Мюссе
(1810 - 1857)
Альфред де Мюссе народився в Парижу в 1810 р. В 1819 р. він надходить у ліцей Генріха IV, в 1828 р. - на юридичний, потім на медичний факультет, але незабаром закидає навчання. У цей час Мюссе пише добуток "<Англієць - аматор опіуму" по Томасові де Квинси. В 1830 р. з'являються "<Іспанські й італійські казки", в 1832 р. - "<Спектакль у кріслі" ("<Вуста й чаша"; "<Про що марять дівчини"; "<НамунА"). 1833-м роком датується початок зв'язку з Жорж Санд і подорож в Італію, де були написані "<Андреа дель Сарто", "<Примхи Маріанни", "<Ролла". В 1834 р. Мюссе пише "<Фантазио", "<З любов'ю не жартують", "<Лорензаччо"; в 1835 р. пориває Жорж Санд. В 1836 р. виходять у світло "<Сповідь сина століття", "<Не треба заставлятися", в 1837 р. - "<Каприз", в 1841 р. - "<Ночі", в 1845 р. - "<Нехай двері будуть відкрита або закрита". В 1857 р. Мюссе вмирає Впариже.
Поет почуття
Основним принципом Мюссе вважає можливість говорити від імені свого серця. Для нього важливо бути схвильованим, щоб хвилювати: "Так здраствує мелодрама, у якій ридала Марго!" Мюссе, отже, претендує на те, щоб бути абсолютно природним. Звідси жанрова розмаїтість його добутків, що прямо пристосовуються до випробовуваних і розділених почуттів. Крім цього Мюссе також досить презирливо ставиться до поетичної праці: він бідний на рими й воліє глибині фантазію. За артистичними пробами ховається поранене серце. Мюссе жадає абсолюту, але абсолют зник, оскільки Бога не існує. Так варто розуміти знаменитий крик його Ролла:
Я не вірю, про Господи, у твоє святе слово:
Я прийшов занадто пізно в цей занадто старий мир
"Ночі" (1841<).
Повний збірник містить чотири поеми ("Ночі" травневий, грудневий, серпневий і жовтневі), а також "Лист Ламартину", "Надія на Бога" і "Спогад", що вийшли з 1835 по 1841 р. Джерелом поезії є біль:
Самими прекрасними є пісні зневірених
И мені відомі безсмертні, які складаються з одних ридань
Намагаючись забути про болісний зв'язок з Жорж Санд, Мюссе доходить до бачень, що галюцинують, зближуючих його скоріше з німецькими романтиками, чим з Гюго або Віньї
"Лорензаччо" (1834<).
1537 р.: Флоренцією править тиран, жорстокий і розпусний герцог Алессандро Медичи. Його кузен Лоренцо причиняється порочною людиною (Лорензаччо - "кепський Лоренцо") у надії ввійти до нього в довіру й убити. Лоренцо досягає своїх цілей, але супротивники режиму не бажають мати з ним справи. На трон сходить інший кузен Алессандро, Козимо Медичи. Лоренцо, Що Вкрився у Венеції, заколотий кинджалом. Народ кидає його тіло в лагуну.
Опублікований в 1843 р., зіграний лише один раз в 1896 р. (із Сарой Бернар у головній ролі), "Лорензаччо" є одним з рідких шедеврів французького романтичного театру. Мюссе відтворить атмосферу флорентійського життя, але розвертає драму навколо особистості героя, чия злощасна доля поступово розкривається під час важкого просування до заповітної мети: він бачить, як політична влада, який би вона не була, тріумфує над бажанням домогтися волі й істини. Автор також розкриває драму особистості, мучимой каяттями совісті й неможливістю додержуватися моральних принципів.
Коментарі