язали, і вахмістр попередив, щоб Григорій помовчував. Козаки пригрозили, що, якщо він кому вякнет, - уб'ють. Над степом стояла жару. До металевих предметів не доторкнутися. Петро з Дар'єю косили жито, їм підсобляла Наталя, а Пантелей Проко-Фьевич ходив по рядах, як скупаний



Дар'я вмовляла чоловіка з'їздити на ставок. Вони поїхали й побачили скажено мчиться верхівкового



Він повідомив про війну й загальну мобілізацію. На хуторах метушня, чутно одна тривожне: "мобілізація".



Козаки збираються в станицю, переживають, що в такий гарячий час їх відірвали від полів. Додому їм повернутися не довелося, відразу відвезли до російсько-австрійської границі: почалася війна. Разом з усіма їхав і Петро Мелехов. Полк, де служив Григорій, замучили підготовкою, а потім самими маневрами



Не давши відпочити, козакам наказали виступати, тільки на марші вони довідалися, що почалася війна. Полк терміново перекинули до границі. Прохор Зиков запитував Григорія Мелехова, чи не боїться він, адже в бій можуть вступити вже сьогодні, але Григорій коротко відповів: "И пущай!" Прохор боявся. Григорій задрімав на ходу, поки його не розбудив лемент, що стріляються



Сотня Григорія обігнала піший полк. Вона присунулася на саму передову. Навкруги плутанина, біженці, що метушаться шофери й прислуга. Опівдні проїхали границю



З коней сходити не дозволили. Григорія відправили до командира полку з повідомленням. Повернувшись, він потрапив саме до атаки. Мелехов як у сні бачив козаків, що падали, упалого й затоптаного Прохора, що тікають австрійців. У Григорія стріляв австрієць, але тільки ожег щоку



Мелехов заколов одного ворога пікою, іншого зарубав шашкою. Козаки-Второочередники, серед яких був Петро Мелехов, заночували на хуторі Ея. Розговорившись із хазяїном про війну, прийшли до висновку, що ця буде пострашнее турецької: тепер "вона яка зброї пішла". Старий хазяїн порадив козакам, якщо хочуть залишитися живими, "нехай людську правду блюдят". На питання Степана Астахова, що це значить, старий відповів: "Чужого на війні не бери, жінок упаси бог торкати, і молитву таку треба знати".



Пізніше дід дав козакам переписати для себе тексти: "Молитви від рушниці", "Молитви від бою", "Молитви при набігу". Звичайно з козаків Донського округу брали в 11-й і 12-й "армійські козачі полки, а в 1914 році сформували 3-й Донськой козачий ім'я Єрмака Тимофійовича полк, куди й потрапив Митька Шулік



Козаки наймитували в польського пана, а офіцери жили у флігелі, грали в карти, пили, доглядали за дочкою керуючого. На косовиці козаки відзначали, що тутешні трави гірше донських, "пирію немає".



Вечорами співали в багать донські пісні. Через тиждень полк довідався, що їм виступати на найвищому огляді у Вільно. Але почалася війна, і їх відправили на фронт. 8 У Торжке полк розбили на сотні, ближче до границі козаків стали посилати в дозори. Вони побачили прикордонний полк, знятий із границі й що йде втил.



Козачий пост залишився передовим. Їх попередило хлоп'я, що прибігло із границі й сказала, що наступають "германці". Німці їхали із заходу, у той час як спостерігачі чекали їх з північно-заходу. Козаки першого поста погнали німців на другий пост



Але він виявився порожній. Його залишили ще вночі, коли довідалися, що в полверсте перерізані телеграфні проведення. Козаки помилилися з німецьким дозором, ледве відбилися, убивши офіцера й звернувши німців у втечу. Самі ж потім поскакали до своєї сотні



9 Із цього послу зробили подвиг. Улюбленця командира Крючкова нагородили Георгієм, а інші залишилися в тіні. До кінця війни Гачків проторчал при штабі, одержавши інші три хрести за те, що зі столиць на нього приїжджали подивитися впливові дами й пани



Государеві його теж показували, і цар в'януло похвалив козака. А були так: люди, що ще не звикли вбивати один одного, відстрілявшись, помилилися, у жаху спотворюючи один одного й коней. Приголомшені, вони неслися ладь, морально покалічені



Пізніше вони пишалися цим "подвигом". 10 Фронт ще не влігся й не встоявся. На границі спалахували кавалерійські сутички й бої



Після першого бою Григорій Мелехов схуд, він часто згадував австрійця, убитого шашкою. Доспілі хліби топтала кінноти



Наступала осінь. Козаки помітно мінялися, "виношуючи й ростячи в собі насіння, посіяні війною". Ідучи на купання, Григорій побачив у подходившем полицю Степана Астахова, Ані-Кушку, брата Петра, Митьку Коршунова. Сидячи на греблі, він розповідав братові, що "вморився душею".



Йому страшно дивитися, як люди знищують один одного. Григорія "убиває совість", що під Легитовом він заколов однією пікою, а другого зарубав шаблею, "зрубав зрячи людини й хворію через нього, гада, душею". Петро утішив, що незабаром "обімнеться" Григорій. Мелехов запитав про батьків, будинок. Петро розповів про Наталю: чекає вона й сподівається, що Григорій рано або пізно повернеться кней.



Брат упевнений - Наталя не забалує, дотримує себе, а Дуняшка зовсім заневестилась. Про Ксенію Петро сказав, що була на хуторі, забирала з будинку свої речі. Степан з нею обійшовся "нічого". "Але ти його побоюйся", - попередив Петро. Брати распрощались.



Полк Григорія виступав до границі. 11 Знайдений щоденник загиблого офіцера - колишнього студента: з Єлизаветою Мохової познайомив земляк Бояришкин. Єлизавета зробила на нього неприємне враження зіпсованої жінки. Почався роман



Вона медичка II курсу. 29 квітня. Був у Єлизавети, пив чай з халвою. Дівка розумна й заїдлива



Ідучи від її, думав про гроші: костюм поношений, а "капіталу" немає. / травня. Описано випадок, як автор щоденника зупинив козака, що хотів нагайкою вдарити студента



Він зробив це через Єлизавету, що стала свідком, а автора цих рядків у її присутності завжди тягне на подвиги, він "перетворюється в півня", розпускає хвіст і гребінь. 3 травня. Бідність пригнічує. "Завтра йду на лекції". 7 травня. Батько надіслав гроші, і я купив новий костюм



Бачив Єлизавету випадково, помахав їй рукавичкою. 8 травня. Пише, що закохано, прийшов робити Єлизаветі речення, але неї відволікла господарка квартири, а потім відпало бажання пояснюватися



13 травня. Любов мучить



Вирішив завтра йти пояснюватися. Своя роль їм ще не зрозуміла до кінця. 14 травня. Зробив речення Єлизаветі



Вона не повірила в щирість, але погодилася зійтися. У понеділок переїду до неї (у неї кімната затишніше й господарка добра). 22 травня. Переживає "медяне" настрій. Витрачають його гроші



Треба шукати роботу. 24 травня. Хотів купити собі пристойну білизну, але Ліза захотіла пообідати в гарному ресторані, і "білизна ухнула". 27 травня. Зізнається, що коханка його виснажує. "Це не баба, а вогонь із димом!



" 2 червня. Між ними пробігла кішка



Ліза вимагає, щоб він присипав ноги, від них іде трупний захід. А в неї вічно вологі долоні. 4июня.



Качалися на човні. Лизавета зло висміювала його. Він не міг відповідати, це стало б розривом, а він усе більше до неї привязивается. Вона купила йому тальк від пітливості. 7 червня. Лизавета "має вбогий розумовий пожиток", в іншому кожний навчить



А він щодня миє ноги, обливається одеколоном і обсипається тальком. 16 червня. З кожним днем з нею усе важче. 18 червня. Нічого загального, тільки ліжко



Життя вихолощена. Беручи гроші з кишені, Єлизавета наткнулася на цей щоденник, автора кинуло в жар, але він натурально збрехав, що це математичний зошит, і вона равнодушно неї відклала. Треба ретельніше ховати щоденник. 21июня.



Автор здивований, як Єлизавета у двадцять один років могла так розбеститися. Для неї нічого немає святого, крім культу її тіла



Але порвати з нею поки не може. "Вона уросла" у нього. 24 червня. Усе виявилося просто. Він фізично її не задовольняється



Днями відбудеться розрив. 26 червня. Жеребця б їй!



Жеребця! 28 червня. Але розстатися з нею складно. Вона гарна й обплутала його. 4 липня. Розсталися з Єлизаветою мирно.



Уже бачив її з іншим парубком. 30июля.



Почалася війна. Він чомусь радий. Бачив у сні Єлизавету дуже скромну



1 серпня. Галас приївся. Нахлинула туга. 3 серпня. Знайшов вихід - іти на фронт



7 серпня. Іде за "віру, царя, батьківщина". 336 12 серпня



Їздив додому прощатися, батько плакав, але йти на фронт відмовився: не може кинути господарство. 13 серпня. Бачить із вікна вагона неприбрані хліби. Дивується, що вивчав математику й інші науки, а тепер їде на фронт; став затятим "шовіністом". 22 серпня. Бачив першого полоненого: виголений, галантний. Зштовхнувшись із таким у бої, не зможу вбити - рука не підніметься



24 серпня. Навкруги біженці. Зустрів пораненого, що радий, втративши праве око, що не зможе більше служити



28 серпня. Завтра виступаємо. Не знаю, що робити? 30 серпня. Послали за фуражною травою. Нудьга. Напередодні бачив першого вбитого



Вражений цим видовищем. Потім були обстріляні німцями й ледве поскакали, а потім повернулися, підкараулили німців і самі звернули їх у втечу. 2 вересня. Згадує рядки з "Війни й миру", де Ростов іде в атаку, порівнює із собою, тому що теж напередодні атакував німців. Це немислимо страшно.



4 вересня. Бачить санітарку, дуже схожу на Єлизавету, боїться галюцинацій. 5 вересня. Утомився



Готовий убити сурмача, що грає збір. * * * Григорій по дорозі в штаб побачив убитого козака, обшукавши, його, знайшов цю книжицу й передав писарям



Ті читали й глузували з "чужого коротенького життя". 12 Полк Григорія йшов у настання, брали всі нові й нові містечка й міста. А Мелехов не міг знайти щиросердечного рівноваги



Навіть сусід-козак помітив і запитав, чи не хворий Мелехов. Григорій зізнався, що переживає за вбитого їм людини, на що козак тільки посміявся



"У бої вбити ворога - свята справа". Григорій помітив, що Чубатого коні бояться



Той пояснив, що коні чують його тверде серце, але Григорій охарактеризував жорсткіше: "Вовче в тебе серце, а, може бути, і ніякого ні". Чубатий охоче погодився. Виїхавши на розвідку, козаки зштовхнулися з австрійцями, атакували їх і захопили "мови". Чубатий повів його в штаб, але по дорозі зарубав. Григорій крикнув, що Чубатий спеціально зарубав зрячи. Мелехов схопив гвинтівку, і, якби не урядник, застрелив би Чубатого. 13 Операція по захопленню міста почалося рано ранком.



Першими в атаку пішли козаки. Григорій рубав угорців, коли страшний удар по голові вибив його із сідла, і він подумав, що вмирає. 14 год У серпні Листницкий вирішив перевестися з лейб-гвардії Отаманського полку в який-небудь козачий армійський полк. Перед від'їздом з Петрограда на фронт він сповістив про своє рішення батька. Євгеній писав, що у гвардії моторошна атмосфера, офіцери брешуть



Він не може більше етого терпіти й жадає подвигу. У поїзді, що везе його у Варшаву, Лист'ницкий побачив священика, що объяснили свій від'їзд в армію бідністю, великим сімейством, та й нестатком у ньому армії. "Російський народ не може без віри". Полк, куди був призначений Листницкий, зазнав великих збитків. Євгеній вийшов на невеликій станції й у лазареті довідався, що той перебазується. Доктор погодився довезти сотника до місця призначення. По дорозі доктор лаяв начальство, через безалаберности й дурості якого програється війна



На в'їзді в Березняки лазарету зустрілися підведення з пораненими. Сотника довідалися донські козаки, і він почастував їхніми цигарками, а потім пішов представлятися до командира полку. 15 Дивізія, куди прибув Листницкий, форсувала ріку Стирь і вийшла в тил ворога. Увечері офіцери міркували про жестокостях сучасний бій. Подъесаул Калмиків затверджувала: незабаром кавалерія відімре, коней замінять машини. Наступного дня Листницкий поїхав у роз'їзд і розговорився з вольноопределяющимся Бунчуком. Той просився в кулеметники, знав з десяток існуючих кулеметних систем



Листницкого вразила воля цієї людини, що світилася в очах. Листницкий не розумів, але хотів зрозуміти Бунчука. 16 Зі станиць за другою чергою пішла й третя. Хутора на Доні буквально збезлюділи. Багато козачків уже отголосили по померлим



"Колір козачий покинув курені й гинув там у смерті, у вошах, у жаху". Дуняшка несла додому лист, роздрукований на пошті служителем: йому дуже хотілося довідатися про війну з перших рук. Лист був написаний чужою рукою, воно повідомляло про загибель Григорія 18 вересня 1914 року. Після цієї звістки Пантелей Прокофьевич здавав на очах: слабшала пам'ять, каламутнів розум. Він частенько змушував Дуняшку перечитувати лист, але після першої ж фрази переривав, говорячи, що інше пам'ятає. Батько швидко посивів, став ненажерливий. Їв багато й неохайно.



Священик корив старого за таке відношення. Син його загинув смертю хоробрих. Після бесіди з батьком Віссаріоном Пантелей Прокофьевич якось підбадьорився



Наталя хотіла вмерти й теж зовсім знітилася. 17 На дванадцятий день після похоронки Мелехови одержали відразу два листи від Петра й з радістю довідалися: Григорій живий



Сам поранений, він повз, знаходячи дорогу по зірках, так ще виніс на собі пораненого підполковника - за це одержав Георгіївський хрест і зроблений у молодші урядники. Далі Петро скаржився батькові, що Григорій погано стежить за своїм (за нього, Петровим) конем,.грозив побити брата за нехтування до тварини. Пантелей Прокофьевич ходив по хуторі й змушував грамотних перечитувати лист



Гришка першим з хуторян одержав хрест. Зустрівши свата, Пантелей Прокофьевич насварився, але все-таки довелося вислухати доводи батька Наталі про неподобства Григорія, "измивающегося" над дружиною, що боготворила його



Пантелею Прокофьевичу майже нема чого було заперечити. 335 18 Якось зненацька в Наталі дозріло рішення сходити до Ксенії в Ягідне, випросити, ублагати неї віддати Григорія



Сказавши Мелеховим, що пішла до своїм, Наталя в неділю відправилася в Ягідне. 19 У Ягідному війна теж зменшила чоловіків. Мобілізували Веніаміна й ихона. Тепер старому панові прислужувала Ксенія. Вона рідко одержувала від Григорія коротенькі листи, у яких він не скаржився на службу, а повідомляв, що живо-здоровий. Запитував про дочку. Всю свою любов до Григорія Ксенія перенесла на дочку, особливо коли точно переконалася, що вона від Григорія



З кожним днем дівчинка усе більше походила на батька. Ночами Ксенія билася в тузі й тривозі за улюбленого



Один раз у воріт Ягідного Ксенія побачила Наталю й обмерла. Вона запитала Наталю, навіщо та прийшла. Наталя сказала, що прийшла вмовити Ксенію віддати їй Григорія. Але Ксенія зло кричала, що це Наталя відняла в неї Григорія, коли вийшла за нього заміж, знаючи, що він живе із Ксенією. Тепер же вона повернула своє. Від лементу прокинулася дитина



Ксенія взяла дочку на руки, і Наталя з жахом довідалася в дівчинці Григорія. Пішовши з Ягідного, вона лягла під кущем, нічого не думаючи, а перед її очами маячили похмурі очі Григорія на особі дитини. 20 Григорію до сліпучого борошна згадалася та ніч, коли він опам'ятався поранений, перемагаючи біль, поповз рачки, майже непритомніти. Він зумів устати й пощел, поки його не зупинив окрик: "Не підходь, застрелю!" Григорій допоміг офіцерові піднятися. Вони важко пішли, підполковник усе сильніше й сильніше обвисав на руці Григорія; потім сказав кинути його.



Він був поранений у живіт і не сподівався вижити. Коли офіцер знепритомнів, Григорій тяг його на собі. Два рази він кидав свою ношу, але обидва рази вертався. Об одинадцятій годині їх знайшли зв'язківці й доставили в лазарет. Через день Григорій пішов з перев'язного пункту, зірвавши з голови пов'язку. У полицю його зустріли радісно, вони вже поминали його.



- Поспішили, - посміхнувся Григорій. А потім вийшов наказ: за порятунок життя командира 9-го драгунського полку нагороджується Мелехов Георгіївським хрестом четвертого ступеня



Речі Григорія розкрали. Ведмедик Кошової винився, що не доглядел, але зате зберіг коня. Чубатий підійшов до Григорія, привітався, начебто між ними нічого не було



Сказавши, що вилікує рану Григорія, зсипав порох, дістав павутину, змішав із грудочкою зелені, потім довго жував цю суміш і замазав Григорію рану, що кровоточить. Пообіцяв, що через троє діб все заживе. Мелехов подякував за лікування, але повторив, що вбив би Чубатого, одним гріхом було б менше. Той зачудувався "простоті" Григорія. Мелехов відповів, що який вуж є! Григорій довідався, що його кінь нудьгував, його ледь піймали й повели із собою козаки



Довелося накидати аркан. Григорій був торкнутий відданістю гнідого. 21 Аероплан скинув бомбу, Жаркова буквально розірвало на частині, але він ще кричав козакам, щоб допомогли йому вмерти: - Братики, зрадьте смерті! Григорія відкинуло до тину, засипало землею, у нього занедужало ліве око. Пізніше він довідався, що його відправляють у тил. Око серйозно постраждало, а Григорій поцікавився, чи буде він "кривій". Доктор заспокоїв, що в тилу Григорію зроблять операцію, полікують і збережуть око



Мелехов на-слаждался спокоєм санітарного поїзда. Потім його зустріла медсестра з очної клініки Снегирева й довезла до місця. Григорія прийняли, служитель приготував ванну й допоміг вимитися, переодяг козака в усі лікарняне



Проходячи повз дзеркало, Григорій ледь довідався себе: у нього отросли вуси й борода, пов'язка в'їдалася в шапку волось. Його відвели в палату, з якої відразу забрали на огляд. 22 На південно-західному напрямку командування вирішило прорвати фронт і кинути в тил супротивника кавалерію для великого рейду



Але супротивник відступив. Наступаючі пройшли вже більше чотирьох верст, а супротивника усе ще не було. Коні стали утомлюватися. Невідомість млоїла



Через шість верст коні стали падати, отут-те й саднули австрійські кулемети. Небачена атака через злочинну недбалість вищого командування зірвалася, "окончилась повним розгромом". Під Листницким убило коня, сам він одержав поранення в голову й ногу. Його врятував вахмістр Чеботарев, увезший на своєму коні. Начальник, що сфотографував цю атаку, Генерального штабу Головачев був роздертий офіцерами й козаками після того, як показав їм знімки, що вийшли. Листницкий написав батькові, що приїде доліковуватися додому. Батько відповів Євгенію листом, у якому захоплювався сином, славним нащадком Листницких, що підтримує традиції роду



Він не вірить газетним статтям, суцільно брехливим, жахається, що Росія програє й цю кампанію. Чекає сина домийся



Старий Листницкий доживало своє століття нудно, став сварливий, викликавши Ксенію, лаяв неї за недбайливість. У відповідь вона заплакала, сказавши, що хворіє дочка. Пан розсердився, чому вона не сказала раніше, і терміново велів послати за доктором. Дівчинка хворіла на скарлатину



Доктор приїхав, але врятувати дитини не змогла, хвороба була запущена. Доктор хотів виїхати, але пан змусив його боротися до кінця. Хвороба дочки Ксенія прийняла як Божу кару за те, що знущалася з Наталі. Умерла дівчинка на руках у Ксенії, поховали її в маєтку, у ставка. Через три тижні повернулася Листницкий-Молодший. Ксенія накрила вечерю й пішла кликати батька й сина. Бачачи радість хазяїв, вона важче переживала своє горе й самітність



Євгеній один раз прийшов до Ксенії вночі й залишився до ранку, через три дні знову пішов до неї, і вона його не відіпхнула. 23 Лежачи в московській очній клініці, Григорій познайомився із чубом Гаранжой. Той лаяв всіх і вся. Пояснював Григорію, що війна ведеться за бариші для фабрикантів, а солдатові одна нагорода - дубовий хрест. Григорій пробував заперечувати, але питання Гаранжи ставили його в "тупик". "З жахом Григорій усвідомлював, що розумний і злий українець поступово, не 340 але руйнує всі його колишні поняття про царя, батьківщину, про його козачий ском боргу".



