Скуратовская А. П. «Пророцтво Казота» і «Два сни» Оноре де Бальзака
"Пророцтво Казота" і "Два сни" Оноре де Бальзака
Барокко й класицизм в історії світової культури: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Серія "Symposium". Випуск 17. Спб.: Санкт-Петербурзьке філософське суспільство, 2001.
anthropology. ru/ru/texts/skuratovsk/baroque_23.html
У центрі уваги новели "Два сни" - паралель між Варфоломеевской уночі й періодом Терору Великої Французької революції, в 30-е рр. XIX ця ідея залучала багатьох сучасників Бальзака - уже в 20-е рр. А. Дюма й Ш. д'утрепон увели в драматургію тематику періоду Реформації, уже в них є апологія незрозумілої королеви й виправдання Варфоломеевской ночі. Бальзак трактує події по-своєму. У його новелі Робеспьер на званій вечері виступає в дусі пророка: йому привиділася Катерина Медичи, вона виправдує масові вбивства гугенотів необхідністю врятувати трон і Францію від ще більших потрясінь, до яких веде двовірство (або двовладдя), і бачить причину нелюбові нащадків до себе в непослідовності: "Якби 25 серпня у Франції не залишилося жодного гугенота, я б, навіть для самого далекого майбутнього, продовжувала бути прекрасним уособленням волі Божией", - говорить королева Робеспьеру, передвіщаючи Революцію, що йому призначене зробити (Бальзак О. де. Собр. соч.: В 24 тт. М., 1960. Т. 21. С. 321-322). Цікаво, що формально Робеспьер є її історичним супротивником: він протестант. Однак Катерина боролася проти розпаду країни, а релігія, як вона сама заявляє, тут не має значення. При цьому королева поставлена Бальзаком в один ряд з Ришелье, Боссюе й Людовиком Святим - великими й жорстокими діячами, душі яких дорікають її в нерішучості. Так у тексті виникає тема виняткової історичної особистості, трактуемая в дусі Макиавелли.
Якщо з погляду ідеології й політики Бальзак в "Двох снах" відтворює модні ідеї свого століття, то в плані літературному він упевнено треба традиції XVIII в. Текст оповідання написаний під явним впливом легенди про "пророцтво Казота". Ця літературна містифікація з'явилася в 1806 р., в "Посмертних творах" Казота, опублікованих Лагарпом. Уже в середині XIX в. дійсність її була оскаржена, однак в 30-е рр. особистість Казота й пов'язані з ним легенди дуже впливали на багатьох письменників
Паралелі між двома текстами очевидні. У Лагарпа дія відбувається в 1888 році, а в Бальзака - в 1886. В обох випадках мова йде про застілля в одного з наближених до двору чиновників. Але в Лагарпа в центрі уваги не історична вірогідність, а страшне пророцтво: у салоні "одного вельможі" Казот живописует картину прийдешнього "царства розуму", передвіщаючи страшні страти Кондорсе, Шамфору, Малезербу, герцогині де Граммон і навіть королеві. В "Двох снах" Бальзака сюжет "вечері у вузькому колі", пророцтво, сон - широко розповсюджені в XVIII в. літературні теми - повторюються, але текст Бальзака від містифікації Лагарпа відрізняє достаток історичних і побутових деталей
Насамперед - це деталі життя світського суспільства напередодні революції: звичай приїжджати в гості "налегке", інкогніто, в одязі буржуа, самостійно керуючи екіпажем; сама тема "Petit souper" відсилає читача до однієї з "паризький картин" Себастьяна Мерсье, апелюючи й до реалій часу й до літературної традиції; нарешті, пророцтво Робеспьера уведене під знаком ім'я графа Калиостро, що влаштовувала містичні побачення своїх шанувальників з парфумами великих історичних діячів. Словом, усе в тексті Бальзака - атмосфера салону, гра у фараон, суспільство, теми, звичай улаштовувати пізню вечерю для вибраних гостей - все несе на собі відбиток життєвого укладу вищого суспільства напередодні Революції в тім виді, у якому його запам'ятала література XVIII століття. Для створення цієї картини Бальзак користувався не тільки літературною традицією (Мерсье, Лагарп), але й численними мемуарами минулого сторіччя, зокрема, можна затверджувати, що він був знаком із творами пані де Жанлис, пані де Колон, Бюзо, Бриссо й іншими (див.: Cazuran N. Catherin de Medicis et son temps dans la Comedie Humaine. Lille. Рp. 109-114). А батько Бальзака, Бернар-Франсуа, належав цьому століттю: при Людовике XV він займав пост секретаря Королівської Ради, був дружний з кардиналом Роганом і г-жой де Колон
