Переказ сюжету Білі ночі Достоєвський Ф. М

Парубків двадцяти шести років - дрібний чиновник, що живе вже вісім років у Петербурзі 1840-х рр., в одному з дохідних будинків уздовж Єкатерининського каналу, у кімнаті з павутиною й закоптілими стінами. Після служби його улюблене заняття - прогулянки по місту. Він зауважує перехожих і будинку, деякі з них стають його «друзями». Однак серед людей у нього майже немає знайомих. Він бідний і самотній. Зі смутком він стежить за тим, як жителі Петербурга збираються на дачу

Йому ж їхати нікуди. Вийшовши за місто, воно насолоджується північною весняною природою, що схожа на «хирляву й хворую» дівчину, на одна мить делающуюся «чудно прекрасною». Вертаючись додому в десять вечорів, герой бачить у ґрат каналу жіночу фігурку й чує ридання. Співчуття спонукує його до знайомства, але дівчина лякливо тікає. До неї намагається пристати п'яний, і тільки «сучковая ціпок», оказавшаяся в руці героя, рятує гарненьку незнайомку

Вони говорять один з одним. Парубок зізнається, що колись знав тільки «господарок», з «жінками» же ніколи не говорив і тому дуже боязкий. Це заспокоює попутницю

Вона вслухується в оповідання про «романи», які провідник створювало в мріях, про влюбленностях в ідеальні вигадані образи, про надію коли-небудь познайомитися наяву з гідної любові дівчиною. Але от вона майже будинку й хоче попрощатися. Мрійник благає про нову зустріч

Дівчині «потрібно бути тут для себе», і вона не проти присутності нового знайомого завтра в цю же годину на цьому ж місці. Її умова - «дружба», «а закохатися не можна». Як і Мрійник, вона має потребу в тім, кому можна довіритися, у кого попросити ради. У другу зустріч вони вирішують вислухати «історії» один одного. Починає герой. Виявляється, він «тип»: в «дивних куточках Петербурга» живуть подібні йому «істоти середнього роду» - «мрійники», - чия «життя є суміш чогось чисто фантастичного, гаряче-ідеального й разом з тим прозаїчний^-прозаїчного-прозаїчний-тьмяно-прозаїчного й звичайного».

Вони лякаються суспільства живих людей, тому що довгі годинники проводять серед «чарівних примар», в «захоплених мріях», в уявлюваних «пригодах». «Ви говорите, точно книгу читаєте», - угадує Настенька джерело сюжетів і образів співрозмовника: твору Гофмана, Мериме, В. Скотта, Пушкіна

Після упоительних, «хтивих» мріянь боляче буває опам'ятатися в «самітності», у своїй «затхлому, непотрібнім житті». Дівчина жалує друга, та й сам він розуміє, що «таке життя є злочин і гріх».

Після «фантастичних ночей» на нього вже «знаходять мінути протверезіння, які жахливі». «Мрії виживаються», душу хоче «теперішнього життя». Настенька обіцяє Мрійникові, що тепер вони будуть разом. А от і її сповідь. Вона сирота. Живе зі старою сліпою бабусею в невеликому власному будиночку

До п'ятнадцяти років займалася із учителем, а два останніх роки сидить, «пришпилена» шпилькою до плаття бабусі, що інакше не може за нею встежити. Рік назад був у них мешканець, парубок «приємної зовнішності». Він давав своїй юній господарці книги В. Скотта, Пушкіна й інших авторів. Запрошував їх з бабусею втеатр.

Особливо запам'яталася опера «Севильский цирюльник». Коли він оголосив, що їде, бідна самітниця зважилася на розпачливий учинок: зібрала речі у вузлик, прийшла в кімнату до мешканця, села й «заплакала в три струмки». На щастя, він зрозумів всі, а головне, встиг до цього полюбити Настеньку. Але він був бідний і без «чималого місця», а тому не міг відразу женитися

Вони вмовилися, що рівно через рік, повернувшись із Москви, де він сподівався «улаштувати справи свої», парубок буде чекати свою наречену на ослоні біля каналу о десятій годині вечора. Рік пройшов. Уже три дні він у Петербурзі. У домовленому місці його немає... Тепер героєві ясна причина зліз дівчини у вечір знайомства. Намагаючись допомогти, він викликається передати для нареченого її лист, що й робить на наступний день

Через дощ третя зустріч героїв відбувається тільки через ніч. Настенька боїться, що наречений знову не прийде, і не може сховати від друга свого хвилювання. Вона гарячково мріє про майбутнє. Героєві ж смутно, тому що він сам любить дівчину. І все-таки Мрійникові дістає самовідданості утішати й обнадіювати упалим духом Настеньку. Торкнута, дівчина порівнює нареченого з новим другом: «Навіщо він - не ви?.. Він гірше вас, хоч я й люблю його більше вас».

И продовжує мріяти: «навіщо ми всі не так, як би брати із братами? Навіщо найкраща людина завжди начебто щось таїть від іншого й мовчить від нього? усякий так дивиться, начебто він суворіше, ніж він є насправді...» Вдячно приймаючи жертву Мрійника, Настенька теж проявляє про нього турботу: «ви видужуєте», «ви полюбите...» «дай вам Бог счастия з нею!» Крім того, тепер з героєм назавжди і її дружба. І от нарешті четверта ніч

Дівчина остаточно відчула себе кинутої «нелюдяно» і «жорстоко». Мрійник знову пропонує допомогу: піти до кривдника й змусити його «поважати» почуття Настеньки. Однак у ній пробуджується гордість: вона більше не любить ошуканця й постарається його забути. «Варварський» учинок мешканця оттеняет моральну красу сидячого поруч друга: «ви б так не надійшли?

ви б не кинули тої, яка б сама до вас прийшла, в очі безсоромного глузування над її слабким, дурним серцем?» Мрійник більше не вправі приховувати вже вгадану дівчиною правду: «я вас люблю, Настенька!» Він не хоче «терзати» її своїм «егоїзмом» у гірку мінуту, але раптом любов його виявиться потрібною? І дійсно, у відповідь лунає: «я не люблю його, тому що я можу любити тільки те, що великодушно, що розуміє мене, що шляхетно...» Якщо Мрійник почекає, поки колишні почуття зовсім уляжуться, то подяка й любов дівчини дістануться йому одному. Молоді люди радісно мріють про спільне майбутнє

У мінуту їхнього прощання раптом з'являється наречений. Скрикнувши, затремтівши, Настенька виривається з рук героя й кидається до нього назустріч. Уже, здавалося б, що збувається надія на щастя, на справжнє життя залишає Мрійника

Він мовчачи дивиться вслід закоханим. Ранком герой одержує від щасливої дівчини лист із проханням про прощення за мимовільний обман і із вдячністю за його любов, «вилечившую» її «убите серце». Днями вона виходить заміж. Але почуття її суперечливі: «Про Боже! якщо б я могла любити вас обох разом!» І все-таки Мрійник повинен залишитися «вічно другом, братом...

». Знову він один у раптом «пристарілій» кімнаті. Але й через п'ятнадцять років він з ніжністю згадує свою недовгу любов: «так будеш ти благословенна за мінуту блаженства й счастия, що ти дала іншому, самотньому, вдячному серцю! Ціла мінута блаженства! Так хіба цього мало хоч би й на все життя людську?..»