Через місяць всі підвалини "порохом задимилися". " Подгни-Ці підвалини, ржавью підточила їхня дивовижна нісенітниця війни". Про-Лся розум Григорія. Ночами козак метався, шукав виходу й рішення цієї епосильной завдання. Йому потрібний був просту і ясну відповідь, але його-те й не знаходив Григорій. Один раз уночі Мелехов розбудив Гаранжу й попросив бъяснить суть війни, чому ніхто не пояснить народу її "звірину сутність".



Гаранжа сказав, що будь-якого агітатора вб'ють, а от треба повернути гвинтівки на ті, хто посилає людей на смерть. Влада треба скинути, а війни будуть доти, поки буде "дурноедская влада". А якщо в усьому світі встановиться "рабоча хлиборобська влада", піде злість, от отут і настане "червона життя". Життя в очній клініці тяглася нудно, але потім Григорія підлікували, зір визнали задовільним і виписали в госпіталь на Тверском: відкрилася рана на голові. Ідучи із клініки й прощаючись із Гаранжой, Григорій дякував йому, що той відкрив ока на правду



Лежачи в госпіталі, Григорій ні з ким не спілкувався. При відвідуванні госпіталю царською особою Мелехов у відповідь на питання, за що отримано хрест, сказав, що хоче по малому нестатку. У царственої особи від такої нешанобливості "рот не закрився". Після від'їзду іменитих гостей Григорій був викликаний завідувачем госпіталю, він закричав на козака, але Григорій не дозволив і попросився домийся



За свою зухвалу витівку Григорій був на три дні позбавлений їжі, і його годували товариші. 24 Четвертого листопада Мелехов виїхав на Дон. З тугою він думав: "Іду от до чужої дружини в коротку відспустку, без кута, без житла, як вовк буерачний..." Уночі він з'явився в Ягідному й спочатку зайшов у стайню до діда Сашке.



Дід, бентежачись, розповів останні новини. Григорій почував, що дід чогось не договорює. Зібравшись із духом, Сашка випалив: "Змієві ти грів! Гадюку прикормив! Вона з Євгенієм звалялася!



" Він бачив на власні очі, як той тягається до Ксенії щоночі. Ксенія зустріла Григорія зайво метушливо, увесь час удивлялася в його особу. А Григорій відзначив про себе: "Вона скажено покращала за час його відсутності". Щось горд і незалежне з'явилося у всій її фігурі. Ранком Григорій пішов до Листницким. Старий з гордістю розглядав георгіївського кавалера, з жалістю сказав про смерть дівчинки. Євгеній Зачудувався, увидя Григорія



Мелехов запропонував прокотити Євгенія по старій пам'яті. Той подумав, що козак не знає про його зв'язок із Ксенією, і погодився. Григорій пообіцяв славно прокотити Євгенія, віддячити за Ксенію, за те, що притулок і шматок давали. Сотник щось запідозрив, але потім все-таки сіл вбричку.



У першій же балці Григорій зіскочив з козел і вихопив батіг. Він сек сотника по особі, тілу, рукам, присуджуючи, що це за Ксенію й за нього, Григорія



Потім звалив сотника з ніг і по-звірячому бив його каблуками. Знесилівши, підхопився в пролетку й понісся до маєтку. Ударивши Ксенію батогом, вискочив і пішов ладь. Вона йшла поруч, але потім відстала й тільки крикнула: "Гриша, прости!" У дворі будинку до нього на груди кинулася Дуняшка, потім підбіг батько



Вийшла помітно пристаріла мати. Ледь не зомліваючи, стояла Наталя. КНИГА ДРУГА ЧАСТИНА IV 1 1916 рік. Жовтень



Окопи. Полісся. Навкруги бруд, ідуть нескінченні дощі. У землянку ввійшов Бунчук



Розбудивши сплячого Листницкого, увійшли Калмиків і Чубів. Заговорили про те, що полк збираються знімати з позицій. Бунчук говорить, що завдяки болотам, біля яких розташований полк, у них немає настання. Але офіцери заперечують, що краще наступати, чим гнити отут заживо. Вони сміються над Бунчуком, що віщає по соціал-демократичному соннику



Бунчук говорить прописну істину про те, що козаків притримують до пори до часу, а коли війна солдатам набридне й почнуться хвилювання в армії, отут і знадобляться козаки для втихомирення! Офіцери йому не вірять, пророкують блискучий кінець війні



Бунчук заперечує, що не видно кінця, тим більше блискучого. Він побував у відпустці, бачив голодний Петроград, невдоволення робітників. Листницкий обурений офіцером, що виступає за поразку у війні своєї вітчизни. Бунчук зізнається: він більшовик, і, природно, підтримує лінію своєї партії - РСДРП. Бунчук здивований політично безграмотним Листницким. А от він переконаний: царат буде знищений



Наступить диктатура пролетаріату, передова інтелігенція й селянство підуть за ним, а всіх відсталі більшовики "скрутять". Після цих відвертих розмов Бунчук пішов до себе в землянку, спалив деякі папери, взяв банки консервів, патрони й вийшов. Після його відходу в офіцерській землянці Меркулов сіл до стола й намалював портрет Бунчука. Коли Меркулов заснув, Листницкий на звороті портрета Бунчука написав рапорт начальству про партійну приналежність і більшовицьку агітацію Бунчука. Ранком він відправив рапорт у штаб дивізії



Ідучи по мокрому окопі, Євгеній побачив, що козаки розвели вогонь на щиті, а це строго заборонялося. Листницкий вибив вогонь з-під казанка



Козаки зло дивилися на ненависного сотника. Пізніше він довідався, що Бунчук дезертирував з позицій. 2 Ранком вахмістр доповів Листницкому, що в окопах знайдені листівки антивоєнного змісту, що призивають солдатів брататися із супротивником. Євгеній подзвонив у штаб полку, і звідти наказали терміново провести обшук у козаків і вилучити обурливі листівки. Козаки реагували на обшук по-різному, думали, що трапилася крадіжка



Відозву знайшли в неписьменного, що подняли папір на куриво. Через день полк зняли з позицій і відвели в тил. Там полк почистився, повеселів. Люди відпочивали



Вони смертельно утомилися від війни. Козакам хотілося додому. Ця тяга відчувалася у всім. Через три дні, після того як біг із фронту, увечері, Бунчук увійшов у невелике торговельне містечко. Із працею знайшовши потрібний йому адреса, вона ввійшов у бедний домишко. Через день Бунчук з документами солдата Ухватова, звільненого з армії по пораненню, ішов до станції. 3 На Володимиро-Волинському й Ковельському напрямках в Особливої армії почалася підготовка кнаступлению.



Шістнадцять хвиль пішло з російських окопів, але лише три докотилися до ворожих зміцнень. У прорив рушили інші полки й три дні йшли без перерви. Туди ж направили й сотню козаків, у якій були брати Шамили, машиніст із млина Іван Олексійович Котляров, Калінін і інші з хутора Татарського. Там Іван Олексійович зустрів Валета. Вони згадали Штокмана, він би пояснив импроисходящее.



Говорили, що Штокман заслано, у Сибір. Іван Олексійович здивований, як змінився ніколи злий і твердий Валет



Той відповів: життя обім'яла. Незабаром вони розсталися, розійшовшись по своїх частинах. У міру настання все частіше й частіше стали попадатися поранені. Наступаючи, козаки побачили сорок сім убитих офіцерів, зовсім молодих, загиблих під час атаки. Ця картина подіяла на всіх удручающе. Сотнею отриманий наказ вибити німців з першої лінії оборони



З наказу довідалися про застосування німцями отруйних газів. Ідучи вперед, солдати побачили людину, отруєної газами. Він так і вмер, коштуючи. Раптово вдарив кулемет



Почалася артпідготовка, а потім знову атака. В атаці загинуло сімнадцять чоловік. Убили Прохора, Шаміля, Євлампія Калініна, Афоньку Озерова, у другому взводі - вісьмох чоловік. Козаки відступили, але пішов наказ: "Атаку негайно відновити!" Лиховидов від усього баченого збожеволів. 4 Верст на сорок нижче по Сходу йшли бої. Тут розмістився 12-й козачий полк



Григорій вийшов із прокуреної землянки, небо все блищало від зірок. Він згадував Ксенію, її красу, навіть запах волосся. Потім представив будинок, час, проведений у сім'ї: жаркі пещення Наталі, що підлещуються погляди рідних, увага старих до георгіївського кавалера й гордість батька, що крокує поруч по хуторі. Все посіяне Гаранжой зникло. Прийшов Григорій однією людиною, а йшов - іншим, "звичне з дитинства узяло гору над великою людською правдою".



Мелехов хоробро й уміло воює навесні й восени 1915 року. У Східній Пруссії доля знову зштовхнула його зі Степаном Астаховим. Ідучи в атаку, Григорій побачив, як Степан зстрибнув з убитого під ним коня



Сотня ледве не роздавила козака. До нього підскакав Григорій і крикнув, щоб Астахов тримався за його стремя. Степан потім полверсти біг поруч, просячи тільки, щоб Григорій не скакав швидко. Астахова ранило, німці були вже близько. Григорій посадив його на свого коня, а сам біг поруч. У лісі Григорій допоміг Степанові перев'язати поранену ногу, а той зізнався, що стріляв у Григорія, коли пішли в атаку, до трьох разів, але бог уберіг Мелехова. Астахов дякував Григорію за порятунок, але Ксенії простити не міг



Вони розійшлися непримиреними. У травні Григорій захопив сотню в атаку, потім брав німецького вартового - "міцно беріг Григорій козачу честь". Пішов біль перших днів війни: огрубіло, зачерствіло серце. Вертаючись у землянку, Григорій засипав і бачив рідну станицю. Чубатий постійно жив у землянці Сгригорием.



Війна сильно змінила його психіку. Згодом він прийшов до повного заперечення війни. Мелехов спробував переказати йому мовлення Гаранжи, але Чубатий не визнавав революцію; за його словами, Росії потрібний твердий цар, а революції - одне баловство



"...Проженуть царя, те й до нас доберуться... землі наші почнуть мужикам нарізати".



перших числах листопада полк був на позиціях у Трансільванських горах. Сьомого листопада полк, у якому служив Григорій, пішов у настання. Мелехов зніяковіло визнавався Чубатому, що боїться, начебто вперше йде в бій. Чубатий розсердився: "Ти з особи пожовк, Гришка... Ти або хворий, або... цокнуть нині тебе..." У перші ж мінути бою Григорія ранило в руку, і він ліг, а потім побачив, як козаки відступають, і побіг за ними, навіть перегнав декого



Ведмедик Кошової гнівався: "сука народ" "кров'ю весь спливе, тоді зрозуміє, за що його по голові гвоздют". 5 Над хутором Татарським господарював вітер



Три роки війни помітно позначилися на господарстві: навкруги запустіння, непорядок. Тільки в Пантелея Прокофьевича по-справжньому виглядав баз (двір): все исправно, ціло. І сім'я не зменшилася. Замість Петра й Григорія, що тягалися по фронтах, Наталя народила двійню: хлопчика й дівчинку. Причому в день пологів вона пішла знадвору, соромлячись свекра, а повернулася вже із двійнею. Іллівна плакала й сміялася від радості. Пантелей Прокофьевич теж, довідавшись новину, розплакався



Дітей Наталя кормила грудьми до року. Сама ж схудла. На особі виділялися одні величезні очі. Петро надсилав листи додому частіше, ніж Григорій, але той крім листів слав ще й платню, "хрестові"; щоб підтримати сім'ю



Війна розвела братів у різні сторони. Гнула й висмоктувала з особи Григорія рум'янець, красила його жовчю. Мелехов не сподівався, коли закінчиться війна



Петро ж легко йшов наверх. Одержав в 1916 році вахмістра, підлизуючись у начальства, одержав два хрести й у листах додому вже хвастався, що збирається в офіцерську школу. Війна не обтяжувала його, а відкривала перспективи іншого, офіцерського життя. "З одного лише краю виявляла Петрова життя непривабливу щербатину: ходили по хуторі дурні про дружину слухи". Степан Астахов, повернувшись із відпустки, хвастався потім у полицю, що славно пожив з Петровой женкой. Але Петро не вірив у ці вигадки



Пішов Степан брати вартового й не повернувся, а козаки не змогли його винести, важкий виявився. Просив Степан його не кидати, але козаки пішли. Думаючи про Степана, Петро думав і про дружину, що вирішив скалічити, щоб потім не трясла вже спідницею. Вийшовши на ґанок рано ранком, Пантелей Прокофьевич побачив ворота, що лежать серед дороги, він миттю водрузив їх на місце, а потім усипав Дар'ї, але пошкодував, що мало. Пізніше він говорив Іллівні, щоб побільше ганяла Дар'ю, у тої одні грища на розумі. Дар'я вирішила поиздеваться над свекром, накинулася в коморі на нього, він ледве від її відбився, а вона кричала, що чоловіка немає вже рік, вона не може так жити



Свекор думав: невже на її стороні правда? 6 У листопаді вдарили сильні морози, став Дон. Мелехови одержали листа від Григорія, що в першому ж бої йому роздрібнило кістку лівої руки і його відправляють на лікування у свій округ. Лист прийшов з далекої Румунії. "Прийшло" і друге лихо. Якось зайняв Пантелей Прокофьевич у Мохо-Ва сто рублів сріблом, так не зміг вчасно віддати



Незабаром одержав Мелехов виконавчий лист, по якому пропонувалося стягнути борг у сто рублів, так три рублі на судові витрати. Стягнення покладало на судових приставів. Вислухавши "визначення", Пантелей Прокофьевич пообіцяв сьогодні ж внести гроші й відразу пішов до свата Коршунову.



По дорозі він довідався, що повернувся із фронту Митька Шулік. Зустрів його сват веселий, відразу повів до стола відзначити радість



Митька дуже змінився за три роки: "виріс, пролунав у плечах, зсутулився й поповнів". Довідавшись, по якій справі прийшов сват, Мирон Григорович відрахувала гроші: "Свої люди - сочтемся!" Митька побил на хуторі п'ять днів, проводячи ночі в Аникушкиной дружини, а вдень крокуючи по хуторі, виявляючи байдужість кхолоду.



Один раз він зайшов до Мелеховим. Жив Митька безладно, часто попадав під суд, то за изнасилованье, те за злодійство, але вмів якось вивернутися. Гюбили його за веселу вдачу й хвацькість. На шосту добу відвіз батько Мить-:у на станцію. Незабаром після різдва Мелехових повідомили, що незабаром 1Иедет Григорій. 7 Мохов бачив у житті зльоти й падіння



Добре пам'ятав 1905 рік. Нагромадивши шістдесят тисяч і поклавши їх у банк, все-таки боявся. Ходили слухи про близьку революцію, а в березні 1917 року гримнула звістка про повалення монархії



Козаки збиралися групами, тлумачили, як тепер будуть жити без царя, боялися змін. Їм було що втрачати, а в той же час чекали: нова влада прикінчить війну. Мохов, читаючи лист дочки, гірко задумався над життям: навіщо жив, метушився, шахраював і наживав. Гримнула революція, і завтра всі можуть відняти. Син - дурний, дочка - чужа. Ранком він поїхав у Ягідне, довідавшись, що з армії приїхав Євгеній



Його зустріла повна чорноока жінка, у якій Мохов із працею довідався Ксенію. Мохов сказав Листниц-Кім, що приїхав довідатися достовірні відомості й що ще чекати? Євгеній розповів, що армія розкладена, солдати відмовляються воювати. "Солдати перетворилися в банди", ідуть із позицій, убивають мирних жителів і офіцерів, мародерствують. Все це роблять більшовики. Вони хочуть припинити війну, навіть готові піти на сепаратні переговори, фабрики віддати робітником, а землю - селянам



Цими популістськими гаслами вони добувають собі довіра в масах. Євгеній розповів, що був змушений бігти з полку, боячись мести козаків



У людські кучері Омелян розмовляли із Ксенією. Вона запитала, чи не розвалився її курінь, як живуть сусіди; довідавшись, що приходив у відпустку Григорій, запитувала, як він виглядає. 8 Першу бригаду з доданим їй козачим полком перед лютим зняли із фронту й відвели в тил, щоб далі відправити в столицю для запобігання безладь, але на шляху їх наздогнала звістка: цар відрікся від престолу. Бригаду повернули назад. Командир бригади оголосив цю новину козакам. Влада тепер у Тимчасового уряду й Державної думи. Він призвав козаків бути осторонь від політики, а виконувати свій споконвічний борг - захищати батьківщину



В армії не повинне бути політики. Всі козаки чекали кінця війни, і наказ про повернення на фронт був зустрінутий з невдоволенням. Навіщо воля, якщо знову треба продовжувати війну? Виникали стихійні мітинги, на яких козаки вимагали відправлення домийся



Полк із працею вдалося загнати у вагони. У теплушці їхали татарци: Петро Мелехов, дядько Митьки Кошового, Аникушка, Меркулов... Козаки говорили про страшні пророкування старих, які збуваються, лаяли війну, обіцяли, що незабаром самовільно почнуть іти, якщо війні не буде кінця. Потім запекли й танцем стали грітися у вагоні, що продувається вітрами. 9 Через добу полк була вже неподалік від фронту



Петра викликали до командира полку. По шляху він побачив козака-дезертира й намагався згадати, звідки йому знайоме особа козака? Почувши його голос, Петро відразу згадав Фоміна з Єланської станиці, у якого вони з батьком купували бичка



Петро його окликнув, запитав, що змусило земляка дезертирувати, той відповів: невтерпеж воювати. На нараді командир оголосила, що треба строго стежити за козаками. Про всі вільні розмови доповідатися



Вертаючись до сотні, Петро зустрів дружину, що приїхала відвідати його. Дивлячись на них, козаки говорили: "Підвалило щастя Петру..." У цей момент Петро забув, що хотів скалічити Дар'ю. 10 Після відпустки Листницкий одержав призначення в 14-й донський козачий полк. До цього часу він мав чин осавула



У старий полк вертатися не мало змісту: підлеглі ненавиділи Євгенія. Листницкий з радістю прийняв нове призначення. Полк стояв під Двінськом. Не вистачало продовольства й боєприпасів, багатьох вабило слово "мир". У липні прийшов наказ виступати на Петроград



Їх розквартирували на Невському. Влади міста радо зустрічали козаків. Євгенія викликали до командира полку. Ідучи по вулицях міста, Листницкий думав, з ким він, що хоче?



