Переказ сюжету Борошна пекла Акутагава Р
Борошна пекла Дама, що служила при дворі його світлості Хорикава, розповідає ис-торию написання ширм «Борошна пекла». Його світлість був могутній-ним і великодушним правителем, тому всі жителі столиці почитали його як живого Будду - Ходили навіть слухи, що, коли однаж-ди бики, упряжені в колісницю його світлості, понесли й прим'яли одного старого, той лише склав руки й дякував долі за те, що по ньому пройшли бики його світлості. Найвідомішим художником був у той час есихиде - похмурий старий років під п'ятдесят, похо-жий на мавпу
Коли один раз його світлості подарували ручну мавпочку, його пустун-син назвав її есихиде. Якось раз мавп-ка украла мандарини, і молодий пан хотів покарати її. Тікаючи від нього, мавпочка підбігла до п'ятнадцятирічної дочки есихиде, що складалася в камеристках у палаці його світлості, вчепилася за її поділ і жалібно заскиглила
Дівчина заступилася за мавпочку: адже це було всього лише нерозумна тварина, до того ж мавпочка але-сила ім'я її батька. Коли до його світлості дійшли слухи про причину прихильності дівчини до мавпочки, він схвалив її повагу й лю-бовь до батька й став благоволити до неї, що дало злим мовам привід затверджувати, начебто його світлість захопився дівчиною
Про картини есихиде розповідали страшні речі: наприклад, го-ворили, що жінки, изображеемие їм, незабаром занедужували, немов з них вийняли душу, і вмирали. Говорили, що в його картинах замішане чаклунство. Він любив тільки свою єдину дочку й своє мистецтво. Коли в нагороду за вдалу картину його світлість Хорикава пообіцяв виконати заповітне бажання есихиде, художник попросив його відпустити дочка додому, але той різко відповів: «Не можна». Оповідачка думає, що його світлість не відпустив дівчину тому, що в рідній домівці її не чекало нічого гарного, а зовсім не через своє сластолюбство. І от у той час, коли Есихиде через дочку виявився майже в не-милості, його світлість призвав його й повелів розписати ширми, з-бразив на них борошна пекла
Місяців п'ять-шість Есихиде не показувався в палаці й займався тільки своєю картиною. У сні йому мерещи-лисій кошмари, і він розмовляв сам із собою. Він призвав до себе одного з учнів, закував його в ланцюзі й став робити начерки, не про-ращая увагу на страждання юнака. Тільки коли з перекинутого горщика виповзла змія й ледве не вжалила юнака, Есихиде нарешті змилостивився й розв'язав ланцюг, який той був обплутаний. На іншого учня Есихиде напустив пугача й холоднокровно запам'ятав на бу-магу, як жінкоподібного юнака терзає дивовижний птах. І пер-вому, і другому учневі здавався, начебто майстер хоче вбити їх. У той час як художник працював над картиною, дочка його станови-лась усе сумніше.
Мешканці палацу ворожили, у чому причина її сумуй; У скорботних думках про батька або в любовній тузі. Незабаром пішли толки, начебто його світлість домагається її любові. Один раз уночі, коли оповідачка йшла по галереї, до неї раптом підбігла мавпочка Есихиде й стала смикати за поділ спідниці. Оповідачка пішла в ту сто-рону, куди неї тягла мавпочка, і відкрила двері в кімнату, з кото-рій чулися голоси
З кімнати вискочила напіводягнена дочка Есихиде, а в глибині пролунав шум кроків, що віддалялися. Дівчина була в сльозах, але не назвала ім'я того, хто хотів неї збезчестити. Днів через двадцять після цієї події Есихиде прийшов у палац і попросив прийому в його світлості. Він поскаржився, що ніяк не може закінчити картину борошн пекла. Він хотів зобразити в середині ширми, як зверху падає карета, а в ній, розметавши охва-ченние полум'ям чорні волосся, ізвивається в борошнах витончена при-дворная дама. Але художник не може намалювати те, чого ніколи не бачив, тому Есихиде попросив його світлість спалити в нього на очах карету
Через кілька днів його світлість покликав художника на свою за-городную віллу. Біля напівночі він показав йому карету зі зв'язаною жінкою всередині.
Перед тим як підпалити карету, його світлість при-показував підняти фіранки, щоб Есихиде побачив, хто перебуває в ка-рете. Там була дочка художника. Есихиде ледве не втратився розуму. Коли карета зайнялася, він хотів було кинутися до неї, але раптом ос-тановился.
Він не відриваючись дивився на палаючу карету. На особі його було написано нелюдське страждання. Його світлість, зловісно по-смеиваясь, теж не зводив очей скарети.
В усіх, хто бачив мучення бідної дівчини, волосся встали сторчма, немов вони справді ви-діли борошна пекла. Раптом щось чорне зірвалося з даху й упало прямо в карету, що палала. Це була мавпочка. Вона з жалібним лементом пригорнулася до дівчини, але незабаром і мавпочка, і дівчина зникли в клубах чорного диму
Есихиде немов скам'янів. Але якщо доти він страждав, то тепер його особа світилася самозабутнім захватом. Усе із замилуванням дивилися на художника як на новоявленого будду - Це було величне видовище
Тільки його світлість сидів нагорі, на галереї, з перекрученою особою й, як звір, у якого пересохнуло в горлі, задихаючись, ловив ротом повітря... Про цю історію ходили різні слухи. Одні вважали, що його світлість спалив дочку художника, щоб помститися за відкинуту лю-бовь. Інші, у тому числі оповідачка, думали, що його світлість хотів провчити злісного художника, що заради своєї картини готовий був спалити карету й убити людини. Оповідачка своїми вухами чула це з вуст його світлості. Есихиде не залишив свого наміру написати картину, навпроти, лише затвердився в ньому. Через місяць ширма з картиною борошн пекла була закінчена
Преподнеся ширми його світлості, Есихиде в наступну ж ніч повісився. Тіло його дотепер лежить у землі на місці їхнього будинку, але надгробний камінь так обростив мохами, що ніхто й не знає, чия це могила