Карабегова Е Проблема екстремальної ситуації в новелістиці германського й французького романтизму («Заручення на Санто-Доминго» Г. тло Клейста й «Бюг Жаргаль» В. Гюго)
ПРОБЛЕМА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ В НОВЕЛІСТИЦІ ГЕРМАНСЬКОГО Й ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНТИЗМУ
("Заручення на Санто-Доминго" Г. тло Клейста й "Бюг Жаргаль" В. Гюго)
Питання філології. ВИПУСК 1. "Лингва". ЄРЕВАН - 2003
brusov. am/docs/ Ban-harcer-Final. pdf
Художнє втілення екстремальної ситуації стає характерним елементом структури в багатьох добутках європейських романтиків - особливо на ранніх етапах розвитку романтизму в тій або іншій країні. Але екстремальна ситуація, на наш погляд, не тільки представляє ті виняткові обставини, у яких повинна діяти виняткова особистість. Крім втілення в такий спосіб принципу типізації героя - одного з основних в естетиці романтизму - екстремальна ситуація може бути розглянута в контексті тих явищ перехідного характеру, які виникли на рубежі ХVШ-ХIХ століть у європейській літературі. І вона не тільки свідчить про виникнення нового бачення миру в епоху романтизму й про полеміку зі століттям, що йде, але й про наступність стосовно деяких моментів художньої культури Освіти
Пропонований порівняльний аналіз художнього втілення екстремальної ситуації - повстання на Санто-Доминго у творчості двох романтиків Генріха фон Клейста ("Заручення на Санто-Доминго") і Віктора Гюго ("Бюг Жаргаль") представляє, на наш погляд, певний науковий інтерес і в аспекті їхнього зв'язку зі спадщиною Освіти
Новела Клейста була опублікована в берлінському журналі "Der Freimьtige" ("Прямодушний") у березні-квітні 1811 року, тобто за півроку до самогубства письменника в листопаді того ж року. Повість Гюго, перший варіант якої він написав ще у віці 15 років, кілька разів була їм перероблена й уперше була опублікована в 1820 році в журналі "Літературний консерватор" і вийшла у світло у вигляді окремого видання в 1826 році. Обох авторів, при всьому розходженні їх життєвий і творчий шляхи, певною мірою зближає їхнє активне сприйняття деяких ідей Освіти. Як відомо, у загальному контексті літератури європейської Освіти екстремальна ситуація була, як правило, явищем скоріше периферійним - вона виникала в англійському готичному романі й у літературі "Бури й натиску", причому в обох випадках вона може розглядатися як віддалене передвістя романтизму. У більше "класичному" варіанті просвітительської літератури екстремальна ситуація мислилася автором як у принципі розв'язна на користь героя й не приводить його до загибелі, які б жахливі небезпеки йому не загрожували. Так, наприклад, у філософських повістях Вольтера описуються бури на море, землетруси й т.д. - але тільки для того, щоб показати, наскільки нерозумна природа уступає по своїй жорстокості "розумному" людському суспільству. Боротьба добра й зла, їхнє співвідношення у світі й вплив на кожну людську долю визначають у цілому тематику філософських повістей Вольтера. Але в той же час, по думці Вольтера, доля не залежить не тільки від волі людини, але й від вищих сил - мир, у якому нерідко переважає зло й неможливе гармонія, показаний їм як реально існуючої, якої би фантастичної й казкової істоти в ньому не з'являлися. Слід зазначити, що авторська іронія, що супроводжує всі перипетії оповідання, також сприяє деякій перестановці акцентів - підкреслюються не масштаби природних катаклізмів, а те велике неразумие, з яким люди намагаються їх уникнути або перебороти. Так, одним із самих небезпечних пригод Кандида стало три чверті, що зруйнувало, Лісабона землетрус, після якого " мудреці країни не знайшли способу більше вірного для порятунку від остаточної загибелі, чим пристрій для народу прекрасного видовища автодафе. Університет у Коимбре ухвалив, що спалення кількох людей на малому вогні, але з великою церемонією, є, безсумнівно, вірний засіб зупинити здригання землі".1 Цікаво відзначити, що И. В. Ґете, говорячи про внутрішній зв'язок "класичного" і "романтичного", указує на "екстремальність" як на свого роду загальну, прикордонну область між ними. "Класика й романтика однаково гарні й, у загальному-те, рівноцінні, треба тільки розумно користуватися цими формами й кожну вміти довести до вищої її крапки. Можна, звичайно, нагородити дурниці й у тої, і в інший, але й у такому випадку жодна з них гроша ламаного не коштує".2 У творчості Ґете екстремальна ситуація виникає досить рідко. У романі про Вільгельма Мейстере цей напад розбійників на мандрівних артистів і падіння сина Вільгельма - Фелікса із крутого обриву в ріку. Але й тут усе завершується благополучно - з'являється княгиня Наталія; веслярі човна, у якій пливе Вільгельм, рятують Фелікса й батько, що став до фіналу роману мудрим лікарем, повертає його до життя. А у філософській "Новелі" (1828) дозвіл екстремальної ситуації сприяє розкриттю глибинного змісту всього добутку. Під час пожежі й паніки, що охопила ярмарок, зі звіринцю