Дійшов висновку, що за старе життя віддасть свою не коливаючись. У штабі осавулові визначили район міста, де його сотня повинна нести варту. козаків, Що Проїжджали, привітали багаті жителі Петрограда. 11 Призначення генерала Корнілова головнокомандуючим Південно-Західного фронту було зустрінуто офіцерами зі співчуттям. Вони вірили в його здатність вивести країну з тупика, у який неї привело Тимчасовий уряд. Рядовим же козакам потрібно було одне - "замирення".



Корнілова призначили верховним головнокомандуючим. Він вимагав посилити порядки й дисципліну в армії, увівши страту. Офіцери, схвалюючи й підтримуючи Корнілова, терпляче пояснювали козакам положення, що створилося, і їхні завдання на даному етапі. Але козаки вже підпали під вплив більшовиків, адже офіцери відгороджувалися від підлеглих становими забобонами. Листницкий передбачає майбутню громадянську війну, вона неминуча, потрібно буде опиратися на вірних козаків, інакше ті перестріляють своїх офіцерів. 12 У сотні Листницкого служив більшовик - козак Букановской станиці Іван Лагутин. Він веде агітацію серед козаків



Листницкий вирішує придивитися до Лагутину. У роз'їзді поїхали поруч і розговорилися. Лагутин упевнено говорить про швидкий кінець війни



Листницкий заперечив, що ще прийде воювати з більшовиками. На це Лагутин відповів, що йому з ними нема чого ділити. "А земля?" Землі в Івана так мало, що нема чого віднімати, а от у Листницкого, мабуть, віднімуть. От у чому правда



Лагутин переконалося: саме життя козаків навчило, а більшовики тільки ґніт підпалять... Козаки піймали людину, що кинула в них камінь, і почали його бити. Лагутин заступився, але не зміг зупинити звірячого побиття, вони ледве не забили нападавшего на смерть. Листницкий хотів убити Лагутина, що заступались за що б'ється. Після невдалого "зближення" з Лагутиним Листницкий вирішив краще довідатися іншого активіста - Атарщикова. У кафі Євгеній зустрів колишніх товаришів по службі: Калмикова й Чубова.



Калмиків висловив тої ж думки, що були в Листницкого. Усі покладають надії на Корнілова. Обоє впевнені: спереду важкі часи. 13 6 серпня отримане повідомлення про зосередження Тубільної дивізії на лінії Великі Луки - Невель - Н.



Сокольників. Лукомский пішов до Корнілова довідатися, чому той вибрав саме даний рубіж?



Корнілов хоче зосередити кінноти там, звідки її легко буде перекинути на Північний або Західний фронти. Лукомский уточнив, що кінноти зручно буде перекинути в Петроград або Москву. Імовірно, цього хотів Корнілов? Корнілов підтвердив здогад Лукомского. Генерал лає уряд: "слимаки правлять країною". Більшовики з легкістю зметуть їх. "Я хочу відгородити батьківщину від нових потрясінь".



Лукомский зізнається Корнілову, що піде з ним до кінця в цій шляхетній меті. 14 За день до прибуття Корнілова в, Москву туди приїхав з дорученням Листницкий. Виконавши своє завдання, Євгеній поїхав наступного дня зустрічати генерала на Александровский вокзал. Корнілова захоплено зустрічала високопоставлена Москва, його понесли на руках. Листницкий пробився до генерала й схопився за його чобіт, бажаючи нести Корнілова разом з усіма. Їдучи з Москви в Петроград, Листницкий думав про генерала, що сама доля вела його з полону на верх військової ієрархії в ім'я порятунку Росії



Каледін же плів нитки великої змови. 15 Колишній машиніст млина Мохова, Іван Олексійович Котляров, побачив Захара, що біжить, Корольова, що кричало, що сусідні піхотні частини йдуть із фронту, оголюючи свою лінію. Але виявилося, що піхота перемінила козаків, що відправляються через Псков на втихомирення в Петроград. Вони хвилювалися, не хотіли їхати. Їм прочитали телеграму Корнілова, у якій він призивав не підкорятися Тимчасовому уряду, а захищати батьківщину



Незабаром одержали телеграму від Керенського, у якій він називав Корнілова зрадником. У козаків усе переплуталося. Розібратися в круговерті подій було вже майже неможливо. Командир полку оголосив козакам, що вони підкоряються Корнілову, а не Керенському. Іван Олексійович дійшов висновку, що треба всіляко протидіяти руху козаків на Петроград



Треба змінювати їх на свою сторону. Іван Олексійович згадував Штокмана і його наставляння: під час агітації козаків не забувати про їхню консервативну сутність і пристосовуватися до обстановки. Іван Олексійович умовляв козаків проситися на фронт, замість відправлення в столи - цу бити своїх



Козаки охоче погоджувалися з ним. Агітація йшла успішно, і на першій же зупинці козаки зібралися на мітинг, вимагаючи відправлення на фронт. Машиніст охоче відігнав поїзд у тупик. Командир заперечував, але через годину сотня без єдиного офіцера своїм ходом відправилася на Південно^-Захід. Командування прийняв Іван Олексійович. На привалі козаки затурбувалися, як нашкодившие діти, збираючись повернути назад.



Ранком сотня рушила далі, пізніше неї нагнали офіцери, що приїхали на переговори. Парламентери прибутку з Тубільної дивізії. Вони повідомили про скинення Тимчасового уряду. Всі установи Петрограда охороняються козаками. Призивали сотню повернутися на станцію Дно, самовільно покинуту полком



Козаки понуро слухали офіцерів. Іван Олексійович зрозумів: козаки от-от мерзнуть. Він сміло звернувся до офіцера, запитавши, при ньому чи телеграма про узяття Петрограда. Офіцер відповів, що телеграми ні, та й не в ній діло



Козаки стали горланити, що все обман. Так хоч би й взяли Петроград, люди не хотіли йти воювати зі своїми. Козаки погнали парламентерів. Але отут виступив інгуш. Він пристрахав: за сотнею йдуть два. полку дикої дивізії, вони зметуть козаків. Краще заарештуйте більшовика (він указав на Івана Олексійовича) і підкоряйтеся наказам командирів



Козаки здригнулися, але положення врятував Турилин, викликавши ворожість рядових до офіцерів, крикнувши, що їх можуть оточити, поки вони мітингують так вуха розвішують. Козаки сіли на коней. Взявши карабін, Іван Олексійович пригрозив парламентерам, що відтепер буде говорити з ними тільки цією мовою. 16 29 серпня Корнілову став ясно: його план захоплення влади провалився



Він послав телеграму Каледіну, призиваючи його до співробітництва, "спільному порятунку батьківщини". 17 На Петроград кинули частини 3-го кінні корпуси й Тубільна дивізія. Вони розтяглися від Ревеля до Луги. Безглуздість і непогодженість командування розжарювали й без того напружену атмосферу. На шляху козаки зустрічали глухий опір робітників залізниці. Тимчасовий уряд відправляло реляції про повернення полків на фронт. Корнілов же гнав їх на Петроград



Зложилася сама заплутана ситуація. До одному з ешелонів підійшов Бунчук, знайшов знайомого Дугина. Бунчук пояснив козакам, що їх женуть у Петроград скинути Тимчасовий уряд, а на його місце посадити Корнілова



При Керенському краще, ніж при Корнілові, але от після Керенського, обіцяв Бунчук, буде ще краще, коли встановиться влада робітників. Тому поки треба захищати Тимчасовий уряд, інакше, придя до влади, Корнілов потопить у крові полстрани. Уже вночі Чикамасов говорив Бунчуку, що Ленін з козаків, і відмовлявся вірити, що Ленін родом із Симбірська. Чикамасов так і не повірив Бунчуку: "Ні, Ілліч-Те - козак..." Калмиків ранком наткнувся на Бунчука. Недбало з ним розмовляв, Бунчук, не дослухавши, пішов



Мітинг уже почався, коли підійшли Бунчук і Дугин. Калмиків читав телеграму Корнілова козакам. Він призивав вірні війська рятувати батьківщину



Калмиків додав, що якщо неможливо буде проїхати по залізниці, вони підуть своїм ходом. Бунчук став відговорювати козаків, переконувати, що вони йдуть проти своїх братів і сестер, адже робітники сподіваються на розсудливість козаків. Навкруги стояв лемент. Оратори поміняли друг друга



Їх не бентежило, що вони говорять прямо протилежні речі. Козаки відмінювалися до того, щоб не йти в Петроград. Дудин побачив, що Калмиків щось затіває, - приготував кулемети. Бунчуда підійшов і заарештував Калмикова й інших офіцерів. Він наказав козакам посадити всіх офіцерів під арешт



Офіцери потім обурювалися, як легко вони піддалися Бунчуку й козакам. Бунчук вів Калмикова до водокачки, а той кричав і лаявся, називав Леніна німецьким шпигуном, а більшовиків - хамами, що продали батьківщину. Бунчук розстріляв Калмикова, той навіть перед особою смерті не мерзнув, залишившись непримиренним. Дугин тривожно запитував Бунчука, за що він убив Калмикова? Той жорстко відповів: "Вони нас, або ми їх..." Серединки ні, і нема чого сопли розпускати, а Калмиків цигарки з рота не вийняв би, розстрілюючи козаків, якщо (б знадобилося



18 31 серпня застрелився генерал Кримов, викликаний Керенським. Він не виконав наказу Корнілова, тому зволів "піти".



Його опальні генерали потекли в Зимовий за прощенням. Замість Корнілова був призначений пенерал Алексєєв. Корнілов хотів іти до кінця, але Лукомский переконав: це злочинно. Так безславно закінчився корниловское рух



19 Наприкінці жовтня Листницкий одержав наказ прибути із сотнею в пішому ладі на Палацову площу. На площі Євгеній довідався: друга, п'ята й шоста сотні не прийшли. Козаки збунтувалися



У ніч очікувався штурм палацу. Листницкий подумав, що добре б, всі кинувши, виїхати на Дон від всієї цієї метушні й плутанини. Прийшов жіночий батальйон. Козаки задирали 'ударниць, навкруги стояв сміх



Але до вечора приутихли. Кухня не прибула. Лагутин агітував козаків піти з палацу, офіцерів-те давно сліду нема. Виборні від козаків пішли й через годину повернулися з матросами Балтфлота, що запропонували козакам спокійно йти. Їм нема чого проливати свою кров. Більшовики гарантували, що не торкнуть козаків. Перед відходом козаків з'явилися офіцери, але вони нічого не могли зробити, щоб затримати сотню



Козаки кликали із собою й жіночий батальйон, але він залишився. 20 Учасники корниловского заколоту чекали суду. Сам генерал жвавий листувався з Каледіним, дізнавався про обстановку на Доні. Генерали робили все від них залежне, щоб не допустити захоплення ставки більшовиками. Могильов і всі найближчі міста зайняв Польський корпус, там же зосередився Чесько-Словацький корпус. Ставка була здана без бою, а ув'язнені випущені. 21 12-й полк відступав повільно, сбоями.



До вечора стало відомо: йому загрожує повне оточення. Ведмедик Кошової й Бешняк сиділи в секреті. За годину до зміни їх захопили німці. Бешняка почикрижили багнетом, а Ведмедика, оглушивши прикладом, тяг на собі величезний німець. Придя в себе, Ведмедик утік. По ньому стріляли, але ніч допомогла втікачеві



Після цього полк зняли з передовий і відвели в тил, щоб козаки ловили дезертирів. Станичники зупинили бігу - щих солдат. Ті було узялися за багнети, а потім розговорилися



Козаки соромили солдатів, що кинули товаришів, що оголили фронт. Дезертири пропонували козакам гроші. Ведмедикові Кошовому стало совісно: "Що ж це я... сам проти війни, а людей тримаю, - якого ж права маю?.." Козаки відпустили солдатів, але отругали за пропоновані гроші



Кошовий крикнув вслід солдатам, щоб перечекали день у лісі, а вночі йшли, а те знову нарвуться на пост. У перших числах листопада до козаків докотився слух про скинення Тимчасового уряду й захоплення влади в Петрограді більшовиками. Багато хто радувалися, очікуючи закінчення війни. Фронт валив. Якщо в жовтні йшли одиницями, то зараз із позицій знімалися роти, батальйони, полки



Ішли, убивши офіцерів, захопивши зброю й полкове майно. У цій обстановці безглуздо було тримати 12-й полк для затримки дезертирів, його перевели на позиції, затикаючи діри й діри, що утворяться після масового дезертирства. Через Україну полк відправився на Дон. Більшовики намагалися їх роззброїти, але козаки відповіли, що їдуть бити своїх буржуїв і Каледіна, і зброї не віддали. Але пізніше полполка все-таки обеззброїли. Козаки ледь добралися до Миллерова, а потім до хутора Каргин.



Там продали трофеї, розділили грошове постачання й відправилися по будинках. ЧАСТИНА V Глибокою осінню 1917 року стали вертатися із фронту козаки: пристарілий Христоня, Аникушка, Томилин Іван і Яків Підкова, Мартін Шаміль, Митька Шулік, Меркулов, Петро Мелехов, Микола Кошової... Вони повідомили, що Григорій Мелехов подався до більшовиків і залишився в Каменської, там же Максимка Брудне. "Про Григорія мало говорили, - не хотіли говорити, знаючи, що розбилися в нього з хутірними шляхи, а чи зійдуться знову - не видно".



Курені, куди повернулися козаки, повнилися радістю, але було багато й таких, які розгубили своїх годувальників на полях Буковини, Галичині, Східній Пруссії, Прикарпаття й Румунії. "Лише по одному Степанові Астахову ніхто не плакав - комусь було". Ксенія як і раніше жила в Ягідному. "Наприкінці зими під Новочеркаськом уже зав'язувалися зачатки громадянської війни".



Але хутора поки жили тихо. У січні 1917 року Григорій Мелехов за бойові заслуги був зроблений у хорунжий, призначений взводним офіцером. Підлікувавшись будинку після поранення, повернувся в полк, а отут гримнула революція



Він одержав призначення на посаду командира сотні. До цього часу в настрої Григорія відбувся перелом, викликаний знайомством з офіцером Юхимом Извари-Ним, досить утвореним і самобутньою людиною. Изварин виявився переконаним козаком-автономістом. Він агітував за повну автономію Війська Донського, за традиційні види керування - Козаче Коло. Говорячи про більшовиків, Изварин запевняв: вони лише заграють із селянством, а коли візьмуть гору, то буде добре тільки робітником, це адже "робоча партія". У житті не буває, щоб всім добре жилося, тому козакам треба позбутися від будь-якої опіки: "Позбав, боже, від друзів, а з ворогами ми самі попораємося". Григорій заперечував, що багато козаків тягнуться кбольшевикам.



Це, пояснював Изварин, з бажання - "прикінчити" війну: козакам вона теж набридла. Як тільки більшовики простягнуть руки до козачих земель, отут їхнього шляху й розійдуться. Григорій у цьому нічого не розумів, йому важко було розібратися: "Блукаю я, як у заметіль у степу..." Изварин говорив, що саме життя змусить Григорія вибрати, устати на чию-або сторону. Потім Мелехов зустрівся з козаком-більшовиком Федотом Подтелковим і потягнувся до більшовиків. Новочеркаськ став притулком для всіх, що бігли від більшовиків



Прибувши в листопаді й переговоривши з Каледіним, Алексєєв зайнявся організацією Добровольчої армії. Сюди ж приїхали Денікін, Корнілов. Каледін стяг на Дон всі козачі полки, але вони, що утомилися від трирічної війни, не хотіли воювати з більшовиками й розходилися по будинках. Найбільш боєздатні й сформовані полки зосереджували в Каменській. Нестійкі полки Каледін волів розформовувати. Козаки з бою взяли Ростова, і штаб Добровольчої армії на чолі з Корніловим перебрався туди. Каледін поставив козачі полки на границі Війська Донського



А в Воронежу й Харкові вже формувалися червоноармійські загони для протиборства козакам. Підходило згубний час. У Новочеркаськ приїхав Бунчук, переодягшись у цивільне потерте пальто, у якому почував себе досить непевно. Він ішов на знайому окраїну, у старенький, похилий від часу будинок



Всі отут відомо до болю. Нічого не змінилося за вісім років, поки він був відсутній. У перший момент мати не довідалася його, потім зраділа, говорила, що й не сподівалася свидеться. Через день Бунчук виїхав у Ростова, пообіцявши незабаром повернутися. У Ростові штовханина й товкотнеча, усі торгують. Бунчук пішов у комітет партії до Абрамсону, що доручив йому організувати кулеметну команду з робітників-червоногвардійців. Бунчук пообіцяв упоратися за кілька днів



Бунчук чотири дні займався зі спрямованими до нього шістнадцятьома робітниками. Серед них була жінка - Ганна Погудко. Бунчук спочатку сторопів, довідавшись, що йому треба навчати й жінку, але потім упокорився, поступившись проханню Абрамсона, дуже чітко пояснював пристрій і принцип роботи кулемета, розповідав про переваги вибору позиції й місця кулеметника, щоб не потрапити під обстріл супротивника. На п'ятий день він вийшов разом з Ганною й, зненацька глянувши на неї, внутрішньо ойкнув. Вона вразила його своєю цілісністю й гармонійністю: "Ганна Погудко...



ти гарна, як чиєсь щастя". Дівчина недбало відмахнулася від його слів



Бунчук пішов проводити її. Дорогою вона розпитувала про його минуле життя. Потім Бунчук став розпитувати Ганну й довідався, що вона родом з Катеринослава, єврейка. Вертаючись додому, Бунчук ішов радісною, зігрітою дружньою участю, розуміючи, що бреше собі, і це не просто дружба - він закоханий вдевушку.



25 листопада козаки почали штурм Ростова. У ланцюзі захисників були кулеметники, підготовлені Бунчуком. Але Добровольча армія йшла неминуче, всіх мнучи на своєму шляху. Бої за Ростова були жорстокі, 2 грудня місто здали



Бунчук занедужав. Він ледь ніс своє обм'якле тіло, але все-таки не хотів їхати у візку, незважаючи на угоди Ганни. Бунчук ще не розумів, що занедужав тифом. У нього почалося марення, тільки після цього його силоміць посадили у візок, де він втратив свідомість



8 Христоня й Іван Олексійович прийшли до Митьке Коршунову. До них підійшов дід Гришака й сказав, що чув від проїжджаючого козака про намір Росії воювати з Доном. Він поцікавився, що про це думають козаки. Іван Олексійович відповів, що вони про цьому й не думають. Котляров довідався, що козаки посилають виборних їхати р Каменську. Там 10 січня з'їзд фронтовиків. Митька їхати відмовився



Козаки, скривджені відмовою, пішли. Виборним був наказ якось обійтися без війни. На з'їзді у всіх мовленнях була присутня ця думка. Але раптово стало відомо, що Каледін дав наказ заарештувати всіх делегатів з'їзду. Тоді прийняли резолюцію: "Геть Каледіна! Так здраствує козачий Військово-революційний комітет!



" Відразу приступилися до виборів. Пізніше з'ясувався: Подтелков - голова, Кри-Вошликов - секретар, Лагутин, Головачев, Минаев - члени комітету. 9 Наступного дня в Каменську за наказом Каледіна прибув 10-й козачий полк, щоб заарештувати учасників з'їзду. У цей час там ішов мітинг. Прибулі змішалися із що мітингують, відмовляючись виконувати накази офіцерів. Наступного дня прибутку представники Донського уряду, але й вони не домовилися з комитетчиками. Було ухвалене рішення: делегатам Військово-революційного комітету їхати в Черкасск для остаточного рішення питання овласти.