В обох текстах "пророки" - Робеспьер і Казот - виявляються людьми дивними. Але Казот по праву належить до світського суспільства, хоча сливет людиною чудакуватим, містиком (відомо про його прихильність иллюминатам) і називає себе "небагато провісником", тоді як подив елегантного оповідача із приводу появи у світському салоні "чи не покидьків суспільства" - Робеспьера й Марата - маркірує маргинальность цих персонажів. Подвійність сприйняття Робеспьера відзначена різницею оцінок цієї особистості господаркою будинку й оповідачем. Для пані де Сен-Жам Робеспьер - "лагідний, як ягня" парубок, що веде справу кардинала де Рогана й користуються його підтримкою. Для оповідача ж це "низенький, червонощокий, щеголевато одягнений пан, у якого такий вид, начебто він з'їв лимон", у нього "тонка бліда особа, із загостреним і разом з тим підійнятим носом, що часом надавав йому подібність із куницею" (Бальзак О. де. Указ. соч. С. 318). Бальзак відзначає його здатність перетворювати: у момент свого пророцтва Робеспьер вражає всіх "чистотою й виразністю" голосу й створюється враження, що людина цей таїть усередині себе якийсь "сховане джерело вогню". Словом, це "чужинець", що не викликає відвертої відрази тільки на тлі "виродливого як гусениця" Марата, чия землиста особа в плямах, що горять очі й грубі риси викривають сьогодення плебея
Композиційне споріднення текстів стає особливо яскравим у фіналі. В обох оповідань є формально виділена кінцівка. Так, останнє пророцтво Казота, щодо смерті самого пророка, подано нарочито иносказательно: Казот нагадує епізод з історії облоги Єрусалима, коли на сьомий день пророк, що виголошував з міських стін "Горі Сіону!", сказав: "Горі й мені!" - і в той же момент був убитий. У Бальзака кінцівка теж виділена й теж засобами як би додаткового пророцтва. Після оповідання Робеспьера про побачення з Катериною під час одного з "вечерь у вузькому колі" у графа Калиостро в розмову вступає п'яний молодий хірург: він розповідає про сон, у якому він, подібно скальпелю, проникнув містичним образом в ампутируемую ногу свого пацієнта й став розмовляти з мікроскопічними істотами, що населяють цей мир. Однак хворий, збожеволівши від болю, спробував вирватися, і ніж, зісковзнувши, упився в бік хірурга. Паралель зовсім ясна й, більше того, багаторазово підкреслена: хірург називає своїх малюсіньких співрозмовників народом, він говорить, що його сон ставиться до сну Робеспьера, "як дія до слова, як тіло до душі" (Там же. С. 329).
У фінальному епізоді найбільше яскраво відбите переплетення літературних традицій двох століть. Бальзак як би подвоює те, що було в тексті Лагарпа: тепер перед читачем подвійне пророцтво й подвійне бачення. Пророцтво, бачення й сон - теми, надзвичайно розповсюджені в літературі романтизму - успадковані від XVIII століття. Але відбувається зміна основного акценту "пророцтва Казота" з філософського на релігійний. Релігійна тема з'являється на початку й у Лагарпа: Казот пророкує авторові, що він увірує в Бога, що викликає жарту присутніх, у салоні звучать богохульні вірші Вольтера. Однак основне навантаження пророцтва падає на так звану обіцянку "царства розуму" - це пряма інвектива філософії Освіти. У Бальзака ж на першому плані імена Медичи, Лютера й Кальвіна, а просвещенческая наука втілена в образі модного медика Марата, його кривавий сон - просто ілюстрація одкровення Катерини: "Істини приходять до нас зі своїх глибин тільки для того, щоб купатися в крові, що їх освіжає" (Там же. С. 326). У Бальзака незрозуміла королева стає макиавеллиевским персонажем, Робеспьер - спадкоємцем її ідей, терор - продовженням Реформації, а літературна традиція, майстерно відтворена Бальзаком, маскує під історію й підносить як істина новомодні політичні концепції.