Переказ сюжету Пожежа Распутін В
Втомлений Іван Петрович вертався додому. Ще ні коли він так не утомлювався. «І із чого так утомився? Не надривався сьогодні, обійшлося навіть без нервування, без лементу. Просто край відкрився, край - далі нікуди».
Добрався, нарешті, до будинку, і раптом він почув лементи: «Пожежа! Склади горять!
». Спочатку Іван Петрович не побачив вогню, але потім він побачив, що горять складські будівлі. Настільки серйозної пожежі, з тих пор як коштує селище, ще не бувало. Склади були побудовані так, і зайнялося в такому місці, щоб, зайнявшись, згоріти без залишку. Склади розходилися на сторони: продовольчі й промислові. У продовольчий край вогонь пішов по даху, але саме пекло було в промисловому краї
Коли Іван Петрович ішов по дворі складів, тільки у двох місцях почали збиватися групи: одна скачувала з подтоварника мотоцикли, друга розбирала дах - щоб перервати вогонь. Іван Петрович поліз на дах, там командував Афоня Бронников. Він поставив Івана Петровича на край, що виходить на двір, і той прийнявся отдирать дошки
Повернувся посланий за ломом хлопець і приніс замість лома новина: викотили обгорілий мотоцикл «Урал». Вибивши останню шалівку Іван Петрович оглянувся. По дворі очманіло носилися дітлахи, у промтоварних складів металися й скрикували фігури
Але набігало вже й начальство. Прийшли начальник ділянки, головний інженер ліспромгоспу. Збіглося все селище, але не найшлося поки нікого, хто зумів би організувати його в одну розумну силу, здатну зупинити вогонь. Іван Петрович зстрибнув долілиць і побіг до того місця, де тільки що бачив начальника ділянки Бориса Тимофеича.
Він відшукав його по лементі в юрбі в продовольчого складу. Борис Тимофеич просив В'ялю-Комірницю відкрити двері складу. Вона не погодилася, і тоді він крикнув архаровцям, щоб ламали двері. І вони із задоволенням прийнялися ламати. Іван Петрович запропонував начальникові ділянки поставити у воротах дядька Мишу Хампо, щоб той охороняв
Так Борис Тимофеич і зробив. На Івана Петровича нахлинули спогаду про старе село Егоровке. Зі свого села він виїжджав на довго тільки один раз - у війну. Два роки воював, і рік ще після перемоги тримав оборону Германії
Восени 46-го відвертав додому. І не довідався свого села, вона здалася йому непоказної й обділеної. Тут усе залишалося й немов назавжди зупинилося, без змін. Незабаром у сусіднім селі зустрів Алену. Коли колгосп одержав нову машину, виявилося, що за неї саджати когось крім нього. Він став працювати. Незабаром у важкій і довгій немочі злягла мати
Його молодший брат виїхав на будівництво й з більших грошей спився. Іван Петрович залишився в Егоровке. Коли Егоровку затопило, всіх її жителів звезли в нове селище, у який привезли ще шість таких же, як Егоровка. Тут відразу затвердився ліспромгосп, назвали його Сосновкой. Коли Іван Петрович заскочив у крайній продовольчий склад, там палахкотало щосили.
Над щелястим стелею гуділо страшно; кілька стельових плах біля стіни зірвало, і в проріз рвався вогонь. Іван Петрович не бував усередині складів, він уразився достатку всього: на підлозі чималою горою були навалені пельмені, поруч валялися ковбасні кола, у важких кубах стояло масло, там же в ящиках стояла червона риба. Куди ж це все йшло подумав Іван Петрович. Заорюючи тілогрійкою й пританцьовуючи від жару, Іван Петрович викидав до дверей кільця ковбаси. Там, у дворі, хтось підхоплював їх і кудись відносив. Жар ставав усе нестерпимей.
Ніхто, схоже, більше не гасив - відступилися, а тільки витягали, що ще можна було винести. Іван Петрович подумав, склади не врятувати, але магазин відстояти можна. Раптом Іван Петрович побачив, Бориса Тимофеича, що лаявся сархаровцем.
Але він перешкодив цій бійці. Якось раз Іван Петрович розмовляв з Борисом Тимофійовичем. Борис Тимофійович заговорив про план і отут Іван Петрович вибухнув: «План, говориш? План?!
Так краще б ми без нього жили!.. Краще б ми інший план завели - не на одні тільки кубометрів, а й на душі! Щоб ураховувалося, скільки душ загублено...