Поїхали на чолі з Подтелковим. 10 Делегацію супроводжував убрання, інакше їх розтерзала б юрба. На вимогу Каледіна Кривошликов зачитав резолюцію з'їзду про повноваження Військово-революційної ради. Каледін запитав делегатів, що в них загального з більшовиками?



Ті відповіли: хочуть організувати козаче самоврядування. Делегати впирали на те, що вирішальне слово залишиться за народом. Вислухавши їхні доводи, Каледін підбив підсумок: уряд не складе своїх повноважень, воно вибрано народом Дону, а комитетчики підпали під вплив більшовиків і проводять їхню злочинну політику. Що виступив Подтелков сказав, що народ не вірить військовому уряду, що розв'язує на Доні громадянську війну, комітет вимагає передати йому влада, видалити з Дону "всіх буржуїв і генералів", Добровольчу армію



Але Каледін заперечив: він нікуди не виїде з Новочеркаська, але сам уже вирішив відправити вірні йому війська на станцію Лиху, у залі він сказав, що обговорить речення ревкомовцев. Він тяг час. 11 Відповідь Донського уряду надійшов наступного дня. У резолюції була відмова по всіх пунктах ревкомовцев. Утримувалася вимога провести загальні вибори нового уряду. Тим часом утихомирили опір козаків



12 З полку втік Изварин. Служити дуже важко. Козаки мечуться між більшовиками й урядом



Перед від'їздом Изварин запитав Григорія, чому той перейшов до більшовиків? - Шукаю вихід, - відповів Мелехов. - Але це не вихід, а тупик, - запевняв Изварин.



Довідавшись, що в станиці Листницкий, Григорій зрозумів: давній біль не пройшла. З вини Листницкого не залишилося в Мелехова повнокровної радості, а лише - вицветень. Згадавши Ксенію, Григорій відчув, що до неї його тягне з колишньою силою, "важко й владно".



З тих пор як Подтелкова вибрали головою ревкому, він перемінився до знайомих козаків. "Хмелем била влада в голову простого від природи козака". На станицю, зайняту вірними ревкому загонами, напали війська, що підкоряються Донському уряду. Вони тіснили бунтівників. Григорія ранило вногу.



Куля ввійшла в м'якоть вище коліна й застрягла в мускулах. Але офіцерський загін, що наступав, був розбитий майже повністю. Сорок офіцерів узяті в полон на чолі із Чернецо-Вим. Полонених вели Кподтелкову.



Голубєв сказав, що бере Чернецова на поруки. Але Подтелков розсердився: контрреволюціонерів варто розстріляти. "Революційним судом його (Чернецова) судити й без зволікання покарати. Щоб і іншим неповадно було", - зло говорив Подтелков.



Але Мелехов, розсердившись, закричав, що занадто багато над полоненими начальників. До Подтелкову підвели полонених, він почав кричати на Чернецова, той відповів. Подтелков вихопив шашку й рубанув офіцера по голові, уже лежачого Чернецова Подтелков рубанув ще раз



Оглянувшись на коввои-рів, він крикнув, щоб вони рубали всіх полонених офіцерів. Їх стали рубати й розстрілювати в упор. Григорій мутними очами дивився на Подтелкова. 13 Пантелей Прокофьевич віз пораненого Григорія додому. Син їхав з почуттям невдоволення, що покинув частину в самий відповідальний момент, і радості, що побачить будинок, може бути, Ксенію



Батько лаяв Григорія, чому ввязался в боротьбу, той пояснював свою правоту, а сам не міг простити Подтелкову розправу над полоненими офіцерами. Знову смутно було на душі в Григорія, він знудьгувався по селянській праці, хотілося миру й тиші. Удома його зустріли галасливо й радісно. Григорій з подивом дивився на підрослих дітей. Син був у мелеховскую породу, у дочки - батьківські очі. На питання батька, який він сторони тримається, Григорій відповів: за "радянську владу". Пантелей Прокофьевич вилаяв його дурнем



Петро ж говорив, що їм чужого не треба, але й свого нікому віддавати не хочуть. До вечора стали збиратися хутірські козаки, що хотіли довідатися новини з перших рук. 14 Поїхавши у Вешенську, Пантелей Прокофьевич довідався про самогубство Каледіна, однієї із причин називали непокора йому військ. Посидівши в кума й випивши, Мелехов уночі поїхав додому. Сліпий кінь збився зі шляхи, поки * хазяїн дрімав, так ще догодила в ополонку. Старий ледь встиг зстрибнути із саней, виходячи неспроможною злістю



15 Усюди на Доні Добровольча армія зазнавала поразки. Бачачи повний крах своєї політики, Каледін склав із себе повноваження на користь міської думи. Не встигли члени уряду роз'їхатися, як довідалися: Каледін застрелився. 16 Три тижні Бунчук був при смерті, а коли здолав хворобу й опам'ятався, побачив очі Ганни. Але лише через два тижні після цього він зміг без сторонньої допомоги пересуватися по кімнаті. 17 16 січня Ганна й Бунчук виїхали із Царицина у Воронеж і далі в Миллерово, там уже був Донськой ревком



Потім Ганна виїхала на агитрабо-ту в Луганськ. 18 Після смерті Каледіна влада перейшла до отамана Назарову, що объявили мобілізацію всіх від сімнадцяти до п'ятдесятьох п'яти років, але козаки відмовлялися підкорятися. Більшовицька агітація робила свою справу. 9 лютого в Ростова ввійшов загін капітана Чернова



В одній з рот ішов осавул Листницкий. Він дивився на жалюгідні залишки полку й думав, що це "колір Росії". Згадавши батька й Ксенію, Євгеній занудьгував. Він розумів, що такий же заряд гніву й туги в кожному з п'яти тисяч офіцерів, вони всі вірили в Корнілова, що "виведе їх до Москви". Добровольча армія, минаючи Дон, рухалася на Кубань. 19 У станиці Мелиховской загін Голубєва заарештував Козаче Коло, але потім відпустився



Бунчук виїхав у Новочеркаськ і там зустрівся з Ганною. У той же день він, зібравши свої пожитки, перебрався кней.



20 У березні Бунчука послали на роботу в ревтрибунал при Донському ревкомі. Його призначили комендантом замість попереднього, страченого за хабар. Із цього часу майже щоночі він стратив за містом присуджених до смерті "ворогів революції". За тиждень Бунчук висохнув і почорнів від такої роботи. Ганна просила його піти з посади, але він не слухав її. Вона не утомлювалася повторювати: "Іди, Ілля, інакше ти...



звихнешся". Бунчук заперечував, що комусь треба виконувати й "брудну роботу".



До березня ревкомівські частини, що тісняться німцями й гайдамаками, відійшли до Ростова. Тут почалися вбивства й грабежі. Один раз, придя додому раніше звичайного й заставши Ганну, Бунчук сказав, що більше не працює в ревтрибуналі, а вертається в ревком. 21 Хутір Сетраков уже відсіявся, подекуди купками сиділи козаки, коли до хутора підійшли колони військових із червоними шматками



Козаки зрозуміли: це більшовики, червоногвардійці Другої Соціалістичної армії. Солдати самовільно вибрали в козака найбільшого барана, обезглавили й зварили; вони наказали дати коням сіно, за всі обіцяючи щедро заплатити. Але ввечері, незважаючи на погрози й заборони командирів, бійці юрбами пішли на хутір, зґвалтували двох козачок, різали худобу, підняли стрілянину, перепилися



А козаки сформували два загони. "Через годину завершено була справа: загін розгромлений ущент, більше двохсот чоловік порубане й постреляно, біля п'ятисот узяте в полон".



Захоплено багато зброї й боєприпасів. Через день уже гудів весь Дон, а потім відпав. 22 Ідучи на риболовлю, Ведмедик Кошової зустрів у Дону Валета. Той повідомив, що на Доні оголошена мобілізація



Іван Олексійович зібрав вірних козаків, у тому числі Григорія Мелехова, Христоню, говорив, що потрібно йти від мобілізації, а те за відмову можна потрапити у в'язницю. Мелехов гнівався, що порушено його побут і спокій. Йому важко знятися й піти, і куди діти дружину з дітьми? Христоня із Григорієм і Іваном Олексійовичем вирішили поки залишитися, а Ведмедик Кошовий ішов, говорячи: " расхо-дются, видно, наші стежинки". Вийшовши у двір і зустрівши Валета, Ведмедик поспішив до краю хутора. 23 Після відходу Ведмедика козаки зібралися й пішли по заклику дзвона на майдан. Вони розуміли, що спереду більші зміни, і побоювалися їх.



На майдані сотник розповів історію про червоноармійський загін і його розгром. Запропонував за прикладом інших хуторів сформувати в себе загін із фронтовиків, щоб відгородити свої будинки від руйнування бандами. Він пропонував відновити козаче самоврядування. Майдан вирішив, що від червоних одна розпуста. Отаманом вибрали Мирона Григоровича Коршунова. Командиром загону хотіли вибрати Григорія Мелехова, але потім відмовилися, через те, що він був у червоній гвардії



Вибрали Петра Мелехова. У загін записалися шістдесят добровольців, але ранком на площі зібралися тільки сорок, та й то не все зі зброєю, пізніше вони рушили в станицю Каргинскую. 24 Козаків під початком Петра відправили додому чекати подальших розпоряджень. Вони, задоволені, поїхали назад.



До паски про війну не було ні слуху ні духу. А в жагучий тиждень прискакав нарочний з наказом збирати козаків: на них іде загін під командуванням Подтелкова.



25 Загін Бунчука заліг на окраїні села, чекаючи козаків. Бійці готові були в будь-яку мінуту мерзнути й побігти. Ганна, підхопившись у повний ріст, побігла, захоплюючи за собою бійців. Бунчук побіг за нею, щоб зупинити, повернути. Поруч бігло ще кілька людей, але все це не мало змісту



козаки, ЩоВискочили з-за рогу, майже в упор розстрілювали солдатів. Ганна перша одержала смертельну кулю в груди. Бунчук перев'язав її, порвавши на собі нижню сорочку. Опам'ятавшись, Ганна сказала, що знає, почуває близьку смерть. Просила Іллю обережно сповістити матір



Незабаром вона вмерла на руках Бунчука. Він безглуздо пішов ладь



26 Наступні дні Бунчук жив як у маренні. "Від дня смерті Ганни почуття в ньому тимчасово атрофировались". Він їв, коли його годували, лягав спати, коли говорили, що настав час спати. У цьому стані пробув Бунчук чотири дні. На п'ятий день його зустрів Кривошликов, нічого не знав про те, що трапилося,, і запросив в експедицію по північних округах. Бунчук погодився. Для Донського радянського уряду настали лихоліття



Вони були майже в повній ізоляції на невеликій території: з півночі наступали німці, південні станиці захоплені контрреволюційним заколотом. Подтелков вирішив відправитися в північні округи, щоб набрати три-чотири полки фронтовиків і кинути їх на німців і контрреволюціонерів. П'ять днів загін їхав по залізниці в напрямку Миллерово; потім вирішили кинути все зайве й рушити похідним маршем. Бунчук їхав в одному з вагонів, лежав, з головою вкрившись шинеллю. Постійно в сні й наяву йому бачилася Ганна



Від цього страждання його подесятерялися. 27 Вивантажившись із вагонів, кілька днів експедиція йшла в глиб Донського округу. Українські станиці зустрічали їх радо, годували, але коней давати не хотіли



Однак у міру просування на північ настрій населення мінялося. Отут навіть продукти не хотіли продавати



Подтелков не збирався заглиблюватися занадто далеко. Йому потрібно було набрати людей у полки зі своєї справой. Платня вирішили дати по сотні рублів. Але по хуторах уже пустили слух, що Подтелков іде з калмиками й ріже всіх православних



Подтелков хотів повернути назад, козаки його загону вимагали відходу зі станиць, де їх могли порубати, не бажали гинути дарма. Уже весь Дон повнився слухами про експедицію Подтелкова. Експедиція повернула назад, по п'ятах супроводжувана роз'їздами козаків. Нападу чекали щохвилини. 28 До ночі підійшли до хутора Калашников. Козаки розбрелися по хатах на нічліг, ніхто не хотів іти вдозор.



До ранку хутір щільно оточили козачі загони. Вони пред'явили ультиматум, щоб загін Подтелкова здався, інакше їх знищать. Подтелков спочатку обурився, а потім був змушений підкоритися силі. Бунчук заспорив, хотів боротися, але козаки загону відмовилися воювати проти своїх же братів-козаків. "Свята паска-а ми будемо кров лити?" Хто не хотів роззброюватися, у тих відняли зброю силоміць.



Роззброєних червоноармійців побудували й погнали з хутора, а потім стали бити. Після того, як полонені нагадали про даному їм слові, козаки погнали їх на хутір Пономарів і замкнули в сараї. Поки полонені очікували рішення своєї долі, тут же по сусідству засідав воєнно-польовий суд, що присудив "зрадників" до смерті. Ватажків - повісити, а інших вирішено було розстрілятися



Секретар написав постанову суду й список засуджених із сімдесятьох п'яти прізвищ плюс троє безіменних, що відмовилися назватися. 29 Сидячи в сараї, полонені розуміли, що їх чекає на світанку. "Різні низалися в ту ніч розмови, нескладні й обривчатие". Бунчук готувався до смерті, як до невеселого відпочинку після важкого шляху



До ранку багато хто задрімали. 30 Ранком на хутір Пономарів прибутку татарци під керівництвом Петра Мелехова



Довідавшись, що подтелковцев хочуть стратити, Григорій сторопів. Він спочатку не повірив своїм вухам. Довідавшись про страту, призначеної на шість ранків, населення хутора Пономарів ішло подивитися, як на рідке "веселе видовище" - ішли вбрані, багато хто з дітьми. Спиридонов запитав Петра Мелехова, є чи серед козаків мисливці стратити подтелковцев. Петро відповів, що немає й не буде. Але він помилився. Митька Шулік виявив бажання брати участь врасстреле.



Подтелков і Кривошликов попросили стратити їх останніми, щоб вони могли бачити, як будуть гинути бійці їхнього загону. Їм дозволили. У першій черзі казнимих один козак кричав і плакав: він пройшов германську війну, у нього чотири хрести, діти... Валявся в ногах у катів, але його не помилували. Почалася страта. Раптом з юрби глядачів вискочила козачка з - дитиною на руках і кинулася кхутору.



Після другого залпу з юрби кинулися інші баби з дітлахами. Григорій пішов до хутора й віч-на-віч зштовхнувся з Подтелковим, що начали соромити Мелехова, але той нагадав бій під Глибокої, коли за наказом Подтелкова розстріляли й зарубали більше сорока офіцерів. Він ще багато чого хотів сказати, але його відтягнула Хрис-Тоня. Перед смертю Подтелков кричав, що козаків обдурили, Радянська влада восторжествує. Козаки сказали, щоб Подтелков ним не загрожував; він відповідав, що не загрожує, а вказує дорогу



Його вішали двічі: його ноги діставали до землі. Довелося підривати лопатою землю. 31 Ведмедик Кошової й Валет тільки на другу ніч вийшли з Каргинс-Який. Але в степу їх піймали. Валета вбили (він був мужицького походження), а козака Кошового залишили в живих, назвавши його заблуждающимся.



Лікували його різками. Ведмедикові було соромно, що вся станиця бачила його ганьбу. Через два дні його відправили на фронт, Валета закопали, а незабаром у головах якийсь старий із ближнього хутора поставив каплицю



КНИГА ТРЕТЯ ЧАСТИНА VI "У квітні 1918 року на Доні завершився великий розділ: козаки-фронтовики північних округів пішли з відступаючими частинами червоноармійців; козаки низових округів гнали їх і тіснили до границь області..." До кінця квітня Дон на дві третини був залишений червоними, отут скликався Коло. Від хутора Татарського поїхали делегатами Богатирьов і Пантелей Прокофь-Евич. Ним покарали ретельніше вибирати отамана. По шляху Мирон Григорович зустрів німців, що збиралися реквізувати його коней, але він відбився й потім двадцять верст скакав щодуху до слободи Орєхової, де до вечора вкрився в знайомого чуба, обіцяючи пригнати за це десяток овець



Овець, звичайно, не пригнав. А привіз якось міри дві груші, що сильно побилися за дорогу



У той час як Мирон Григорович "воював" з німцями за своїх коней, Пантелей Прокофьевич одержав у німецького коменданта дозвіл на проїзд. Німець сказав: "Поїдьте, але помнете, що нам потрібна розумна влада". У Новочеркаську його вразило кількість молодих офіцерів. Мелехова бентежило достаток кандидатів на посаду верховного отамана. Головним був Краснов, потім Богаевский. Третього травня сто вісьма голосами проти тридцяти й при десяти воздержавшихся військовим отаманом був вибраний генерал-майор Краснов. Він виставив умову - постачити його необмеженою повнотою отаманської влади



Пантелей Прокофьевич їхав з Новочеркаська підбадьорений, влада в надійних руках, незабаром установиться порядок. Але з вікна вагона він побачив, як бадьоро й упевнено крокують німці по донській землі, "і похнюпив голову". З Дону через Україну німці гнали склади із продовольством. До лету майже весь Дон очистили від червоноармійців. Татарци під керівництвом Петра Мелехова четверо доби гналися за червоними. Супротивника вони не бачили й до "смерті не квапилися", робили не більше десяти верст вдень.



Загін нараховував біля сотні людин, одним із взводів командував Григорій Мелехов. Але на марші отриманий наказ вертатися для переформування. Петро перед від'їздом розмовляє із Григорієм, не розуміє його, хоча вони брати. Петро боїться, що Григорій переметнеться до червоного. Григорій цікавиться, чи знайшов Петро свій шлях? Той твердо відповів: "потрапив у свою борозну...



Я валандатися, як ти, не буду". Петро боїться за Григорія, виявляться вони по різні сторони барикад. Наступного дня Петро з однолітками пішов у Вешенську, а Григорій "рушив молодняк" на Арженовскую.



* * * Етапним порядком гнали Михайла Кошового на фронт, а до цього він був отарником: мати впросила старих заступитися за її непутящого годувальника. Ведмедикові дали два косяки: у сорок маток і другий - удвічі менше. Тиждень відпочивав Ведмедик, цілі дні проводячи в сідлі або отлеживаясь у траві. Життя вдалині від людей спочатку подобалася, але потім він злякався, що десь без нього люди вирішують свою й чужу долю, а "я кобилок пасу". 15 травня в станиці Маничской зустрівся Краснов з генералами Денікіним і Алексєєвим



"Зустріч дихала холодком". Денікін обурювався, що Краснов виступив разом з німцями. Він називав це зрадою Росії. В ім'я своїх цілей Краснов згодний обпертися на колишніх ворогів. Він наголошував на пятимиллионний народ Дону, не нужденний ні в чиїй опіці, тим більше Добровольчої армії. Ні про яке об'єднання козаків з Добровольчою армією не домовилися. Занадто високо кожний думав про себе й не хотів підкорятися навіть в ім'я "великої мети - порятунку Росії".



"А події гуркотали день у день. У Сибіру - чехословацький заколот, на Україні - Махно... Кавказ, Мурманськ, Архангельськ



Вся Росія стягнута обручами війни... Вся Росія - у борошнах великого переділу..." Під час відступу корниловцев від Ростова до Кубані Листницкий був двічі поранений, але незначно. Він вирішив відпочити в приятеля в Новочеркаську, а не трястися додому. Живучи в товариша по службі Горчакова, Євгеній майже закохався в його дружину, хоча Ольга Миколаївна не подавала ніяких надій



Незабаром, після повернення на фронт, Горчакова смертельно ранило, і він просив Листницкого не залишати "Лелю". У наступному бої Листницкий теж одержав поранення в руку й стегно. Руку довелося ампутувати. У Новочеркаську його відвідувала Ольга Миколаївна, що носила жалобу по чоловіку



Після госпіталю Листницкий женився на ній і вирішив їхати в маєток до батька. По приїзду в маєток Ольга Миколаївна відразу звернула увагу на Ксенію: "Яка порочна краса".



