Антоновські яблука - Оповідання (1900) Автор-Оповідач згадує недавнє минуле. Йому пригадується рання погожа осінь, весь золотий підсохлий і поріділий сад, тонкий аромат опалого листя й запах антонівських яблук: садівники насипають яблука на вози, щоб відправити їх у місто. Пізно вночі, вибігши в сад і поговоривши зі сторожами, що охороняють сад,, він дивиться в темно-синю глибину неба, переповненого сузір'ями, дивиться довго, поки земля не попливе під ногами, відчуваючи, як добре жити на світі! Оповідач згадує свої Висілки, які ще із часу його дідуся були відомі в окрузі як багате село. Старі й баби жили там подовгу - перша ознака благополуччя. Удома у Висілках були цегельні, міцні
Середнє дворянське життя мало багато загального з багатої мужицької. Пригадується йому тітка його Ганна Герасимівна, її садиба - невелика, але міцними, старими, оточеними столітніми деревами. Сад у тітки славився своїми яблунями, солов'ями й горлинками, а будинок - дахом: солом'яний дах його була незвичайно товстої й високої, почорнілої й затверділої від часу. У будинку насамперед відчувався захід яблук, а потім уже інші заходи: старих меблів цінної деревини, сушеного липового кольору. Пригадується оповідачеві його покійний шурин Арсеній Семенич, поміщик-мисливець, у великому будинку якого збиралася безліч народу, все ситно обідали, а потім відправлялися на полювання
Надворі сурмить ріг, завивають на різні голоси собаки, улюбленець хазяїна, чорний хортиці, улазить на стіл і пожирає із блюда залишки зайця під соусом. Автор згадує себе верхи на злому, сильному й приосадкуватому «киргизі»: дерева миготять перед очами, удалині чутні лементи мисливців, гавкіт собак. З ярів пахне грибною вогкістю й мокрою деревною корою. Темніє, вся ватага мисливців ввалюється в садибу якого-небудь майже незнайомого холостяка мисливця й, трапляється, живе в нього по нескольку днів. Після цілого дня, проведеного на полюванні, тепло людного будинку особливо приємно.
Коли ж траплялося проспати на наступний ранок полювання, можна був весь день провести в хазяйській бібліотеці, перегортаючи стародавні журнали й книги, розглядаючи замітки на їхніх полях. Зі стін дивляться фамільні портрети, перед очами встає стародавнє мрійливе життя, зі смутком пригадується бабуся, Але перемерли старі у Висілках, умерла Ганна Герасимівна, застрелився Арсеній Семенич. Наступає царство дрібнопомісних дворян, що зубожіли до жебрання
Але гарна й це дрібнопомісне життя! Оповідачеві траплялося гостювати в сусіда. Встає він рано, велить ставити самовар і, надягши чоботи, виходить на ґанок, де його оточують гончі
Славний буде денек для полювання! Тільки по чернотропу з гончими не полюють, ех, каби хортиці! Але хортиць у нього немає... Однак з настанням зими знову, як за старих часів, з'їжджаються дрібнопомісні друг до Друга, п'ють на останні гроші, цілими днями пропадають у сніжні полях
А ввечері на якому-небудь глухому хуторі далеко світяться в темряві вікна флігеля: там горять свічі, плавають клуби диму, там грають на гітарі, співають...
Коментарі