» Борис Тимофійович із ним не погодився. Але Іван Петрович був улаштований по-іншому, під щоденним тиском у ньому немов би стискувалася якась пружина й доходила до такої пружності, що витримувати її ставала невмоготу. І Іван Петрович піднімався й, страшно нервуючи й ненавидячи себе, починав говорити, розуміючи, що дарма.
З першого продовольчого складу вогонь витиснули повністю. Перейшли в другий. Коли Іван Петрович у перший раз заскочив сюди, отут уже було напружено й димно, але все-таки без вогню сносно. Тут було людно.
По ланцюжку передавалися ящики з горілкою. Звідкись доносилися лементи Вали-Комірниці, що благає винести рослинне масло
Воно стояло в залізній бочці, Іван Петрович із працею повалив її, але викотити не смог. Тоді він вихопив когось із ланцюжка, і вони разом викотили бочку. Іван Петрович вернувся за другою бочкою, але його напарник повернувся в ланцюжок. Намагаючись відшукати його він помітив, що по ланцюзі передаються не тільки ящики, але й розкупорені пляшки. І знову Іван Петрович упустив бочку з маслом, хтось допоміг йому, але коли викотили, виявилося, що бочка була без пробки, а в склад ішов слід, що ізвивається масла
Афоня Бронников сказав Іванові Петровичу, що потрібно рятувати борошно. За третім складом у низькій будівлі тримали борошно й цукор. Борошно було звалено в безформну купу. Іван Петрович звалив на себе перший мішок, що попався, і виніс його. Звалив, разом із Сашкой Дев'ятим, зв'язок забору й поклали по укосі на дорогу, вийшов міст. Потім відірвали ще одну й поклали поруч.
Іван Петрович вирішив знайти Алену. Іван Петрович згадує, як справляли два роки тому тридцятиріччя спільного життя. Взяли відпустка й поїхали по своїм дітям. Старша дочка жила в Іркутську, вона лежала в лікарні й вони довго там не затрималися. Син Борис жив у Хабаровську, женився
Борис із невісткою просили переїжджати до них. А коли повернулися, продовжували працювати й жити. В останньому році стало зовсім невмочь - з тих пор як затвердилася нова бригада архаровців
А коли вони палісадник перед хатою розвернули, тоді Іван Петрович написав заяву про звільнення. Порятунок був одне: виїхати. Тепер тільки тягай і тягай. Іван Петрович стягав мішок і ніс його. Спочатку, що виносили борошно було чоловік десять. Але потім їх стало четверо: Афоня, Савелій, Іван Петрович, так кокою-те напівзнайомий хлопець. Потім підбудувався Борис Тимофеич.
Іван Петрович вирішив брати по черзі: раз борошно, раз крупу. Коли сил не залишилося він зупинився в будівлі. Це була лазня Савелія, у неї він тягав мішки з борошном, ще він побачив бабу, що підбирала знадвору пляшки - і вуж, звичайно не порожні
На середині двору Іван Петрович побачив Мишу Хампо. Він був паралізований з дитинства й батогом тягав праву руку. « Хампо-Про! Хампо-о-о!» єдине, що він міг сказати. Миша Хампо жив один. Дружину свою поховав давно, племінник виїхав на Північ
Сили він був могутньої й один лівої звик робити все, що завгодно. Хампо був природжений сторож. Всі частіше й дотошней, зважившись на переїзд, став роздумувати Іван Петрович: що треба людині, щоб жити спокійно? І він вирішив: статок, робота й потрібно бути будинку. Афоня вмовляє Івана Петровича залишитися, але він його не слухає Викидали мішки за двері, а Іван Петрович відтягав їх до забору. Хтось п'яним голосом покликав його, але він не відгукнувся
Всі частіше стали затримуватися мужики - щоб хватануть повітря. Іван Петрович стояв ні рук, ні ніг не почуваючи. Встигли все з останнього складу витягтися. Дядько Миша побачив, як двоє грали в м'яч із кольорових ганчірок. І тільки він це побачив, як на нього обрушився удар, це був Соня. Його били трохи архаровців. Коли Іван Петрович побачив, що на снігу в обнимку лежать Соня й Хампо, вони обоє минулого вже мертві, а в п'яти метрах валялася стукалка
Повернувшись із пожежі, Іван Петрович навіть не приліг. Він посидів, подивився у вікно, як несе з берега дим. Наступного дня Іван Петрович пішов із селища. І йому здавалося, що він вступає в самітність. І що мовчить, не те зустрічаючи, не те проводжаючи його, земля