Батько запропонував Євгенію розібратися із Ксенією - дати їй грошей і відправити на хутір. Євгеній сказав Ксенії. Вона попросилася доробити місяць. Він погодився. 6 За два місяці Ведмедик Кошовий звик до роботи отарника. За сумлінне відношення до справи "простили" Ведмедикові його бажання служити червоним і відрядили в станицю. По шляху додому Ведмедик зустрівся зі Степаном Астаховим, що вважався на хуторі Татарському загиблим



Але Степан був тільки поранений. Кинутий товаришами на бойовище, він потрапив у полон до німців. Його вилікували й відправили на роботу в Німеччину. Він там звик, навіть хотів прийняти підданство й залишитися, але потім раптом потягнуло домийся



Ведмедик розповів Степанові про будинок, Мелехових, Ксенії. Козаки, вигнавши червоних зі своїх земель, не хотіли йти далі. У них не вистачало боєприпасів, почалося збирання пшениці. Хутір Татарський теж випробовував недолік робочих рук, баби й старі не могли замінити збіглих козаків... Повернувшись на хутір, Степан оселився в Аникушкиной дружини. Збирався відновлювати хату, посилав у Ягідне до Ксенії довідатися, чи не повернеться додому, забувши образи



Вона відмовилася, злякавшись "воскресіння" Степана. Наступного дня він сам приїхав до Ксенії й принижено просив її повернутися, вона знову відмовилася. А через добу одержала в Ягідному розрахунок і з'явилася у воріт Степана



Він радісно посміхався, довідавшись про її повернення. 8 Сотня під командуванням Григорія Мелехова гнала червоних за межі Дону, ті запекло пручалися, у їхніх рядах не було паніки, було багато офіцерів, що перейшли на їхню сторону. Це звістка дуже здивувала Григорія. 9 Козаки воювали охоче, захоплюючи видобуток, а потім переправляючи її по будинках. "Грабіж на війні завжди був для козаків найважливішою рушійною силою". Григорій нічого не брав, крім корму коневі і їжі для себе. Він ставився до грабіжників з відразою, особливо якщо товариші по службі граби - чи своїх же козаків



Його козаки якщо й брали, то таячись від командира. Так само Григорій забороняв роздягати й знищувати полонених. Надмірна м'якість Мелехова викликала невдоволення начальства, його викликали для пояснень у штаб дивізії, обвинуватили в тім, що він готовить собі ґрунт для переходу до червоних, наказали здати командування сотнею, дали взвод. Зненацька Григорія відвідав батько. Пантелей Прокофьевич сказав, що недавно він їздив до Петра. Той постачив батька одягом, мішком цукру, конем



Григорій зрозумів, батько чекає й від нього видобутку. Він вибухнув, почав кричати, що за мародерство в армії розстрілювали, сказав, що бив козаків за грабіж і батькові не дозволить "грабувати жителев". Пантелей Прокофьевич зрозумів, за що сина погнали із сотників



Він розповів Григорію про Степане, що повернувся, Астахове, що забрали до себе Ксенію й тепер облаштовує свій курінь. Довідавшись про будинок, Григорій дозволив батькові взяти в обозі гвинтівку. Але Пантелей Прокофьевич, дочекавшись від'їзду сина, пішов в обоз і набрав там усякого добра, дещо прихопив у господарки, де стояли козаки, і, навантаживши дві брички, відправився додому під голосні голосіння пограбованої бабенки.



10 Григорій утомився від нескінченних боїв і недосипу. Він мріяв про важку селянську працю, як осчастье.



Козаки не хотіли воювати. Вони говорили, що розберуться червоні із чехами, а потім і їм дадуть так, що "одна рідота залишиться. Це адже Расея!". Усі розуміли правоту цих слів. Під Григорієм убило трьох коней, у п'яти місцях була продірявлена шинель, а сам же він залишався непошкоджений



Митька Шулік говорив Мелехову: "хтось міцно за тебе молиться". Козаки повсюдно стали відступати, коли проти них виступили робочі полки або матроси. Козачий офіцер гірко розсміявся: "Хотіли з босими козаками штурмувати Росію! Ну й не чи ідіоти?" Як не очікував гіршого Григорій, але "розв'язка все-таки вразила його". Відступ козаків уже не можна було зупинити



"И вночі, виконаний радісною рішучістю, він самовільно покинув полк". 11 Восени на Дон прибутку представники Англії й Франції, щоб вивчити умови боротьби з більшовизмом. А через тиждень почався розвал фронту. Козаки пропускали на Дон червоних



А союзницьку місію переконували: козаки завзято пручаються. Союзники обіцяли надіслати із Салонік на допомогу перший загін солдат, потім прийшло повідомлення, що солдатів не надішлють, а лише "матеріальну допомогу". 12 Нечувана ворожість між офіцерами й козаками до осені 1918 року досягла свого апогею. Петро Мелехов намагався забути сам і переконати підлеглих: він такий же, як вони, а не офіцер, не кривдив своїх, дозволяв грабувати. Аби тільки не торкнули його.



А потім виїхав додому. 13 Дон як би завмер чекаючи прийдешнього. Козаки самовільно верталися додому. Повернувшись додому, Петро розповів про розвал фронту. Він не збирається залишатися будинку чекати, коли "краснопузие" йому качан зрубають, офіцерів вони не дарують. Дар'я з Наталею теж не захотіли залишатися, якщо чоловіка підуть. Але Пантелей Прокофьевич і Іллівна повернули їх до дійсності - "іти нікуди, господарство не кинеш



Тільки опівночі прийшли до загального рішення: козакам іти у відступ, а бабам залишатися вартувати будинок і господарство"; ішов завзятий слух: червоні "ріжуть людей". Але в останній момент жінки розплакалися, що їх кидають на погибель, і чоловіка мелеховского куреня залишилися будинку. 14 Краснов сам приїхав на Північний Дон, щоб підтримати дух козаків. Але його місія не принесла очікуваних результатів. 15 Через хутір Татарський відступала батарея. Вахмістр попросив допомогти



Його віра й відданість справі вразили й присоромили козаків. 16 У хутір Татарський увійшли червоні, до Мелеховим на постій прийшло п'ятеро. Спочатку солдати поводилися зухвало. Потім Григорій поставив їх на місце, сказавши, що вони хутір не з боєм брали, увійшли спокійно, а "беззбройного вбити й скривдити нехитро".



До Мелеховим на постій набився повний курінь. Червоноармійця, з яким повздорил Григорій, серед ночі повів комісар, пообіцявши судити "за неварте червоноармійця поводження". Ранком вони, розплачуючись за постій, вибачалися за заподіяний збиток. 17 Через хутір ішли всі нові й нові червоноармійські полки. Пантелей Прокофьевич ушкодив коням ноги, їх не забрали, а в Христони й інших козаків забрали коней. Увечері Григорій довідався, що його, як офіцера, хочуть розстріляти, і пішов за Дон, а коли фронт відійшов, повернувся. 18 На хутір Татарський повернувся Ведмедик Кошовий, Іван Олексійович, Так-Видка-Вальцювальник



Вони вповноважені встановити правління й наказали здати вогнепальна зброя й шашки. На всі збурювання козаків Ведмедик Кошової відповідав, що в краї діє воєнний стан, і його закони не обговорюються, а виконуються. 19 Мелехови здали зброю, принесена з германської. Але в них ще залишалися гвинтівки й кулемет, припасений Пантелеем Прокофьевичем.



Це брати приховали про всякий випадок. Довідавшись про розстріли по вироках трибуналу, Петро поїхав по старій пам'яті до Фоміна заручатися підтримкою. Фомін обіцяв Петру захист. По хуторі ходили неясні слухи про розстріли, про розвал фронту за Дінцем



Пантелей Прокофьевич бачив повсюдний розвал не тільки господарства, але й життя. До вечора його звалив тиф. 20 Один раз, придя до Кошового, Григорій заспорив про Радянську владу, нічого не дала козакам, крім руйнування. Ведмедик заперечував, Григорій відповідав аргументовано. Він затверджував: тільки рік Радянської влади, а ні про яку рівність не мова йде, що ж буде далі, "коли вони вкореняться"?



Мелехов запевняв: якщо пан погане, "те з хама пан у сто разів гірше". Іван Олексійович за такі слова назвав Григорія "контрою". Мелехов образився. Він прийшов, щоб йому допомогли розібратися, а у відповідь почув лише лайку. На прощання Іван Олексійович сказав Григорію тримати при собі такі думки, а те й мова йому вкоротять. Ведмедик пізніше зізнався Іванові Олексійовичу, що Гришка був його другом дитинства, але за нинішні мовлення він дуже сердить на Мелехова. Тут і дружба не допоможе



21 Відправляючись із биками відвозити патрони, Григорій думав, що "однієї правди не буває... хто кого здолає, той того й зжере...". 22 У хуторі навколо ревкому згрупувалося кілька людей, інші козаки трималися осторонь. Прийшов папір про сплату "контрибуцій" на сорок тисяч рублів, а зібрали не набагато більше вісімнадцяти тисяч. З хутора відвезли сімох арештованих



Зненацька з'явився Штокман. Ревкомовци були раді такому підкріпленню. Увечері з Вешенської повернувся Олипанов і повідомив: всіх сімох розстрілялися



Іван Олексійович був приголомшений таким повідомленням. Він ніяк не представляв, що за двадцять дві тисячі рублів недоїмок людей можуть розстріляти, пішов до Штокману, але той зовсім не зачудувався, що ворогів розстріляли. Іван Олексійович запевняв - жорстокість Радянської влади віджахне козаків, але Штокман заперечував, що багато чого буде залежати від їхньої агітації. Треба все правильно пояснювати козакам, тоді вони підуть за новою владою



А кістяк контрреволюції треба знищити, щоб не було повстання. Штокман говорив, що на фронтах гинуть кращі люди, їх треба жалувати, а не ворогів. 23 До Мелеховим прийшла Луківна й повідомила про страту свата



Вона просила Петра з'їздити за тілом Мирона Григоровича у Вешенську, той відмовлявся, а потім погодився. Петро відрив Мирона Григоровича й привіз до сватів. 24 По весні в Татарському серед бідноти ділили майно бежавших до білого купців. Керували розподілом Іван Олексійович і Штокман. На майдан зібралося дуже багато козаків, вони просили пояснити мети більшовиків і їхні плани про козаків. Олексій Шаміль висловив загальну думку багатьох, що односільчан, крім Коршунова, стратили зрячи: ніякі вони не вороги Радянської влади, а темні люди, що бовкнули що по дурості. І створилося в козаків думка, що хоче їхня влада "изничтожить" зовсім.



Козаки не погодилися, що в списку односільчан Штокман перелічив ворогів, у тому числі Мелехових. Чужого майна теж ніхто не взяв, боячись повернення хазяїв. 25 Ведмедика роздирали суперечливі почуття: він жалував і ненавидів Григорія Мелехова. Довідавшись, що той повернувся з візництва, Ведмедик повідомив у ревкомі. Кошового із двома міліціонерами відправили заарештовувати Григорія. Петра вирішили не торкати, за нього горою стояв Фомін. Але через півгодини Ведмедик повернувся ні із чим, Григорія немає будинку, виїхав в інший хутір ктетке.



Штокман послав Ведмедика вслід Григорію, але Мелехова так і не знайшли. 26 Григорій повернувся через два тижні, а за два дні до цього відвезли Пан-телея Прокофьевича. Петро порадив братові їхати, йому теж загрожував арешт. Григорій укрився в далекого родича на хуторі Рибному. 27 Ведмедик Кошової повіз у Вешенську реквізовану зброю й хотів довідатися про збори. На Вешенську напали козаки, почався переворот; Ведмедик у паніці біг, з жахом думаючи, що буде, якщо й у Татарському така ж заваруха. Так і виявилося



Антип Врехович ледве не вбив Ведмедика вилами за розстріл батька. Опам'ятавшись тільки до ночі, Ведмедик випадково заблукав до Астахову й попросив у нього пристановища. На наступну ніч Ведмедик добрішав до будинку, але мати просила його бігти: козаки вже шукали його, жалуючи, що не вбили відразу. Зі слів матері Ведмедик довідався, що повстали всі хутори Дону, ревкомовци поскакали



У ніч і він виїхав на Усть-Медведское напрямок. 28 Григорій ховався до повстання козаків. Потім поскакав додому, вирішивши боротися з ворогами козацтва до останнього подиху. На мить він подумав: "Богатие з бедними, а не козаки з Руссю..." Але потім відмахнувся від цієї думки



29 До світанку Кошовий ледь добрався до своїх. Штокман зрадів, не сподівався зустріти Ведмедика живим. 30 У Татарському вужі сформувалися дві сотні козаків від шістнадцяти до сімдесятьох років. Що відмовляються записували силою, під страхом розстрілу. Не було єдиної організації, хутора діяли розрізнено. На придушення повстання рушили "каральний загін у триста багнетів при семи знаряддях і дванадцяти кулеметах під командою Лихачова". Розвідка Григорія Мелехова взяла Лихачова в полон, з Вішок його погнали в Казанську, але по дорозі його порубали конвойні



31-32 Повстання широко охопило Дон, але в козаків не було зброї й боєприпасів. Проти повсталих же йшли добре збройні частини з артилерією. 33 Обійшовши червоних з тилу, півсотня Григорія Мелехова взяла чотири підведення з патронами й двох верхівкових коней. Червоні, зробивши десятиверстовий обхід, зайшли в тил козакам і почали рубати коноводів, усе змішалося



Козаки пострибали в яр, звідки Ведмедик Кошовий наказав вилазити, інакше обіцяв побити всіх. Козаки полізли з яру



Вилізлого Петра Ведмедик Кошової особисто застрелив, інших козаків порубали. Всі вони, одинадцять, залишилися лежати на снігу. 34 Сидячи в Христони, Григорій згадував, як весело вони із братом проводили час у степу. Петро був добр і сміхотливим, завжди вмів утішити. Григорій важко переживав його смерть. 35 Наказом командуючого об'єднаними повстанськими загонами Верхнього Дону Григорій Мелехов був призначений командиром Вешенського полку



Десяти сотням стояло розгромити загін Лихачова й вигнати його за межі округу. По дорозі козаки захоплювали кинуті боєприпаси й знаряддя, але в бій червоні не вступали. Узятих у полон козаки рубали відразу, мстячи за своїх рідних і товаришів. 36 Від Каргинской Мелехов повів уже 3,5 тисячі шабель. Ще три дні полицям Мелехова супроводжувала удача, а потім червоні, зібравши силу, значно порвали козаків. Спочатку Григорій наказував убивати полонених, але до "червоного" козакам у нього ворухнулася жалість, і він велів відпустити ворогів, випробувавши при цьому радість. Раптом став відчувати неправоту своєї справи



Козаки сміло боролися, але тільки у своїх куренів, а далі йти не хотіли. Вирішили фронт тримати поруч, іти далі було нікуди. 37-38 Козаки воюють із червоними на даному етапі досить успішно, але в них не вистачає боєприпасів, і вони ллють саморобні кулі, які страшно свистять і вражають лише на близькій відстані. Повстання замкнуло в границях Верхне-Донського округу. Чим далі, тим ясніше Григорій розуміє приреченість повстала, їхня неминуча поразка. "Поплутали нас учені люди... Добродії поплутали!



Стриножили жизню й нашими руками вершать свої справи", - думав Мелехов про офіцерів, зустрінутих серед повсталих і в штабі повстанців. 39 Після втечі з повсталого Татарського ревкомовци: Штокман, Іван Олексійович і Кошовий пристали до 4-му Заамурському полку, добре укомплектованому й боєздатному. 40-41 Каргинская - опорний пункт повстанців. З огляду на її стратегічне значення, Мелехов вирішив у жодному разі її не здавати. Під станицею козаки наголову розбили червоних, убивши сто сорок сім червоноармійців, у козаків - четверо вбитих і поранене п'ятнадцять чоловік



Козаки страшно пиячили. Григорій теж пив, але завжди залишався 1на ногах. Користуючись тижневим затишком, станичники співали й веселилися, ютдихая від війни. 45 Григорій призивав козаків не розводити звади - це згубний шлях. • Вони й так у кільці, не сьогодні завтра можуть загинути, а междуусобица тільки збільшить положення. Усе погодилися. Думаючи про пережитий, Гри: рий не міг представити, що ж "нового покаже" йому життя?



Навіть смерт! чекав без страху: "Невеликий програш!



" Лише Ксенію згадував із лк в'ю: "Незабудная!" 43-44-45 С приходом весни Кудинов боявся, що повсталі розбіжаться на поле-вие роботи...



* * * Під час атаки, поскакавши на матросів, Григорій зарубав чотирьох, а потім бився в істерику, що позбавив життя людей. Наступного дня, передавши командування сотнею полковому командирові, Григорій виїхав в Е шенскую По дорозі Мелехов підстрелив дикого гусака. У Вешенско!



скаржилися, що Кудинов лютует, кривдить дівок і бабів через збіглих з їхніх куренів козаків до червоного. Випивши, Григорій пішов у в'язницю - ра: раться. Випустив всіх посаджених, які з остраху відмовилися вийти; силоміць виштовхнув їх на вулицю й закрив порожні камери



На питання Кудинова, що він робить, Мелехов відповів: "В'язницю вашу розгромив". Кудино] зил Григорію, але той швидко втихомирив його, сказавши, що може оголити фронт, знявши свою бойову частину. Григорій застеріг Кудинова на майбутнє й виїхав домийся



46 У Татарському без козаків було нудно й порожньо. Вони лише зрідка приходили додому помитися так взяти чистий одяг. Верталися в частині "невеселі, але зате ситі, обстиранние". Із фронту дезертирувала татарська піхота, квапилися, боячись спізнитися до сівби. Пантелей Прокофьевич тос кував по господарству, селянській праці. Григорій, приїхавши додому, збирався відсіятися. Наталя просила пособить "десятинку" для матюкай



Григорій зачудувався: "Навіщо їм сіяти, адже в Коршунових повні засіки. Фронти відгримлять, тоді й сіяти будете". Р образилася, і Григорій обіцяв допомогти. У цей приїзд Григорія Наталя зустріла його суворо.



До її дійшли слухи про пияцтво й пригоди чоловіка. Григорій не виправдувався, пояснивши - життя винувата, воно увесь час на краю смерті ходить. Наталя нила про совість. Григорій гірко посміхнувся, про який, мол, совісті може йти мовлення якщо "людей убиваєш".



Він говорить дружині, що війна з я вичерпала. "Я сам собі страшний став



У душу мені глянь, а там як у порожньому колодезе..." Григорій налагодив леміш, збираючись днів п'ять попрацювати 47 До повстанців прийшов Вороновский, що позначився командиром Сердоб-Ского полку. У прошлом він був офіцером, хотів спокутати провину за службу в червоних, перейшов зі своїм полком на сторону козаків. Богатирьов вирішив зв'язатися з Вешенської, щоб Кудинов вирішив це питання. Відповідь прийшла швидко. Кудинов наказував погоджуватися на всі умови сердобцев, а головне, щоб вони прийшли зі зброєю, боєприпасами, захопивши своїх комісарів. Комуністів нехай відправлять у Вешенську, а отут уже баби самі розберуться з ними - "самосуд", і попиту ні з кого не буде



48 Сердобци, розговорившись зі Штокманом, переконували його, що козаки - хлібороби, їхні брати. Штокман вимагав арешту незадоволених, але комісар заперечував, відговорюючись недоліком надійних сил. Написавши про те, що трапилося,, Штокман послав Кошового в политотдел 14-й армії. 49 Ранком сердобци зібралися на мітинг, вони силоміць повели із собою Шток-Мана й Івана Олексійовича



Штокман намагався образумить бійців, його вбили. Івана Олексійовича заарештували, вистачали всіх комуністів. Потім полк вишикувався при наближенні повстанців



50 Проживши будинку п'ять днів і відсіявшись, Григорій зазбирався назад у дивізію, як тільки додому приїхав батько. Пішовши на Дон напувати коня, Григорій зустрів Ксенію. Заговоривши з нею, запитав, невже їхня любов пройшла? Він дотепер не може неї забути, часто згадує про життя в Ягідному. Ксенія відповіла, що любов їх от отут у Дону починалася, вона теж все пам'ятає. Придя додому, Григорій сказав батькові - нікуди сьогодні не поїду. Пантелей Прокофьевич бачив, що розмовляють у Дону сина й Ксенію й розсердився на Григорія: "И в кого він такий кобелино виродився?



