И. Г. ГусмановПИКОК ПРОТИ ШЕЛЛІ, АБО РИНКОВИЙ ПОГЛЯД НА ПОЕЗІЮМОДЕЛІ УСПІХУ: развлекатель-ность, популярність, масовість як явища культури
Збірник матеріалів XI Щорічної Міжнародної конференції Російської асоціації викладачів англійської літератури
( 17-21 вересня 2001 року, Тамбов)
www.3.letops. z8.ru/sience/model/contents. htm
При публікації "Захисту поезії" Шеллі було опущено 8 посилань на есе Томаса Лава Пикока, що послужила приводом до написання цього трактату. Тим самим був приглушений полемічний аспект виступу Шеллі, що глибиною й оригінальністю розробки проблем, пов'язаних із сутністю поезії і її роллю в удосконалюванні людського суспільства, заслонило в очах дослідників твір Пикока.
Більшість із них розглядало його "4 століття поезії" чи ледве не як літературний розіграш. Але якщо це так, то чому Шеллі з таким запалом кинувся в полеміку, прочитавши "напівжартівливий" (Дьяконова Н. Я., Чамеев А. А. Шеллі. Спб.: Наука, 1994. С. 66) опус свого друга? Імовірно, тому, що побачив у ньому цілісну систему поглядів, що заслуговує цілком серйозного до себе відносини
В основі цієї системи лежала ворожість Пикока до розважальної літератури, що виникала тоді масовій, ознаки якої він бачив у сучасній романтичній поезії (фантастика, "чутливість", сенсаційність сюжетів, захоплення старовиною). Серед конкретних об'єктів його критики названі В. Скотт, Байрон, Вордсворт, Колридж, Саути, Т. Мур - практично всі відомі тоді романтики. Відсутність Шеллі в цьому списку здається фігурою умовчання, що дає привід думати, що головною мішенню критики Пикока був саме він. Тому що важко було знайти трактування поезії, більше суперечну всьому пафосу його творчості, чим та, що розвивається в цьому есе
Пикок розглядає поезію як вид товарного виробництва, специфіка якого - в інтелектуальному характері кінцевого продукту. Цим підходом відзначена й намальована їм схема історичного розвитку поезії, і характеристика її сучасного стану. Поезія, на його думку, "як і всяке інше ремесло, розвивається залежно від ринків збуту". Основні споживачі цього "товару" - правляча верхівка суспільства (племінні вожді, потім королі й, нарешті, вся система державного керування). Їхнє прославляння Пикок уважає основним змістом поезії, а "форми вираження старих тим", на його думку, вона черпає зі старих традицій, тому що їй "життєво необхідні варварські вдачі й надприродне посередництво". Тому поет - це напівварвар у цивілізованому суспільстві. Він живе вчорашнім днем і не приносить практичної користі. І навіть для задоволення читачів немає необхідності в нових віршах - досить старих. Пикок містить, що наступив час, коли успіхи наук роблять заняття поезією безглуздими
Легко розправляється Пикок і із нравственно-естетическими аспектами проблеми: гармонія для нього - це "прокрустово ложі поетичних правил", почуття - "святенницька себелюбність", пристрасть - "сум'яття слабкого й себелюбного розуму". Без тіні сумніву Пикок затверджує, що "з ростом суспільних потреб підпорядкованість краси користі одержує загальне визнання".
В есе Пикока чимало блиску, дотепності, ерудиції, але зовсім немає Поезії - у тім високому змісті, у якому її розумів Шеллі. Ерудований, але прозаїчний Пикок, мабуть, її просто не чув.
Коментарі