"Цитування тексту узяте із книги: століття й Відродження" (від исп. picaro - шахрай, дармоїд, пройдисвіт). Успіх повести підтверджується її численними перевиданнями, продовженнями (перше - 1555) і наслідуваннями їй. Анонімний автор повести був, як видно, вихідцем із церковних кіл, про що свідчить його вільне звертання з біблійними образами й мотивами, які не раз обіграються й пародіюються в повісті.
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" завжди оповідач говорить про себе, виступає і як діюча особа, а повість про його життя стилизуется те під послання, то під щоденник, то під мемуари або дорожні замітки. Нерідке оповідання приймає пародійний характер щодо традиційних жанрів сповіді, ораторському мовленню або церковній проповіді, у результаті чого народжується сповідь «навиворіт», націлена не на покаяння, а на самовиправдання, не на розкриття «людини внутрішнього», а на демонстрацію «людини зовнішнього» у всій непривабливості прожитої їм життя.
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" після загибелі чоловіка пралею й співмешканкою негра-коновала. Народження Л. на млині, що коштує на ріці Тормес, назва якої стало його прозванням, іронічно перегукується з міфом про народження епічного героя «з вод» (порівн. «Казку про царя Салтане»), що відбився в сюжеті «Амадиса Гальско-Го» - «Юнака моря».
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" ціною повного безчестя (у чому сам він нітрохи не віддає собі звіту), оскільки його заняття - міський глашатай, укупі з обов'язком виступати помічником ката - було самим зневажуваним в Іспанії, а його сімейне «щастя» ґрунтується на заступництві священика, що женив Л. на своїй наложниці (пояснити цю лоскітливу ситуацію й намагається герой-оповідач у листі до «Вашої милості»). Таким чином, Л. тут - особлива соціально-асоціальна істота, людина, що прибилася до «добрих людей» і проте оставшийся ізгоєм.
Простодушність, щирість, самовиправдувальна исповедальность послання Л. «Вашої милості» незмінно пофарбовані авторським іронічним відношенням до героя й до його оповідання. Разом з тим Л. як діюча особа повести, як хлопчик-поводир сліпого й слуга інших панів, як Ласарильо (исп. суфікс «ильо» має уменьшительно-ласкательное значення) значно привлекательнее. У своїх учинках він спонукуваний почуттям голоду, інстинктом самозбереження. Мотив «голоду», від якого шукає порятунку хлопчик (Ласаро - исп. варіант Лазаря, персонажа Нового Завіту, що вмирає від голоду у дверей багатія, - Лк, VII), поєднує перші три головкоми «оповідання» із семи, що становлять повість.
Спонукуваний не тільки голодом, але й образою, але й жалем до ближнього, наділеною смиренністю, що дозволяє йому з легкістю просити милостиню (жебрацтво в Іспанії того часу вважалося цілком пристойним заняттям, навіть професією), але ще не звироднілим у втрату власного достоїнства, дотепний і спостережлива, простодушний і тямущий, Л. - сама Природа, що судить людей і сучасні церковні встановлення (антиклерикальна сатира займає в повісті істотне місце) с позицій природних потреб, здорового глузду й християнства в його споконвічної, не замутненої сторіччями церковних тлумачень формі, про відродження якої пеклися еразм Роттердамский і його послідовники.
Як сама Природа, Л. у кожному з епізодів-главок повести вмирає й відроджується, подібно ще одному євангельському Лазарю, що вмер і воскресли по слову Божию, а також подібно всякому вмираючому й героєві-божеству, що воскреє. Безпосереднім прообразом повести не випадково є сюжетно зав'язаний на ритуалі ініціації «Золотий осів» Апулея, з якого анонімний автор «Ласарильо» запозичив не тільки багато сюжетних мотивів (наприклад, служби в різних хазяїв, голоду, побоїв, тимчасової смерті й відродження), але й форму оповідання від першої особи.
З темою відродження героя зв'язаний ще один характерно карнавальний мотив повести - мотив вина, до якого Л. відчуває особливий потяг із часу своєї служби поводирем сліпого і яке не раз, за словами останнього, «даровало» Л. життя. Навколо мотиву вина вибудовується й центральний епізод першого оповідання - епізод із крадіжкою вина із глечика сліпого, у денці якого Л. проробляє дірку, висмоктуючи вино через соломинку, поки хазяїн прикриває горлечко глечика рукою. Цей епізод автор «Ласарильо» запозичив зі стародавнього французького фарсу.
Цілком традиційним є й більшість інших мотивів і образів повести. Однак у її контексті всі вони знаходять особливу значеннєву насиченість, перетворюються в образи-символи й в образи-емблеми, залучаючи покоління читачів своєю глибиною й багатозначністю. Такі хазяї Л. - зовні традиційні персонажі-типи середньовічної літератури: Сліпий-Жебрачка, Піп, Дворянин. Але кожний з них виростає до образа-символу: сліпого Життя, до жорстоких законів якої - законам виживання сильн або хитрого - прилучається Л. під час служби хлопчиком-поводирем (завдяки урокам сліпого видючий Л. «прозріває»), фальшивої Віри, надутої Героїки, на яких ґрунтувався суспільний уклад імперської Іспанії.
Правда, у відносини Л. з його третім хазяїном - жебраком ідальго, служба в якого знаменує фінал його фізичних мучень (сліпий не давав йому провина, священик - ні вина, ні хліба, в ідальго самого не було ні того, ні іншого, і Л. змушений був просити милостиню на вулиці, щоб нагодувати й себе й хазяїна), вкрадається якесь у цілому для пикарески далекий, жалісливий початок: голодний Л. жалує свого голодного хазяїна.
Четверте оповідання знаменує поворот в еволюції образа Айв його історії - до «благополучного» фіналу. Крапка цього повороту - перехід Л. на службу до ченця Ордена милості, а потім до продавця папських грамот - булл, що дають купившему відпущення гріхів (постанова Рима, що викликало найбільше обурення в істинно віруючих), і до інших священнослужителів, кожний з яких так чи інакше зневажає й християнські завіти, і закони церкви.
Безстороннє оповідання Л. про розпусне життя й витівки його хазяїв, спрямованих проти пастви, не може заслонити того факту, що його благополуччя куплене ціною прилучення до їхнього способу життя. Історія Л. - свого роду перший у європейській літературі «роман антивиховання», а її герой передбачає не тільки персонажів - пикаро, але, може, ще більшою мірою - характерний для європейської літератури нового часу тип героя-пристосованця до обставин і середовища перебування.
С. П.
Популярные сообщения из этого блога
Поскольку, возвращаясь из Персии, Печорин умер, то автор считает, что он вправе печатать под своим именем чужое произведение. Автор поясняет причины, которые заставили его посвятить других в сердечные тайны человека, которого он видел всего лишь раз в жизни.
Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.» Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство... Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять. — Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...» Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...» Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати. Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Вальтер Скотт - відомий шотландський письменник. В його творах яскраво переплітаються історія та вигадка, наука та фантазія.Вальтер прагнув правдиво відобразити побут, звичаї, мораль минулих століть, змалювати визначні особистості та реальні події. Але головним для автора було зображення на історичному тлі долі звичайної людини, поєднуючи історичну правду з художнім вимислом. Ім’ям героя Айвенго називає В. Скотт один з найкращих своїх романів.Айвенго, син саксонського пана Седріка, супроводжує Річарда І у Хрестовому поході.Айвенго - юнак благородний, рішучий, сміливий. Відданість королю-норману, чесність та сміливість у боротьбі зі зрадниками роблять йому честь. Герой здійснив багато подвигів заради кохання та справедливості