Невже в мене?" А Ксенія, придя додому, довго розглядала в дзеркальце своє пристаріле, але усе ще гарна особа. Увечері вона зазвала до себе Дар'ю, подарувала їй золоте кільце, щоб та покликала Григорія. Уночі Григорій ходив до Ксенії. 51 Проводжаючи Григорія в дивізію, матір говорила, що до її дійшов слух, що Григорій порубав матросів, але ж у них могли бути діти. Вона просила Григорія не лютовать так себе поберегти. Повернувшись у Каргинскую, Григорій прийняв командування 1-й дивізією



Боєприпаси козаки добували в бої. Кудинов повідомив Мелехову про перехід Сердобского полку на сторону повсталих, про захоплених комуністів. Серед них Котляров і Кошовий



Григорій поспішив урятувати Ведмедика й Івана Олексійовича, а ще хотів довідатися, хто вбив Петра. 52 Командира сердобцев пожолобив наказ роззброїти полк і здати зброя. Богатирьов погодився залишити двісті збройних надійних бійців, інших розкидати по інших полицях. 53 У хутір Сингин на аероплані прилетів Богатирьов, перелякавши на смерть хуторян. Він прибув підбадьорити земляків, сказати, що незабаром повсталі підуть у настання. 54 Двадцять п'ять хуторян, виданих повстанцям Сердобским полком, відправили з Усть-Хоперской станиці



Серед них був Іван Олексійович. Про втечу нема чого було й думати. Конвойні їх побили, а потім повели до хутора, звідки їм назустріч кинулися жителі



Це була смерть. Це було пекло. Тридцять верст ішли по суцільних хуторах, де їх били, закидали каменями. 55 На секретній нараді ухвален рішення просити допомоги для повстанців у Донського уряду, з'єднатися з військами в Новочеркаську, прийняти в полки консультантами офіцерів



Але від простих козаків Кудинов тримав ці переговори в секреті. 56 А тим часом полонених червоноармійців пригнали в Татарський. Іван Олексійович шукав поглядом дружину й сина й боявся побачити



Голова його була величезна, як цебро. На верхівці - суцільне місиво. "Він уже зрозумів, що далі Татарського йому не піти". І чекав смерть, але боявся, що це відбудеться на очах у рідних



Дар'я підійшла й запитала, хто стратив її чоловіка, і Котляров відповів, що Ведмедик Кошовий, а не він. Тоді інші хуторяни закричали, кого ж убивав він?



У Дар'ї в руках виявилася гвинтівка, вона хотіла вдарити Котлярова прикладом, але потім перевернула зброю, скинула й націлилася в ліву сторону грудей Івана Олексійовича. Вона бачила, що перебуває в центрі уваги, і "зненацька для самої себе" вистрілила



Антип Брехович добивав Котлярова багнетом, але вмер Котляров тільки після пострілу в голову. Інших полонених теж убили жителі хутора. Через годину в Татарський прискакав Григорій Мелехов. Загнав коня, але спізнився... Він прийшов додому, щоб довідатися, чи давно прогнали через хутір полонених. Дуняша розповіла подробиці розправи над комуністами й про "подвиг Дар'ї".



Григорій тривожно розпитував про Ведмедика Кошовому, Штокмане. Дуняша відповіла, що їх серед полонених не було. Мати побоялася ночувати в одній хаті з Дар'єю, пішла до сусідів. А Дашка звідкись з'явилася п'яна, тепер спить вамбаре.



Придя в комору, Григорій випробував пекуче бажання рубанути Дар'ю, але потім тикнув кутим чоботом їй в особу. П'яна навіть не опам'яталася. "Цієї ж уночі, не побачивши матері, Григорій виїхав на фронт". 57 8-я й 9-я червоні армії не змогли до весняного паводка зломити опору Донськой армії й просунутися на Донець. Донська армія, з'єднавшись із повстанцями, початку одержувати допомогу від інтервентів, головним чином озброєнням. Червона Армія спочатку не прийняла всерйоз повсталих, було упущене час, і тепер у тилу в червоних діяли потужні сили козаків, з якими впоратися було дуже складно. У травні червоні сталі кидати на придушення повсталих потужні сили



"И Григорій Мелехов відчув уперше всю силу теперішнього удару". Повстанці побігли, залишаючи хутір за хутором. Довелося залишити навіть Каргинскую. 58 Приїхавши на нараду до Кудинову, Григорій довідався, що справа повсталих приречена, якщо не допоможуть білогвардійці. Григорію наказано йти на прорив фронту, з'єднатися скадетами.



У повстанців всі так само відчувалася недостача боєприпасів. Григорій прочитав газету, де повстанців називали пособниками Денікіна. Це образило Мелехова, але потім він вирішив - це справедливо. "Виходить, що помічники і є, нема чого ображатися". Мелехов жив без радості, пролита їм кров гнітила. У любові до Ксенії він шукав розради



Довідавшись, що вони можуть піти на прорив, Григорій подумав: "Аксютку візьму із собою". Свого ординарця він відправив до Ксенії із запискою, щоб чекала його у Вешенській. На словах же просив передати своїм, щоб переправили все коштовне через Дон і зарили хліб



59 22 травня почався відступ повстанських військ по всьому правобережжю. Сім'ї рушили слідом за козаками. В обозах з біженцями багато стройових козаків, що кинули фронт і прийшли до сімей. По Чиру горіли хутора повстанців



60 На шляху проходження біженців стояла застава, що відбирала з обозів стройових козаків. Тільки за годину затримала чоловік п'ятдесят дезертирів. Їхнім пішим порядком відправили у Вешенську. А біля Дону діялося щось неуявне: підведення стояли суцільно по всьому березі на дві версти. Але спочатку переправляли знаряддя й військових. У Дону Прохор помітив Ксенію з невеликим вузликом. До ранку кінноти стала переправлятися вплав.



Біженці усе ще стояли на березі й нарікали, що їх кидають на розправу червоним, але їх заспокоювали, обіцяли тримати оборону, поки не переправиться весь народ. 61 За день на лівий берег Дону були перекинені всі повстанські частини й біженці. Останнім переправлявся полк Григорія Мелехова. Він стримував натиск червоних, поки не одержав повідомлення Кудинова, що все перебралися через Дон. Тоді тільки віддав Григорій наказ про відступ. І тепер по лівій стороні Дону на сто п'ятдесят верст простягнувся повстанський фронт. * * * Червоні весь день обстрілювали зі знарядь Вешенську



Потім стали готуватися до переправи, щось пиляли й будували. Але що, козаки не бачили На позиціях станичників було повно бабів, що прийшли до чоловіків. Багато чого побачив Григорій, але таке - уперше. Він розпорядився забрати з поз всіх цивільних. 62 Ксенія чекала Григорія у Вешенській і гнівалася, що він затримувався До вечора її знайшов Прохор Зиков, посланий Григорієм. При вітрі' Григорієм Ксенія плакала й посміхалася, докоряла його, а він не міг відірви око від милої особи. 63 Двоє доби прожили вони як у сні, переплутавши дні й ночі, забувши про навколишній



На третю добу він відправився в Татарський відвідати з, мью Від батька Григорій довідався: жінки залишилися будинку через Наталю, з! лившейся в тифі, а Іллівна не захотіла неї кидати. Мишатка й Полечка здорові. Дуняшка переїхала, побоялася залишатися. Пантелеи Пуття евич уже двічі був будинку. Син дорікнув батька, чому той не перевіз сім'ю але той зло відповів, що Григорій сам повинен був подбати про дружину й дітей, а не зв'язуватися знову Саксиньей.



Батько розповів, що будинку багатіїв палить Ведмедик Кошової. Іллівні сказав, що як тільки перее рется Григорій на ту сторону, повісять його на найвищому дубі



А 1 телея Прокофьевича обіцяв самоособисто висікти. 64 У штабі від Кудинова Григорій довідався про доставлений повстанцям боєприпасах Його запевнили, що білогвардійці йдуть до них на допомогу, прори фронт червоних. Залишилося чекати не більше тижня. Кудинов наказав добути "мови" і, переправивши через Дон сотні дві, "поворошить" червоних



Г] рий відмовився очолити цей рейд, але не зі страху, а через безглуздий ти кровопролиття. 65 Ведмедик Кошовий поїхав у штаб експедиційної бригади, але через повсталих не доїхав, по шляху прибився до 33-й кубанської дивізії й залишився при кінній розвідці. Він з боями йшов Кдону.



Після того, як довідався вбивстві Штокмана й Івана Олексійовича, серце Ведмедика озлоби проти козаків. Він жорстоко розправлявся з полоненими. "Рубав без жало, ти" палив будинку "зрадників".



Хотів він потрапити й у Татарський, щоб помститися хуторянам за вбивство Котлярова й побачити Дуняшку Крейді: якої прикипіло серце. Незабаром Ведмедикові випала можливість з'їздити додому. "На, в'їжджав у Татарський". Хутір уразив його безмовністю й безлюддям. "Немов мор пройшов по хуторі".



Будинку Ведмедик нікого не застав, подумав, що мати пішла за Дон. На ґанку коршуновского будинку зустрів діда Гришака, поцікавився, чому той не пішов з усіма за Дон. Дід відповів, що не захотів, а потім отругал Ведмедика, пошедшего про-їх же козаків. Ведмедик гнав діда, щоб запалити будинок



Гришака не йшов, тоді Ведмедик його застрелив і запалив подвір'я. А ввечері направився до Мелеховим. В Іллівни він запитав про Дуняшку й розсердився, довідавшись, що вона за Доном



Грозив убити Григорія, якщо попадеться, і покарати старого, якого чорти носять невідомо де. Потім сказав, що зараз не час, а як скінчиться війна, зашле Мелеховим сватів. Попередив, щоб Дуняшку ні за кого не віддали, інакше погано буде. Пізніше Ведмедик запалив ще сім будинків, що належать купцям і попові, і тільки після цього виїхав з хутора. КНИГА ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА VII Верхнедонское повстання, відтягнувши з Південного фронту червоноармійські частини, дозволило перегрупувати війська й зосередити найбільш боєздатні частини білогвардійців. Татарци сиділи за Доном проти свого хутора. Після їхньої вилазки й убивства чотирьох червоноармійців за Доном поставили знаряддя й цілі дні обстрілювали позиції повстанців, але ті пішли в ліс, а повернулися лише після того, як знаряддя було відкликано в інше місце



Козаки нудьгували, пили самогон, добре їли. "Від ситного казана всі козаки були веселі, за винятком Степана Астахова". Через Аникушку, що ехали у Вешенс-Кую, Степан передав Ксенії прохання, щоб приїхала його провідати. Вона привезла печеного, випрала Степанові брудна білизна, полагодила сорочки, що зопріли. Через добу Ксенія пішла, сказавши, що не теж їй перебувати серед козаків. Степан погодився



2 У ніч полк червоноармійців переправився на плотах через Дон і перекинув громовскую сотню, козаки перепилися й не зробили опору. Однак змогли піти, завдяки нічній імлі. У такий спосіб був прорваний фронт, куди кинулися червоноармійці. Татарци теж кинули окопи, побоюючись потрапити в оточення. Григорій з піввзводом кинувся виправляти ситуацію. Він намагався лементом зупинити що біжить Христоню, а коли не допомогло, пустив у хід батіг, грозив навіть пустити в хід шаблю, але до цього не дійшло



Козаки повернулися на позиції. Потім татарци із замилуванням згадували, як геройски діяв Мелехов



"Справжній орел!" * * * Зі світанком червоноармійці пішли в атаку. Але їх усіх знищили, не давши можливості перебратися через Дон підкріпленню. 3 Повернувшись уночі на квартиру, Григорій запитав у Зикова про Ксенію



Той відповів, що кудись поділася. Григорій розпорядився прийняти й вичистити коня, якого приведуть замість убитого, а його самого не будити, поки сам не прокинеться



Ранком він розглянув присланого йому жеребця-шестилетку й залишився задоволений. Полонених червоноармійців спочатку тримали в стайні, а потім вирішили знищити, на перегонах рубали нещадно. Один урятувався, прикинувши божевільним. Баба впросила конвойних віддати їй болезного. А коли довідалася, що він не божевільний, а тільки причиняється, постачила його їжею й провідником до своїх



4 Іллівна щодня куховарила, розводячи вогонь на літній кухні. Наталя поступово видужувала



Оправившись, вона пішла на могилу діда Гришаки. З кожним днем Наталя усе більше поправлялася, стала допомагати свекрухи по господарству. Зненацька в їхньому курені виявилися червоноармійці, що просили до вечора спекти хліб



Потім Іллівна бачила, як червоноармійці спішно йшли з хутора, а пізніше рушили через Дон повстанці. Повернувся змарнілий Пантелей Прокофьевич. Придя додому, він довго плакав



5 10 липня 1919 року. Донська армія прорвала фронт і погнала червоних. Але козаки, потрапивши під владу офіцерів, знову були незадоволені. 6 Довідавшись про прорив фронту, Григорій із двома кінними полками переправився через Дон і пішов на південь



Навкруги були кинуті обози, розсипане зерно, убиті бики і їхній хазяїн. Будучи біля Ягідного, Григорій заїхав у маєток. Ніколи ошатний будинок запустів. У будинку жила пристаріла Лукера. Вона ледь визнала Григорія, розповіла, що діда Сашку вбили за кобилу



У кобили було лоша. Червоні забрали неї, а лошати застрелили. Дід крикнув, щоб застрелили і його. Вони і його вбили. Григорій поховав діда Сашку біля могили дочки, а потім приліг на траву, пригноблений спогадами. 7 білогвардійців, Що Прийшли, зустрічали дзвоном



Увечері вони хвалилися на банкеті, що врятували козаків. У відповідному мовленні Кудинов клявся вірно служити білогвардійцям. А Григорій думав, тільки нестаток штовхає їх кбелогвардейцам.



И знову офіцерство над козаками встає, "почне на глотку наступати". Вертаючись із банкету, Григорій зайшов до Аксиньиной тітки й наткнувся на Степана. Аксинья, Що Прийшла, вся затремтіла від жаху. Степан покликав її до стола. Вона відмовлялася, але потім Степан сказав тост за здоров'я Григорія, і Ксенія випила горілку залпом. 8 Уночі на квартиру Мелехова прийшов вістовий Секретева розшукувати Григорія



Прохор відповів, що хазяїна ні, але він його знайде. Увидя Григорія за одним столом зі Степаном Астаховим, Прохор роззявив рот від подиву. Григорій відмовлявся йти, але Ксенія його випровадила. Григорій не поїхав до генерала, а вирішив повернутися додому. Наталя зустріла його радісними слізьми. На питання Григорія, як усі пережили, мати відповіла: нормально, тільки страху натерпілися. Батько дуже зрадів, що йому не прийде більше служити в армії, усе не вірилося, що Григорій вправі дати звільнення



Обіймаючи дітей, Григорій почував себе чужим у цій домашній обстановці. Дарья, Що Прийшла, уразила Григорія своєю незломленістю. Ніяке горе не змогло змінити її.



Дуняша з жалем помітила, як постарів брат. Григорій відповів, що йому старіти, а їй гарнішати так про наречених думати. А от про Ведмедика Кошовому нехай забуде, інакше він самоособисто неї вб'є. Дуняша зізналася: серцю не накажеш. "Вирвати треба таке серце", - порадив Григорій. А мати гірко подумала, що не йому б судити про це. Пантелей Прокофьевич закричав на дочку, постидилась би вести такі розмови, інакше він неї відшмагає вожжами.



Але Дар'я съязвила, що ні одних вожжей не залишилося, усі позабирали червоні. Свекор і на неї розкричався. Після сніданку старий із Григорієм працювали у дворі, поправляючи тин. Старий запитував сина, чи варто запасатися травою або знову повернуться червоні й піде господарство порохом



Григорій чесно відповів, що не знає, але краще не запасати зайвого. Проводжаючи Григорія, діти плакали, а Мишатка просив замість батька їхати діда. "На що він нам здався!.. Не хочу, щоб ти!.." Григорію дуже важко було залишати будинок. 9 Переслідування червоних ішло повсюдно.



Прохор запитав Григорія, чи незабаром скінчиться кровопролиття. "Як наб'ють нам, так і прикінчить..." - відповів Мелехов



Прохор побажав, щоб скоріше набили. Від крові утомилися всі



* * * У штабі Григорію сказали, що повстанцям необхідно наступати, але вони знову зазнають труднощів з боєприпасами й зброєю, ходять слухи про допомогу, що наближається, з Англії, але поки тільки слухи. 10 На світанку Мелехов зі своїм начальником штабу Копиловим їдуть до генерала-білогвардійцеві для узгодження дій



Григорій говорить До-Пилову, що часи змінилися, а офіцерство - ні, за це їх і не люблять: боляче горді. Григорій затверджує, що у війні наука важлива, але головне - "справа, за яке в бій ідеш...