бігли лев і тигр. Тигра застрелює, рятуючи життя княгині, молодий придворний, а лева приборкує співом чудесної пісні про чарівництво природи хлопчик - син власника звіринцю. У фінальній частині "Фауста" по злій волі Мефистофеля гинуть у палаючій хатині Филемон і Бавкида. Таким чином, у літературі Освіти, відповідно до принципів раціоналізму й риторичної культури в цілому, - екстремальна ситуація в більшості випадків виникає при зіткненні людини із силами природи й, як правило, дозволяється на користь головного героя. У цьому в опосередкованій формі відбивається та концепція світобудови в просвітителів, відповідно до якої споконвічно закладена в людині добра природа здатна перебороти будь-які приватні й тимчасові труднощі й, в остаточному підсумку, відновити світову гармонію. У романтизмі картина різко змінюється. Зовнішні екстремальні умови виявляються найбільш підходящими для виявлення " екстремальності" внутрішнього миру героя, його бурхливих почуттів і страстей. І такий герой уже не може знайти позитивний дозвіл свого конфлікту зі світобудовою й че - ловеческим суспільством. Цікаво відзначити, що в пісні пушкінського Голови, одного з учасників "Бенкету під час чуми", фактично згадуються всі ті "локуси", у яких виникає вже романтична екстремальна ситуація, причому вказується не тільки на її "смертельну небезпеку", але й на внутрішній психологічний стан героя, для якого така ситуація не тільки адекватна, але і якоюсь мірою бажана:
Є захват у бої, И безодні похмурої на краю, И в розлютованому океані Серед грізних хвиль і бурхливої тьми. І в аравійському урагані, И в подуві Чуми. Всі, усе, що загибеллю загрожує, Для серця смертного таїть Нез'ясовані наслажденья - Бессмертья, може бути, стан! І щасливий той, хто серед волненья Їх знаходити й відати міг.3
Екстремальну ситуацію в новелі Клейста "Заручення на Санто-Доминго" і в повісті Гюго "Бюг Жаргаль" представляють дві аналогічних історичних події - два повстання на Санто - Доминго. Гюго звертається до першого, 1791 року, а Клейст до другого, 1803 року. Обоє автора закладають в основу сюжету дві основні лінії дії - пригоди закоханої пари й боротьбу між неграми й білими. Екстремальна ситуація в обох випадках як би доводить до своєї межі: на тлі екзотичної природи далекого острова здійснюється протистояння людей, що належать до двох рас, причому по обидва боки проявляються неразумие й жахлива жорстокість
Всі новели Клейста, за рідкісним винятком, перейняті духом трагізму. Мир, у якому живуть і діють герої, - це мир природних і історичних катаклізмів, непізнаваний і непередбачений по самій своїй суті. Таке бачення миру виникає в Клейста як внаслідок загостреного сприйняття сучасності (революція й наполеонівські війни), так і через своєрідне тлумачення філософії Канта. Герої неспроможні осягнути розумом події, що відбуваються навколо них, і зрозуміти свій внутрішній мир, що по своїй романтичній суті суперечливий і конфликтен. У період, коли створювалася новела, Клейст уже піддав переоцінці свої політичні погляди, він засуджує революцію у Франції, виступає проти "божевілля волі" і бачить єдиний вихід у тім порядку, що може створити тільки державна влада. Трагізм у новелі Клейста обумовлений, у першу чергу, тим, що тільки в екстремальній ситуації відбувається народження "клейстовского" героя - особистості, здатної на людський і духовний подвиг, але ця особистість відразу ж піддається такому сильному впливу сил зовнішнього миру, що вона як би "розривається навпіл" і з'являється як втілення полярних по своїй суті якостей: шляхетності й підлості, вірності й схильності до зрадництва, чесноті й пороку. Двоє молодих людей -швейцарець Густав фон дер Рид і дівчина-метиска Тони - зустрілися й полюбили один одного на Санто-Доминго. Вони виявилися під час повстання негрів у самому центрі трагічних подій і могли б урятуватися, якби могли ледве більше довіряти друг другові
Тільки таким шляхом можна було б дати вихід добрим і гуманним силам, що таяться у світобудові, незважаючи на всі незліченні протиріччя, жорстокості й небезпеці миру, у якому живуть всі герої Клейста. Але ланцюг жестокостей тільки ненадовго переривається в епізоді знайомства Густава й Тоні, і молоді закохані незабаром трагічно загинуть через недолік довіри у світі й між ними самими. Слід зазначити, що тема довіри стає магістральної в багатьох добутках Клейста, і в новелі " Заручення на Санто - Доминго" вона також фактично підкоряє собі всю ситуацію в цілому. У новелі Клейста фактично опущені майже всі деталі місцевого колориту й весь акцент перенесений на психологію героїв. Таким чином, реальна картина повстання відсувається на другий план, а вся екстремальна ситуація піддається своєрідному переосмисленню - мова йде не тільки й не стільки про конкретні події, що відбуваються в екзотичній обстановці, а про художнє втілення філософської концепції світобудови і її відбиттів у психології романтичних героїв - в одному з останніх добутків Клейста.
