"...В одному департаменті служив один чиновник; чиновник не можна рказать щоб дуже чудовий, низенького росту, трохи рябоват, аесколько рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликий лижиной на чолі, зі зморшками по обидва боки щік і кольором особи що називається гемороїдальним". Прізвище його була Башмачкин, ім'я - Акакий. Коли дитини хрестили, матері запропонували на вибір якісь вуж дуже дивні імена, начебто Моккия, Соссия, Хоздазата... Тоді й було вшено, що нехай дитина прозивається як батько його - Акакий. Коли й у який час Акакий Акакиевич надійшов у департамент, цього ніхто не ніг пригадати
Його увесь час бачили на тому самому місці, у тім же положенні, у тій же самій посаді, тим же чиновником для листа. У департаменті не виявлялося до нього ніякої поваги, а молоді чиновники підсміювалися й гострили над ним. Тільки вже якщо занадто був нестерпний жарт, він вимовляв: "Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?" І щось дивне полягало в словах і в голосі, з яким вони були вимовлені. Один парубок, що, за прикладом інших, дозволив було собі посміятися над ним, раптом зупинився, начебто простромлений, і з тих пор начебто все перемінилося перед ним і здалося в іншому виді
И довго потім, серед самих веселих мінут, представлявся йому низенький чиновник з лисинкой на чолі, зі своїми проникаючими словами: "Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?" - верб цих проникаючих словах дзенькали інші слова: "Я брат твій". Акакий Акакиевич служив з любов'ю й був щасливий. Йому навіть один раз запропонували невелике підвищення, але він злякався й відмовився. Віцмундир у нього був не зелений, а якогось рудувато-борошняного кольору
Жоден разів у житті не звернув він уваги на те, що робиться й відбувається всякий день на вулиці. Навіть коли всі прагнуть розважитися, Акакий Акакиевич не віддавався ніякій розвазі. Удома по вечорах він із задоволенням займався перепискою. "Є в Петербурзі сильний ворог всіх, що одержують чотириста рублів у рік платні або біля того". Це мороз. Акакий Акакиезич із деяких пор почав почувати, що його якось особливо сильно стало припікати в спину й плече
Виявилося, справа в повністю прохудившейся шинелі. Кравець Петрович навідріз відмовляється її" лагодити - необхідно шити нову. А для цього потрібно вісімдесят рублів. Добре, половина є. Звідки? Акакий Акакиевич із усякого истрачиваемого рубля відкладав по гроші в невелику шухлядку
Так ще в премію дали не сорок п'ять, а цілих шістдесят рублів, так що зміг віддати борги, так ще дещо залишилося. До всього іншого, Акакий Акакиевич вирішив зменшити звичайні витрати: перестав пити чай і запалювати свічі по вечорах, ступав по бруківці обережно, щоб не стерти підошви. Придя додому, відразу знімав білизну, щоб не заношувалося, і сидів у старому халаті. Він жив мрією про теплу шинель на ваті, на міцній подкладке. Ще якихось два-три місяці невеликого голодування - і в Акакия Акакиевича набралося біля вісімдесятьох рублів. Разом з Петровичем вони пішли по крамницях, купили сукно, коленкору на подкладку й кращу кішку на комір. Шиття зайняло два тижні
Петрович взяв за роботу дванадцять рублів. І от, імовірно, у день самий торжественнейший у житті Акакия Акакиевича Петрович приносить йому додому шинель, саме перед тим як іти в департамент, куди Акакий Акакиевич і пішов. А Петрович любувався здалеку своєю роботою. У департаменті всі стали поздоровляти Акакия Акакиевича, навіть стали говорити, що нову шинель треба сприскати
Акакий Акакиевич був зовсім розгублений. Тоді помічник столоначальника, щоб показати, що він не гордий, запропонував зібрати вечірку в себе, тим більше що в нього самого іменини. Акакий Акакиевич ніяк не зміг відмовитися. Цей весь день був для нього точно найбільше врочисте свято. Повернувшись зі служби додому, він вуж нічого не став переписувати, а небагато поблаженствовал впостели.
Після обіду відправився в гості. Іти було далеко, тому що Акакий Акакиевич жив на пустельній окраїні
Але в міру наближення до квартири чиновника вулиці ставали живее, населеннее й сильніше освітлені. Акакий Акакиевич дивився на все це як на новину. На вечорі Акакий Акакиевич почував себе незатишно, йому хотілося скоріше піти, але його затримали до самої напівночі. Нарешті він потихеньку надяг свою шинель і вийшов на вулицю. Освітлені квартали він пройшов у гарному настрої, але далі потягнулися темні вулиці. На площі до нього підскочили якісь люди з вусами, зняли з його шинель і штовхнули в сніг. Акакий Акакиевич закричав, підбіг до будочника, але той не поворухнув і пальцем
У доконаному безладді повернувся він додому. Від приватного пристава допомоги чекати нема чого. Йому порадили йти до значної особи, що зробився таким недавно, а колись був незначний. Людина цей з рівними собі була людина начебто б і нічого; але як тільки траплялося йому бути в суспільстві, де були люди хоч одним чином нижче його, так він був просто хоч із рук геть. От до нього-те і йде бедний Акакий Акакиевич.
Генерал обходиться з ним украй грубо, і як зійшов зі сходи, як вийшов на вулицю, нічого вуж цього не пам'ятав Акакий Акакиевич. На інший же день виявилася в нього сильна гарячка. У маренні він замовляв собі шинель у Петровича, щоб була з пастками для злодіїв, то чудилося йому, як він коштує перед генералом. Нарешті він випустив дух
"И Петербург залишився без Акакия Акакиевича, начебто б у ньому його й ніколи не було. Зникло й зникла істота, ніким не захищене, нікому не дороге..." У департаменті про нього спохватилися лише на четвертий день. Але це не все. "По Петербургові пронеслися раптом слухи, що в Калинки-Ва мосту й далеко подалі став показуватися по ночах мрець у вигляді чиновника, що шукає якоїсь потягнутої шинелі й під видом стягнутої шинелі сдирающий із всіх плечей, не розбираючи чина й звання, усякі шинелі..." Генерал, у якого був із проханням Акакий Акакиевич, незабаром відчув щось начебто жалю. "Тиждень через він навіть послав до нього цншовника довідатися, що він і як і чи не можна справді чим допомогти йому; коли донесли йому, що Акакий Акакиевич умер раптово в гарячці, чув докори совісті й весь день був не в дусі".
Але потім розвіявся в приятеля. Один раз генерал відправився до своєї приятельки, сіл у сани й поїхав. "Раптом відчув... що його схопив хтось досить міцно за комір. Обернувшись, він помітив людину невеликого росту, у старому поношеному віцмундирі, і не без жаху довідався в ньому Акакия Акакиевича". Генерал сам скинув із плечей свою шинель, тільки б забратися подалі.
Ця подія сильно подіяла на нього. Він навіть став набагато рідше говорити підлеглим: "Як ви смієте, чи розумієте, хто перед вами?" "Але ще більш чудово те, що із цього часу зовсім припинилася поява чиновника-мерця".
Коментарі