". Копилов відповідає, що Григорій у своїх поглядах на офіцерів близький до більшовиків. Пояснює Григорію, наскільки той неосвічений і неосвічений. Мелехов, не гніваючись, слухає свого начштаба. Григорій усвідомить: для білих він "пробка", а перейде до червоного й буде "важче свинцю". Уже тоді нехай не попадаються йому добродії офіцери, душу почне виймати з потрухами. Генерал Фицхалауров по-діловому прийняв Мелехова й Копилова, заявивши, що повстанська партизанщина закінчилася. Вони вливаються в Донську армію



Кричав Григорію, що в нього не військова частина, а червоногвардійський набрід. Порадив йому не дивізією командувати, а в денщики йти. Григорій устав і заборонив генералові кричати. Якщо ж генерал спробує торкнути його пальцем, то Мелехов зарубає його. У кімнаті наступила глибока тиша



Генерал визнав, що погарячився, тепер треба вирішувати справи. Вести дивізію на південно-східну ділянку Григорій відмовилася й здавати командування дивізією теж не збирався, вона підкориться тільки Ку-динову. Далі пригрозив генералові розправою козаків. Копилов намагався образумить Мелехова, але той не слухався. Григорій незадоволений, допомогою англійців, незадоволений їхньою присутністю на росіянці землі



11 Григорій бачив, як під вогнем червоних сміло наступають офіцери, козаків же підняти неможливо. Мелехов вирішує сам звістки козаків в атаку. Придушити кулеметні крапки повстанці не могли: не було снарядів, а кадети дати відмовлялися. Григорій не повів козаків під кулемети, але не з боягузтва. Щось зламалося в нього усередині, він побачив нікчемність що відбувається, дивився з боку на воюючим із червоноармійцями офіцерів. Увечері вбило начштаба Копилова. 12 Дня через три після від'їзду Григорія з'явився на хутір Татарський Митька Шулік



За службу в каральному загоні він зроблений у вахмістри, а потім і подхорунжие. Не за ризик одержав офіцерський чин, а за те, що самоособисто розстрілював і поров дезертирів і червоноармійців. "З-під Митькиних рук ще жоден засуджений живим не вставав". Відвідавши рідне попелище, він поїхав до Кошових, але колись заїхав до свах - Мелеховим, де його прийняли радо, нагодували



У них він довідався, що на хуторі перебуває мати Кошового з дітьми. Не встиг Митька повернутися до Мелеховим, а по хуторі пішла звістка, що він з товариші вирізав сім'ю Кошового. Довідавшись про розправу над Кошовими, Пантелей Прокофьевич не пустив Митьку у двір: "Не хочу, щоб ти споганював мій будинок!.. Нам, Мелеховим, кати не зрідни, так-те!" На суспільні гроші хутір поховав Кошових, а хату забили дошками. Виїхавши на биках відвозити снаряди, Дар'я повернулася тільки на одинадцяту добу. Свекор уже перевівся за биків, лаяв невістку



Але Дар'я отругивалась, що її не відпускали. А якщо не подобається, нехай наступний раз сам їде. Бики були здорові, і Пантелей Прокофьевич зм'якшився. Хутірський отаман прийшов кликати Пантелея Прокофьевича на схід на честь командуючого із союзниками. Спочатку старий засмутився: гаряча пора, потім упокорився



чиЖарт, сам командуючий їде із союзниками. Панте-Леї Прокофьевичу довірили підносити гостям хліб^-сіль. Командуючий Сидорин вручив Дар'ї Мелехової медаль на георгіївській стрічечці за розправу над комуністами й п'ятсот рублів за вбитого чоловіка. Старим незрозуміло, яке геройство побити беззбройних полонених. От раніше медаль давалася за " про-про-льшие заслуги". 13 Дивна пішла життя в мелеховском будинку



Ще недавно його главою був Пантелей Прокофьевич. Але з весни все перемінилося



Першої відпала Дуняшка. Вона працювала з видимим небажанням, рідко чувся її сміх. Після від'їзду Григорія й Наталя з дітьми віддалилася від старих. Про Дар'ю й говорити було нема чого. Вона тримала себе так, немов доживала в будинку останні дні. Сім'я розпадалася на очах. Війна була всьому цьому причиною



Грошей старому Дар'я не дала, і Пантелей Прокофьевич страшно зллився на неї. Іллівні вона дала две'двадцатки - поминати Петра. Весь день Дар'я веселилася, смішила Дуняшу, грала з дітьми Наталі. Уночі вона пішла, але після чотири дні прилежно працювала й знову прямо з косовиці заквапилася домийся



Вона зізналася Наталі, що в останню поїздку підчепила "дурну хворобу" - сифіліс. Ця хвороба не лікується, від її ніс провалюється. На питання Наталі, що Дар'я збирається робити, та відповіла, що руки на себе накладе. Наталя стала вмовляти Дар'ю лікуватися, але та відрізала, що сказала для того, щоб дітей до неї Наталя не підпускала й свекрухи сказала: самій Дар'ї совісно.



А батькові не треба, він може неї вигнати з дому. 14 Наступного дня Іллівна подала Дар'ї за столом окремий посуд, старий зачудувався. Але Іллівна його заспокоїла, щоб не привязивался зрячи кснохе.



Бажаючи заподіяти біль Наталі, Дар'я розповіла, як викликала до Ксенії Григорія за золоте кільце, а потім він на ніч пішов не до Кудинову, як сказав, а до Ксенії. Наталя була так приголомшена цією звісткою, що навіть Дар'я пошкодувала про свої слова. Наталя підозрювала Григорія, але дізнатися правди боялася. Наталя зрозуміла: Дар'я сказала це, щоб заподіяти їй біль, - не однієї їй, Дар'ї, страждати - нехай і інші мучаються. 15 Козаки гнали червоноармійців усе далі й далі на північ. Вони захоплювали полонених, зброя й боєприпаси



Григорій посперечався зі своїм начальником штабу, що збирається розстріляти полоненого червоного командира. На речення начштаба поповнити ряди дивізії мужиками Григорій категорично заперечив, що крім козаків нікого не прийме. За обідом начштаба сказав Григорію, що, імовірно, вони не спрацюються. Григорій равнодушно погодився. * * * Через два дні Мелехова викликали в штаб групи й оголосили наказ про розформування повстанської армії. Григорію було сказано, що йому в нових умовах не можуть довірити не тільки керування дивізією, але й полком, у нього немає військового утворення. Григорій погодився



Його призначили командиром сотні. Мелехов попросився в госпчастину, за дві війни в нього було вже чотирнадцять поранень і контузія. Йому було відмовлено, він буде потрібний на фронті. У наказі по армії Григорія зробили в сотники й оголосили подяку. Прощаючись із козаками, Мелехов карав їм берегти голови. Козаки стали нарікати, що вертаються старі порядки, але Григорій порадив помовчувати, щоб не потрапити під суд



Ранком Мелехов поїхав із Зиковим доганяти полк. Не встиг він освоїтися, як прийшла телеграма з будинку, і Григорія на місяць відпустили у відпустку. 16 Після розмови з Дар'єю про Ксенію Наталя ходила сама не своя. Вона вірила й не вірила злим словам. Щоб переконатися в зраді чоловіка, Наталя пішла до дружини Прохора Зикова, але та, памятуя наказ чоловіка, нічого не розповіла Наталі, хоча про зв'язок Григорія із Ксенією знала все. "Так ні із чим і пішла від її розсерджена й схвильована Наталя". Тому вона зважилася піти до Ксенії й запитати в її



Та зло відповіла: "Завладала я Григорієм знову й вуж зараз постараюся не випустити його з рук". Наталя вирішила почекати чоловіка, поговорити з ним, а потім видно буде, "що з обома робити". Наталя дорікнула Ксенію: не любить вона по-справжньому Григорія, інакше б не плуталася з Листницким і іншими. На прощання Ксенія пообіцяла добром не відмовлятися від Григорія: "один він у мене на всьому білому віті". А з ким він буде, повернеться - сам розбереться



Працюючи на баштані, Наталя зізналася свекрухи, що Григорій знову зв'язався із Ксенією. Наталя пообіцяла, що забере дітей і піде ксвоим.



Свекруха розповіла, що по молодості й сама так думала надійти. А тепер вона не хоче відпускати Наталю з дітьми в нікуди: курінь спалили, мати її сама по чужих кутах тулиться



И кому Наталя потрібна із чужими дітьми? От прийде Григорій, з ним і буде вирішувати це питання Наталя. А поки нікуди її свекруха не відпустить. Виплакавшись, Наталя стала просити Бога покарати Григорія за всі його гріхи. Іллівна намагалася зупинити збожеволілу Наталю, що кликала погибель на голову батька своїх дітей



Свекруха змусила невістку просити в Бога прощення, щоб не дійшло її крамольне прохання, не прийняв Бог її молитви. Іллівна намагалася утішити Наталю, розповідала, що Пантелей Про-Кофьевич бив її, а Григорій і пальцем ніколи не торкнув дружину, призивала невістку до терпіння. Та відповіла, що буде чекати повернення чоловіка, щоб остаточно розв'язати цей вузол. Потім Наталя погодилася, що майбутнє покаже: буде вона жити із чи Григорієм ні, а от дітей від нього мати більше не хоче, але вона вагітна зараз.



Іллівна злякалася. Наталя вирішила піти до бабки-повитусі, що звільнить неї від плода. Іллівна стала соромити Наталю за такі мовлення й думки



* * * Після обіду Іллівна хотіла поговорити з невісткою, але та непомітно пішла з будинку. Іллівна безпомічно розплакалася, коли зрозуміла, що Наталя пішла виконувати свою погрозу. Мелехови повечеряли, лягли спати. Іллівна напружено вслухувалася, очікуючи Наталю



Та з'явилася ближче до ночі, ледве дійшла до будинку, сизий її капала кров. Іллівна уклала невістку у світлиці, розбудила Дар'ю, а Дуняшу й на поріг не пустила, сказавши, що не дівоча ця справа. Наталя попросила послати старе рядно, боячись забруднити кров'ю гарна білизна



Іллівна з жахом побачила, що Наталя минає кров'ю, розбудила чоловіка й відправила його за фельдшером. Довідавшись причину, старий було направився лаяти Наталю, але Іллівна його не пустила. Дуняша початку кричати, щоб батько поквапився їхати. З кожною годиною Наталя усе більше й більше слабшала



Вона чекала світанку, і Іллівна зрозуміла: невістці прийшов кінець. Наталя попросила розбудити дітей, попрощалася сними.



Потім сказала залишити її одну зі свекрухою, просила, щоб неї обмили свої, а не чужі, покарала, у що неї одягти. Дітей запропонувала повести, щоб не бачили її мертвої. Ранком приїхав фельдшер, але зробити вже нічого не міг. Наталя втратила занадто багато крові



Він порадив повідомити про те, що трапилося, Григорію. До ранку Наталя відчула себе краще. Вона умилася й зачесалася



Сказала, що тепер піде на виправлення, заспокоювала плакавших матір і сестру, попросила покликати дітей. Вона сказала дітям, що занедужала. Дочка приголубила: "Жаль моя!" І додала, що дівчинка вся в батька, тільки серцем не в нього, помягче. Потім Наталі стало гірше.



Вона було відправила дітей до матері, але потім попросила повернути сина й покарала йому щось передати батькові, сказавши: "Не забудеш? Скажеш?



" Син обіцяв не забути. Опівдні Наталя вмерла. 17 Багато передумав і згадав Григорій за двоє діб шляху із фронту додому. Щоб не бути одному, він взяв із собою Прохора Зикова. Мелехов був незвичайно балакучий, Прохор зачудувався, але потім зрозумів: це допомагає відволіктися від важких думок. Прохор раптом побачив, що Григорій плаче, і відстав, щоб не заважати Григорію



Інший шлях Мелехов мовчав. Григорій без утоми поганяв коня. Зиков заблагав: треба дати коням відпочинок, інакше вони подохнут. Телеграма, що сооится про смерть Наталі, прийшла занадто пізно. Григорій потрапив додому тільки через три дні після похорону дружини



Попросивши домашніх не голосити, він вийшов зі світлиці пристарілий і змарнілий. Іллівна розповіла, що діти спочатку плакали, а тепер тільки ночами плачуть, не хочуть своє горе показувати дорослим. Григорію важко, кожна річ у будинку нагадує Наталю. "Біль у серце ставала все гаряче". За обідом батько говорив про зерно, що приховано в них року на два, а особливо й трудитися не коштує. Якщо фронт підійде до хутора, всі "товариші" вигребуть



До Григорія підійшов син і сказав, що перед смертю мати карала поцілувати батька й сказати, щоб жалував їх. Григорій надовго відвернувся кокну.



А в ніч батько із Григорієм виїхали в поле. 18 Мелехов дуже страждав. Він не тільки свикся з Наталею за шість років, але й почував себе винуватим у її смерті. Згодом відданість Наталі й діти прив'язали його до сім'ї. "Дитяча любов взбудила й у Григорія відповідне почуття, і це почуття, як вогник, перекинулося на Наталю". Люблячи Ксенію, Григорій ніколи не думав, що вона може замінити його дітям мати. Він був не ладь любити обох, "кожну по-різному", але, втративши дружину, відчув і до Ксенії якусь відчуженість і злість за те, що видала їхні відносини й штовхнула Наталю на смерть



З поля Григорія потягнуло додому до дітлахів. Удень прийшла Хрис-Тоня. Він зрозумів, що Григорій не має потреби в його розраді, і заговорив про військові справи. Христоня розповів про невдоволення козаків новими порядками, підпорядкуванням білим офіцерам. Далі свого округу йти воювати не бажають



Григорій майстрував дітям іграшки, забавляв їх, а коли зібрався в поле, син розплакався, що батько знову їх кидає. Тоді Григорій покликав сина із собою в поле. Мишатка був у захваті. Так почалася дружба між Григорієм і Мишаткой. За два тижні, проведені на хуторі, Григорій видали кілька разів бачив Ксенію. Вона розуміла, що підходити до йому не коштує



Чекала, коли Григорій сам заговорить. Перед від'їздом він випадково зштовхнувся з нею, перекинувся декількома фразами. 19 Мелехов вертався в полк раніше наміченого строку. Назустріч попадалися козаки, що їхали групами й поодинці у відпустку. Всі вони везли награбоване під час війни



Григорій був обурений "порядками", що панують в армії, що дозволяють мародерствувати. Всі частіше попадалися дезертири. Чим ближче Мелехов наближався до фронту, тим ширше відкривалася огидна картина розкладання Донськой армії



А тим часом ця армія поки мала військовий успіх. У тилу ж ішло безпробудне пияцтво, у відпустку самовільно йшло до шістдесятьох відсотків складу. Карателі не мають сил зупинити всіх. На захопленій території козаки бешкетували, а самі не хотіли воювати й убивали офіцерів. 20 За межами Донського округу підсилювався опір червоних, та й козаки не хотіли йти воювати далі. До кінця липня червоні готувалися до широкомасштабного настання по всьому фронту



Білі готовили рейд мамонтовского корпуса по тилах червоних з метою зриву їхнього настання. При шести тисячах шабель, 2,8 тисячах багнетів і трьох знаряддях Мамонтів прорвав фронт і рушив на Тамбов. Він повинен громити тили й комунікації червоних. З ходу Мамонтів розгромив ударні сили червоних, взяв Тамбов. 21 Мелеховская сім'я за рік зменшилася наполовину. Прав був Пантелей Прокофьевич, сказавши один раз, що смерть полюбила їх курінь



Не встигли поховати Наталю, а через півтора тижні після від'їзду Григорія на фронт утопилася в Доні Дар'я. Спочатку піп не дозволяв ховати її на цвинтар: вона самогубець, але погрозами старий змусив поховати невістку поруч із Петром. Відразу Пантелей Прокофьевич облюбував місце я для себе. Від Григория, що виїхав, не було ні слуху ні духу



Ксенія тим часом принаджувала до себе сина Григорія. Зашивала діри на сорочці, пригощала цукром, розповідала казки. Іллівна розуміла, що в такий спосіб підбирається Ксенія до Григорія. До кінця серпня мобілізували й Пантелея Прокофьевича. Забрали з хутора всіх старих, здатних носити зброя. Пантелей Прокофьевич, їдучи, давав наказ дружині, він уже не сподівався повернутися живим



А через добу почулася гарматна канонада й звучала четверо доби не перестаючи. Козаків тіснили по всьому фронті. Зненацька з'явився старий Мелехов, що самовільно пішов з позицій. Уночі на сімейній раді було вирішено старим з детишками залишатися будинку, а Дуняшке на парі биків везти добро до рідні, на Чир. Але наступного дня, до вечора, прибув загін карателів і забрал старого. 22 Чотирнадцять арештованих дезертирів чекали суду



Зі старого здерли лички, позбавили чина й відправили знову на фронт. Але Пантелей Прокофьевич вирішив повернутися в рідний хутір і вже так схоронитися, що ніхто не знайде. До вечора він підійшов до Татарського. Хутір уразив його безлюддям



Наступного дня він сховав у яму хліб. Залишав на гарбу борошно, вівцю, дітей, Іллівну й рушив з хутора. 23 Червоні перекинули козаків за Дон, а самі не вживали спроб переправитися через ріку. На диво козаків, червоні не палили зайнятих хуторів, за взяті продукти щедро розплачувалися радянськими грошима. На початку жовтня Донська армія знову погнала червоних. Але в повстанських рядах усе поголовно розуміли, що успіх цей тимчасовий



У листопаді це підтвердилося. 24 Два тижні прожив Пантелей Прокофьевич у рідні, а довідавшись, що червоні пішли з Татарського, повернувся. "Війна залишила після себе потворні сліди руйнування" на його подвір'я. Були вибиті стекла, знята двері, багато господарських будівель ушкоджені. Хуторяни ходили в пошуках своїх речей, але багато чого й не знаходили



Одержавши звільнення від служби по каліцтву ноги, Пантелей Прокофьевич почав упорядковувати будівлі. Про Григорія знали стороною, що перебуває десь у Воронезькій губернії. На хутір привезли вбитих Христоню, Аникушку й сімнадцятилітнього хлопця. Незабаром Прохор Зиков привіз Григорія, маявшегося в тифі. 25 Через місяць Григорій видужав. Тепер на мир він дивився новими, цікавими очами, усе було цікаво. Перебуваючи постійно будинку, Григорій багато часу проводив сребятишками.



Уникав лише говорити з ними про Наталю - це була занадто хвороблива тема - і про війну. Але війна сама нагадувала про себе. До Григорія приходили колишні однополчани, розповідали про розгром кіннот Мамонтова й Шкуро кіннотами Будьонного, про невдачі по всьому фронті. Минулого й людські втрати. Фронт наближався до хутора, і отаман наказав всім дорослим козакам їхати вотступ.



Панте-Леї Прокофьевичу стояло їхати біженцем, а Григорію - в армію. Перед від'їздом він зайшов до Ксенії й запросив їхати з ним, Ксенія погодилася, Григорій зговорився їхати разом із Прохором Зиковим. 26 На наступний вечір Григорій із Ксенією й Прохором рушив у дорогу. Ксенія щаслива, вона давно мріяла виїхати куди-небудь подалі від хутора із Григорієм. Дорога важка: навкруги маса біженців, воші, бруд, холод. Ксенія занедужала сипним тифом, і Григорію довелося залишити неї в надійних людей



Він вирішив: "Нехай залишається Ксенія... Бог мені суддя, але звістка її на смерть я не можу!" 27 С цього часу Мелехов як би втратив інтерес до життя, воно робив все машинально, по необхідності. Григорій бачив, що в усіх висихають сили, війна підходить до кінцю: кубанци тисячами розбігаються, кидаючи фронт; донци й Добровольча армія знекровлені й уже не можуть пручатися напору окриленої успіхами Червоної Армії. У довгі ночі Григорій думав про Ксенію, про сестру й матір, що залишилися в захопленому червоними хуторі



Приїхавши на хутір Біла Глина, Григорій довідався, що напередодні вмер батько. Григорій зміг його поховати



Старий умер від тифу. І "зарили його в чужій ставропольській землі". Григорій занедужував поворотним тифом, але на хуторі не залишився, щоб не потрапити до червоного. Прохор відвозив Григорія на візку усе далі й далі, на Кубань. 28 Прохор хотів залишити Мелехова в станиці, але той наказував везти далі, поки не помре. В Екатеринодаре зустрілися з однополчанами. Відлежавшись тиждень, Григорій сіл на коня



* * * У Новоросійську йшла евакуація. Товстосуми й Добровольча армія евакуювалися в Туреччину. Григорій ніде не міг довідатися, на якому транспорті будуть евакуювати донцов. Бачачи, що виїхати неможливо, він не дуже розбудувався. 29 Украй драматично розверталися події на пристані: люди плакали й просилися на транспорт, а коли їх не брали, стрілялися, кидалися у воду, істерично кричали



Григорій спостерігав за всім що відбувається мовчачи, а потім поїхав на квартиру - у місто ввійшли червоні. ЧАСТИНА VIII На Дон прийшла весна. Ксенія вперше піднялася після хвороби. Вона бездумно насолоджувалася життя, що повернулося до неї



Спочатку вона хотіла дочекатися Григорія, але потім довідалася, що війна не кінчена, і вирішила йти додому. Напередодні Ксенія познайомилася зі старим земляком, разом і відправилися. * * * Тижня через три добралася Ксенія домийся



Виплакала сльози в порожньому курені й початку облаштовуватися. До неї прийшла Іллівна довідатися про Григорія, але Ксенія мало чим могла утішити бабу



Із цього дня відносини між Мелеховими й Ксенією змінилися: їх об'єднала, навіть зріднила, тривога за кохану людину. Наступного дня після приїзду Ксенії Дуняша розповіла їй про тугу Іллівни, що мати дуже переживає за Григорія, навіть до онуків стала ставитися байдужіше. Зговорилися їхати орати: Дуняша, ні - кушкина вдова й Ксенія. Нарешті на хутір повернувся Прохор Зиков, що втратив праву руку. Він і розповів про Григорія: вони надійшли разом з Мелеховим в 14-ю дивізію Будьонного, Григорію дали сотню (ескадрон). Григорій повеселів, як перейшов до червоного: воювати зі своїми важко.