У новелу включена досить велика кількість вставних оповідань, зміст яких перегукується з основним сюжетом - у них розповідається про жахливі акти зрадництва й жорстокості, і тільки одна історія оповідає про дивну шляхетність і самовідданість нареченої Густаваа, що ціною свого життя купила йому життя й волю
Структура повести Гюго являє собою оповідання в оповіданні. Капітан Леопольд д’Оверне, офіцер наполеоновсой армії, розповідає на біваку свою історію, у якій важливе місце належить шляхетному негрові Бюгу Жаргалю. Леопольд д’Оверне з'являється як романтична особистість, що усвідомлює свій зв'язок з історією як трагічну залежність. Французька революція, повлекшая за собою й повстання негрів на Санто-Доминго, приводить до незліченних жестокостям як на острові, так і в самій Франції, у повісті не раз згадується гільйотина й загибель безневинних людей. Історія загибелі Бюга Жаргаля, людини неабиякого, здатного на піднесені почуття й самопожертву, так само вписується в контекст революційних воєн
Образ Бюга Жаргаля, з одного боку, сходить до руссоистской концепції людини, що живе у світі природи, з інший же - перебуває в опосередкованому зв'язку з героями наступних романів Гюго, що займають "маргінальне" положення в соціальній системі - жебраками, бродячими акторами, каторжниками й т.д. Сюжетна лінія жорстокого й підступного карлика Хабибри, певною мірою, випереджає лінії інших романтичних лиходіїв у творчості Гюго й, у першу черга, Фролло й Баркильфедро.
Екстремальна ситуація у своєму гранично загостреному варіанті (білі й негри, екзотика далекого острова в Карибському морі) вичерпує себе вже в цьому ранньому творі Гюго, що у своїй подальшій творчості вже ніколи до неї не повернеться. Але він буде не раз вертатися до іншій, "просвітительській" концепції екстремальної ситуації, випливаючи якої він змусить своїх героїв вступати у двобій із силами природи. Так, у романі "Людин, що сміється" Гуинплен переборює величезну рівнину, покриту снігом, в "Трудівниках моря" Жильятт бореться з восьминогом і перемагає його, у романі "93 рік" сорвавшаяся з лафета коронада начебто оживає під час бури й губить матросів і корабель. Найбільше часто, на наш погляд, у ситуації усвідомленого протистояння природним стихіям виступає герой роману "Знедолені" Жан Вальжан. На всьому протязі оповідання в різноманітних формах втілюється опозиція "світло й тьма" як відбиття генеральної ідеї - боротьби Добра й Зла. Епізод зі свічниками єпископа Мириеля (свіча як символ милосердя) проектується на подальшу долю Жана Вальжана: він виводить Козетту з темного лісу до яскраво освітленої вітрини, де виставлена лялька, а потім веде дівчинку від людей з темними душами - Тенардье; він виносить пораненого Мариуса з підземелля на світло й повітря, звільняє з-під наслідку свого двійника й сам іде на каторгу; у тьмі відбувається його зустріч зі злодієм Монпарнасом, якого він намагається повернути до чесного життя, а остання глава роману називається "Непроглядний морок, сліпуча зоря". У всіх екстремальних ситуаціях, у яких попадає Жан Вальжан, присутні або самі природні стихії, або їхні символи. Потрапивши в другий раз на каторгу, Жан Вальжан рятує матроса, що впав у море, і кидається у воду, щоб потім виявитися на волі; коли він по стіні перебирається з вулиці в монастир Пикпюс, те сторож монастиря, колись урятований їм Фошлеван, говорить, що він "упав з неба"; щоб непоміченим вибратися з монастиря, Жан Вальжан ховається в труні, що привозять на цвинтар і вже починають засипати землею, поки його не виручає Фошлеван; коли ж його заманює в пастку Тенардье, те на яскравому вогні жаровні розжарюється долото, що Жан Вальжан вихоплює голою рукою, щоб налякати бандитів і прокласти собі шлях на волю
Таким чином, у Клейста й Гюго відбувається переосмислення екстремальної ситуації як прояву екзотики й глобальних конфліктів. Життєвий шлях Клейста незабаром буде обірваний їм самим, а Гюго, якому будуть призначені довгі роки творчості, ще не раз використовує як художній матеріал екстремальну ситуацію, але вже в іншому змісті. У творах Гюго в якості виняткових виступлять уже життєві ситуації, обумовлені соціально-історичними обставинами, але образи й символи природних стихій будуть нерідко виступати в них як важливі деталі тла
Примітки
1. Вольтер. Філософські повісті. М., "Правда", 1985, с. 165.
2. И. П. еккерман. Розмови з Ґете. Єреван, "Айастан", 1988, с. 328. 93
3. А. С. Пушкін. Полн. собр. соч. в 6 т., т. III, М., ГИХЛ, 1936, с. 190.