У відпустку не збирається, говорить: "Буду служити доти, поки минулі гріхи замелю". 2 До лету в Татарський повернулися оставшиеся в живих козаки, що ходили у відступ. А перед луговою косовицею на хутір приїхав із фронту Ведмедик Кошовий, ранком він прийшов до Мелеховим. Іллівна обурювалася: убивця Петра спокійно сидить у його будинку, так ще збирається женитися на його сестрі. Але Ведмедик відповів, що у всім винувата війна. Він не дуже-те зніяковів лементу Іллівни. "...Знав, що Дуняшка його любить, а на інше, у тому числі й на бабу, йому було наплювати".



Бачачи, що Ведмедика не віднадиш, Іллівна наказала Дуняшке вигнати "незваного кавалера", але та зло заперечила матері, Ведмедик буде ходити в їхній будинок. Кошовий став допомагати по господарству: полагодив тин, "спорудив грабельник і держак для вил", законопатив рассохшийся баркас, на якому возили сіно через Дон, вирішив допомогти з косовицею, але його звалила лихоманка. Іллівна дала Мишатке ковдру - укрити хворого, якого бив озноб, але потім побачила, що Дуняшка вже вкрили Ведмедика своїм кожухом. Після приступу Ведмедик продовжував возитися по господарству, а ввечері Іллівна запросила його до стола. Раптом непрошена жалість до Ведмедика торкнула серце Іллівни. 3 По хуторі пішли розмови про Кошовий і Дуняшке. Але Іллівна ніяк не погоджувалася віддати дочка за "душогуба", поки Дуняшка не пригрозила, що піде Скошевим.



Іллівна здалася, побоявшись залишитися одна з дітьми й господарством. Іллівна благословила дочку. Ведмедик був проти вінчання, але Дуняшка наполягла на своєму



Весілля було скромна, тільки для своїх. Кошовий упорядкував господарство Мелехових. "Запопадливим хазяїном виявився Ведмедик, він працював не покладаючи рук". Іллівна ж відчула свою непотрібність і самітність, хотіла тільки одного: дочекатися Григорія, передати йому дітей, а потім спокійно вмерти



Летом'получили лист, у якому Григорій обіцяв до осені прийти в коротку відспустку. Тижня дві через Іллівна зовсім розхворілася, перед смертю просила Дуняшку берегти дітей, поки не повернеться Григорій. А їй вуж, видно, не призначений дочекатися сина. 4 Після смерті Іллівни Кошовий як би охолонув кхозяйству.



Дуняшка поцікавився, чому її чоловік працює із прохладцей; може бути, він хворий? Але він переживав, що рано сіл на господарство. Ще не зломлені вороги Радянської влади. Ведмедик незадоволений, що колишні білі, послуживши в Червоній Армії, стають чистими перед законом. Він упевнений: з ними ще варто розбиратися в ЧК. Ранком Ведмедик пішов у Вешенську, пройти медкомісію, щоб знову служити в армії. Але доктор визнав його негідним до військової служби



Тоді Ведмедик відправився в окружний комітет партії, а звідти повернувся головою хутірського ревкому. Секретарем своїм він "призначив" підлітка Обнизова, що вважається грамотієм. Першою справою Ведмедик пішла до дезертира Кирилу Громову й заарештував його, але Кирило приловчився й утік. Ведмедик стріляв, так промахнувся й жалував, що не застрелив Кирила відразу, а ще розмовляв з ним. 5 Трохи козаків, що з'явилися додому без документів, після цього випадку зникли з Татарського - подалися в перегони. Ведмедик довідався, що Громов подався в банду Махно, грозив убити Кошового



Але той сам збирався не упустити другий раз "контру". У Татарському зріло невдоволення - не було товарів першої необхідності: гасу, сірників, солі, тютюну. На Лишку насідали старі; той нічого шляхового відповісти не міг, лише захищав Радянську владу, обвинувачувану старими у всіх їхніх лихах і потребах. Ведмедик намагався все звалити на буржуїв, що обікрали Росію, всі запаси забравших у Крим і продукти, що переправляла, за кордон. Мно-Ие йому вірили. Але будинку у Ведмедика з Дуняшкой зовсім пішов розлад



Він >бвинил дружину в контрреволюційних розмовах і пригрозив розлученням. Дуняшка швидко зміркувала: треба поступитися чоловікові, завзятістю нічого не доможешся. Від Григорія прийшов лист: він поранений і незабаром буде демобілізований, повернеться додому. Ксенія зраділа вести про Григорія. Дуняшке вона сказала, що, якщо Григорія будуть переслідувати за участь у повстанні, вони візьмуть дітей і зникнуть



Григорія демобілізували, він їхав додому на конях, наданих йому, як червоному командирові. Мелехову приємно відпочити від семирічної війни, що осточортіла. Він їхав додому, щоб працювати, пожити з дітьми й Ксенією. До ранку Григорій з'явився в Татарському. * * * Увечері повернувся додому Кошовий, і Дуняшка повідомила його про повернення брата



Ведмедик стримано привітався з Мелеховим, а потім наказав Дуняшке приготувати їжу, щоб відзначити повернення хазяїна. Запросили до стола й Ксенію



Вона дуже зраділа приходу Мелехова. Незабаром гості розійшлися, і Григорій вирішив поговорити Смихаилом.



Ведмедик зізнався, що не по душі йому повернення Григорія, вони вороги. Мелехов хотів домовитися з Ведмедиком по^-мирному. Він говорив, що не своєю волею пішов з повсталими, а його втягли



Кошовий упевнений, що якщо трапиться яка-небудь заваруха, те Григорій знову переметнеться на сторону ворогів. Але Мелехов сказав, що відвоювався. "Всі мені набридло". Він хоче тепер пожити біля господарства з детишками. Кошовий не вірить жодному слову Григорія. Мелехов переконує, що проти влади не піде, поки його не візьмуть за горло. "А візьмуть - буду оборонятися!



" Покірно гинути не збирається. Григорій запитав, як будуть жити далі? Ведмедик хоче підправити свою хату й перейти туди. Мелехов згодний: разом їм не жити. "Ладу в нас із тобою не буде". Михайло вимагає, щоб на наступний же день Григорій пішов у Вешенську зареєструватися, але Мелехов хоче хоча б доба відпочити. Ведмедик говорить, що, якщо Григорій добром не піде, Ведмедик його силою поженеться



7 Вставшая рано Дуняша з подивом побачила, що Григорій іде з будинку. Він сказав не чекати до сніданку: він надовго. Придя до Прохора, Григорій розповів про докори Кошового за службу білим. Григорію всі набридли: і білі, і червоні



"По мені, вони однієї ціни". Прохор погодився, що й іншим козакам війна набридла, люди знудьгувалися по мирній праці. Григорій відмовився пити самогон, йому випливало їхати у Вешенську реєструватися. Прохор запитав, чи не боїться Григорій, що його посадять, той відповів, що дуже боїться в'язниці. Напоследок Зиков повідомив Григорію, що Листницкие, у яких він ніколи жив, "преставилися": спочатку вмер від тифу старий, а потім застрелився Євгеній, не винеся зради дружини. Григорій відповів, що про неї горювати комусь



Мелехов зізнався, що завжди заздрив таким, як молодий Листницкий або Кошовий, - їм із самого початку все було ясно. "А я ходжу... як п'яний гойдаюся... Від білих відбився, до червоного не пристав, так і плаваю, як гній в ополонці..." У Вешенської Григорій зустрів Фоміна, приятеля брата, що порадив Мелехову зникнути, тому що офіцерів заарештовують: не вірить їм Радянська влада. Григорію нікуди бігти, він додому повернувся. Після цієї зустрічі Мелехов вирішив усе з'ясувати зараз.



"Кінчати - так скоріше, нема чого тягти! Умів, Григорій, шкодіти - умій і відповідь тримати!" 8 С ранку Ксенія причепурилася й чекала Мелехова, але він усе не йшов, тоді вона відправилася до сусідів і довідалася, що Григорій пішов на реєстрацію й, може бути, не повернеться: офіцерів заарештовують. Але Григорій все-таки повернувся. Побив небагато будинку, пішов Каксинье.



Їй розповів, що поки все обійшлося, а на будущее він дивиться без оптимізму. Ксенія вже тим щаслива, що зараз Григорій поруч. 9 Мелехову важко зустрічатися з Кошовим. Ведмедикові, імовірно, теж. Він намагається швидко відремонтувати свою зотлілу хату, для цього найняв двох тесль. Григорій сходив у ревком і віддав свої документи, щоб Ведмедик відстав від його



Мелехов переселився до Ксенії, забравши із собою дітей. Дуняшка плакала, коли Григорій переселявся, просила в брата прощення, але Григорій не тримає на неї зла. Він завжди любив молодшу сестричку. Григорій не дуже засмутився переселенню. Йому однаково, де жити, аби тільки спокійно. Але для себе вирішив: більше не піде Ввешенскую.



Коли прийде час перереєстрації, він зникне з хутора, дуже не хочеться Мелехову сідати у в'язницю. Козаки незадоволені продразверсткой, по хуторі ходять слухи, але Григорій не вступає в небезпечні розмови, йому нема чого ускладнювати свою й без того важке життя. За три дні до перереєстрації по темряві прибігла Дуняшка й попередила брата, щоб він ішов. До Михайла приїхали зі станиці кінні, і він говорив, що необхідно заарештувати Григорія. Швидко зібравшись, Григорій пішов. 10 Пізньою осінню 1920 року, у зв'язку із продразверсткой, на Доні знову почалося шумування козаків, з'явилися невеликі збройні банди



Вони нападали на продразверстников, убивали їх, віднімали хліб. Радянська влада намагалася воювати з бандитами, але ця боротьба не була успішною. Фомін, що керував охоронним ескадроном, став усе більше тяжіти до повсталим. Після поїздки додому, довідавшись, що в нього теж забирають хліб, Фомін вирішив відкрито виступити проти Радянської влади. Для цього він почав агітувати своїх бійців



Наприкінці січня ескадронци виступили відкрито. Фоминци піднялися організовано, але Вешенську взяти не змогли, кулеметний взвод тримав оборону. Повсталі поїхали по хуторах піднімати козаків. 11 Перші місяці після відходу з будинку Григорій жив у родичів у Зерхне-Кривском, а потім у Горбатовском хуторах



Цілими днями ленсал I світлиці, лише ночами виходячи на повітря. Але потім хазяїн попросив Гри-Ория піти, містити нахлібника було обтяжливо. Він направив Гри-.ория на хутір Ягідний, до свата. Не встиг Григорій вийти з хутора, як його затримали кінні Фоміна



Фомін повідомив Григорію про повстання, сказав, що козаки в масі бояться підніматися, хоча дехто з добровольців примкнув до нього. Григорію нічого не залишалося, як приєднатися до банди Фоміна. Фомін був щасливий таким придбанням. 12 У банду до Фоміна козаки йти відмовлялися, боялися Радянської влади. Григорій незабаром зрозумів, що "фоминская витівка приречена на неминучий провал". 13 Ішла весна. Сильніше пригрівало сонце



Фоминская банда танула на очах - підходила робоча пора. А Григорій залишився, у нього не вистачило мужності з'явитися будинку. Він лише хотів дочекатися літа, щоб махнути в Татарський за Ксенією й дітьми, а потім - на південь. Мелехов пригрозив Фоміну, що, якщо не припиниться мародерство, він піде с'половиной козаків



Фомін пручався, але все-таки ранком покарав грабіжників, одного навіть застрелили. Фоміна переслідував кінний загін червоних. Захопивши на стоянці сплячу банду, червоноармійці розстріляли її з кулеметів. Григорій, Фомін і ще кілька людей ледь віднесли ноги. Розгром був повний. Від всієї банди уцелело п'ять чоловік



14 Уцілілі влаштувалися на лісистому острові посередине Дону. Видно, війна, негоди й тиф зробили свою справу - Григорій часто відчуває біль у серце. Щоб перебороти неї, він лягає лівим боком на сиру землю або мочить холодною водою сорочку, і біль повільно відступає. 15 Наприкінці квітня вони переправилися через Дон і на візку відправилися в Ягідний, де розжилися конями й пішли на південний захід. * * * Фоминци довго колесили в пошуках банди Маслака, але нарвалися на червоні й скакали троє доби, тільки-но несучи ноги. 16 За півтори тижня скитаний до них приєдналося чоловік сорок



Це залишки різних банд, які знову стали мародерствувати. За два тижні Фомін зробив велике коло по всіх станицях Верхнього Дону



У банду набралося вже біля ста тридцяти шабель. Григорію гидотно усвідомлювати, з якою потолоччю він зв'язався, і він твердо вирішив піти з банди. 17 Задовго до світанку він прискакав на луг проти Татарського. Перебравшись через Дон, погнав коней, щоб вони зігрілися. Коней залишив у яру, а сам пішов до хати Ксенії. Ксенія плакала, не могла зупинитися



Він сказав, що прийшов за нею. Дітей поки залишать Дуняше, а самі поїдуть на Кубань. На питання Григорія, чи згодна, воно відповіла: "Поїду, Гришенька, родненький мій! Пеши піду, поповзу слідом за тобою, а одна більше не залишуся! Немає мені без тебе життя...



Краще вбий, але не кидай знову". Що прийшла Дуняшка теж початку голосити, але Григорій її зупинив. Мелехов просив Дуняшку взяти дітей. Вона погодилася, не на вулиці ж кинути. Григорій квапив Ксенію, попереджав, щоб не брала багато речей



Уже наближався світанок, коли вони рушили з хутора. Григорій вдячний Ксенії: "Зібралася й пішла, начебто* гості... Ніщо її не страшить, от молодець баба!" Сівба на коней, вони доїхали до Сухої балки. Григорія зморив сон, Ксенія вартувала коней. Годинникам до десяти прокинувся Григорій, і вони поснідали. Після сніданку Григорій знову заснув, і Ксенія задрімала



- Пізно вночі вони покинули Суху балку. Через дві години їзди спустилися до Чиру. У хутора їх окликнули троє кінних. Григорій шепнув Ксенії їхати назад. Вслід имстреляли.



Григорій говорить Ксенії, щоб вона пригнулася до коня, але її вже ранило, вона стала завалюватися набік. Григорій притримував її, щоб Вона не впала з коня. Верстах у двох від хутора Григорій зняв Ксенію з коня й поклав на землю



"Мертвіючи від жаху, зрозумів, що все кінчено". Найстрашніше, що могло його очікувати, - смерть Ксенії - трапилося. Вона вмерла на його руках незадовго до світанку. Могилу вирив шашкою й ховав "свою Ксенію при яскравому ранковому світлі... Він попрощався з нею, твердо вірячи в те, що розстаються вони ненадовго...



". Тепер йому нічого було квапитися. Усе було кінчено. "Він підняв голову й побачив над собою чорне небо й сліпуче сяючий чорний диск сонця".



18 Як випалений степ, чорна стало життя Григорія. Він втратився всього, що було дорого його серцю



Сам же судорожно чіплявся за життя. Проскитавшись по степу троє доби після похорону Ксенії, він переправився через Дон і пішов у ліс шукати дезертирів. Жив впроголодь, не вирішуючись наблизитися до житла. "Він втратив зі смертю Ксенії й розум, і колишню сміливість". Наприкінці п'ятого дня його знайшли дезертири й привели до себе в землянку, пізнали й прийняли без особливих сперечань. У лісі він прожив до жовтня, а потім у ньому прокинулася туга за дітьми



Удень він мовчав, а вночі часто просипався в сльозах - йому снилися близькі, збіглі в інший світ. Поживши ще тиждень, Григорій зазбирався домийся



Його зупиняли, говорячи, що до 1 травня вийде їм амністія, але Мелехов не захотів чекати. Наступного дня він підійшов до Дону. В ополонці утопив зброю й по льоду перейшов через ріку. Видали він побачив Мишатку й ледь удержався, щоб не побігти. Григорій окликнув сина, той ледь довідався в зарослій бородатій людині батька. Мишатка сказав, що тітка здорова, а Полечка вмерла восени від скарлатини (глотошной).



"Що ж, от і збулося те деяке, про що безсонними ночами мріяв Григорій. Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина... Це було все, що залишилося в нього в житті, що поки ще ріднило його із землею й з усім цим величезним, сяючим під холодним сонцем миром".



Кінець

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Переказ сюжету Беовульф Фольклор

Беовульф У Данії ніколи правил король зі славного роду Скильдингов по ім'ю Хродгар. Він був особливо щасливий у війнах із сусідами й, нагромадивши більші багатства, вирішив увічнити пам'ять про себе й своє правління. Він надумав вибудувати чудову пиршественную залу для королівської дружини. Не жалував Хродгар ні сил, ні засобів на будівлю, і самі митецькі майстри вибудували йому залу, рівної якої не було на всьому білому віті. Як тільки оздоблення чудової зали було завершено, Хродгар став бенкетувати в ній зі своїми воїнами, і вся околиця оголошувала дзенькотом дорогих кубків і піснями королівських співаків. Але веселі свята славного Хродгара тривали недовго, недовго лилися рекою пінисте пиво й золотавий мед, недовго звучали веселі пісні... Шум застіль короля Хродгара долітав до лігвища страшного величезного чудовиська Гренделя, що жило неподалік у смердючих болотах. Грендель ненавидів людей, і їхні веселощі збуджували в ньому злість...
Читати твір повністю

Твір роздум Пізнай самого себе

Коли людина знає свої справжні достоїнства і вади, їй легше добитися успіху в будь-якій роботі, визначити своє місце в колективі, стати кращим. Спробуй дізнатися, який ти є насправді, без недооцінок і переоцінок, пізнай самого себе. Для цього дотримуйся таких правил. Завжди думай про те, як ставляться до тебе люди. Якщо ти чимось не сподобався другові, якщо через тебе страждають батьки, рідні, якщо тобою' невдоволе-ні вчителі, ги теж повинен бути невдоволений собою. Погано не те, що в твоєму характері є вади, а те, що ти їх не визнаєш, не виправляєш.
Читати твір повністю

Коментар як жанр журналістики Види коментарю

Іспит: Теорія й Практика ЗМІ Як жанр коментар остаточно визначився лише в нашім сторіччі. Хоча ще в минулому столітті він з'являється на сторінках печатки у вигляді короткого аналітичного повідомлення. Коментарі тлумачать мотиви окремих подій, явищ, ситуацій, виступів. Властиво з перекладі з латинського це слово й позначає - "пояснення". Для сучасних засобів масової комунікації оперативний коментар - традиційної форма, що вже стала, реакції на будь-яку подію суспільного, політичної й економічного життя По оперативності дослідники журналістики навіть більше схильні віднести цей жанр до інформаційних, але по своєму змісті це все-таки аналітичний жанр. З його допомогою автор виражає своє відношення до актуальних подій, аналізує що відбувається й намагається спрогнозувати подальший розвиток ситуації Створюючи коментар, журналіст, насамперед, прагне направити увага аудиторії на важливі нові факти, показати їхні причинно-наслідкові зв'язки й підказати можливі шляхи ріше...
Читати твір повністю