Н. Т. Пахсарьян. Барокко

Н. Т. Пахсарьян. Барокко

Н. Т. Пахсарьян.

БАРОККО

Літературна енциклопедія термінів і понять. - М.: Интелвак. - C. 70 - 74, 363 - 366, 802 - 804, 823 - 826, 885 - 887 (1,3 п. л.).

"Джерело: Італія, Росія) і в епоху Освіти. Слово “Б.” існувало кількома мовами - португальської, італійському, латині, іспанському - задовго до цього періоду й мало кілька різних значень (одна з фігур силогізму в схоластичному міркуванні, вид фінансової операції, перлина неправильної форми), кожне з яких включало переносне значення “дивного, неправильного, екстравагантного” і мало зневажливий відтінок.

"Джерело: розцінювалося як явище, що виникло на заході Ренесансу, але вже не трактувалося абсолютно негативно. В 20 столітті почалася естетическая реабілітація Б як напрямку в архітектурі, живописі, музиці. Досить довго термін Б. не застосовувався до літературних явищ або застосовувався лише спорадически, у деяких окремих дослідженнях 19 століття (Д. Кардуччи, 1860, е. Порембович, 1893).

"Джерело: очевидно пов'язане з певним перекликом художнього мировидения “катастрофічного” 20 сторіччя зі світовідчуванням людей бурхливого, військового 17 століття - початку Нового часу, у якому наш сучасник швидше й легше “довідається себе”(е. Харт), чим у мистецтві й літературі більше ранніх етапів. Почуття близькості, подібності духовної атмосфери періоду розвитку літератури Б. інтелектуально-психологічному клімату 20 століття породжує на всьому його протязі вихід у світло творів у стилі так званого необарокко, пояснює популярність самого слова, що іноді з'являється навіть у заголовках добутків (див., напр., “Концерт барокко” А. Карпентьера), відкриває закономірність високого дослідницького інтересу до Б..

"Джерело: baroques et mystiques - P. - 1996. - P.10). Багатьма фахівцями термін “Б.” розуміється досить широко. Одна концепція, що сходить до роботи е. д'орса, розглядає Б. як константу будь-якого стилю, як його кризову заключну стадію, виділяє елліністичне Б., середньовічне Б., классицистическое Б., романтичне Б. і т.д. - усього більше двадцяти видів (D'Ors E. Lo Barocco. - Madrid - 1935). Інша, висунута Г. Гатцфельдом, розглядає Б. як узагальнюючу категорію, у яку входять підвиди: маньеризм, класицизм і бароккизм (рококо) (Hatzfeld H. Estudios sobre el barroco.- Madrid - 1973 - P.53).

"Джерело: ( 1527-1800) до досить вузьких ( 1600-1650). Б. розуміється те як художній стиль, напрямок певного історико-культурного періоду (Б. Р.Виппер. Мистецтво ХУП століття й проблема стилю барокко // Ренесанс. Барокко. Класицизм. - М.- 1966), те як “стиль епохи”, тобто позначення культурного періоду в цілому, як тип культури (див.: Friedrich C. J. Das Zeitalter des Barock. - Leipzig - 1954; Rousset J. La litterature de l'Age baroque e"Джерело: [...] ...можливо говорити про барокко як про “стиль епохи” (Михайлов А. В. Поетика барокко: завершення риторичної епохи // Історична поетика. - М. - 1994 - С. 329). По-різному визначають дослідники й зв'язок мистецтва й літератури Б. з релігійними рухами 17 сторіччя: в одних працях Б. - породження католицької Контрреформації (Croce B. Der Begriff das Barock. - Zurich - 1927), навіть конкретно “єзуїтський стиль”, “мистецтво Тридентского собору”, в інші - навпроти, художнє явище, що протистоїть контрреформационной ідеології ( так трактувалося Б. у тих радянських дослідженнях, які ставили метою ідеологічну реабілітацію напрямку), у третіх - Б. розвивається й у середовищі католиків, і в середовищі реформаторів, не маючи певної конфесіональної прикріпленості, а скоріше виростаючи на ґрунті того релігійного - і політичного, і соціального - конфлікту, яким відзначений кінець Ренесансу (Морозов А. А. Проблеми європейського барокко // Вопр. літ-ри. - М. - 1969 - №12).

"Джерело: половина 17 століття, конкретніше - 1580-1660), і в тих країнах, де політична й соціальна стабільність менш міцна або порушена (Іспанія, Німеччина). Б. - породження глибокої історичної, світоглядної, соціокультурної, морально-психологічної кризи в період переходу від Відродження до Нового часу. Воно виростає на ґрунті гострого внутрішнього переживання зовнішніх катаклізмів, переосмислення колишньої картини миру, переоцінки людських можливостей, звичних ідей і цінностей.

У художнім баченні Б. не тільки Земля не є центром Вселеної (наслідок глибоко засвоєної й розвитий 17 століттям коперниканской картини миру), але й людина - не вінець утвору (критиці цієї ідеї сприяють нові релігійні плини - протестантизм, янсенізм). Мир і життя людини у світі з'являються низкою непримиренних опозицій, антиномій, вони перебувають у постійному борінні один з одним і постійно міняються, обертаються ілюзією, кажимостью. Навколишньої людини реальність виявляється сном і драматичнее всього, що він не може вловити границі між одним і іншим станом, зрозуміти, у якому положенні він перебуває в той або інший момент (див. п'єсу П. Кальдерона “Життя є сон”). Непізнаваність рухливий, дисгармонической, хаотичної дійсності, у якій перебуває людина - “мислячий очерет” (Б. де Паскаль), наданий життєвим бурам, “атмосфера сумніву” (Ж.-П. Ренгар), у яку він занурений, викликають жадібний інтерес до таємничої, чарівному, містичному, котрим свідомо немає остаточної розгадки. Людини Б. мучить відчуття неміцності, мінливості, мінливості життя, вона звертається те до традиції античного стоїцизму, то епікурейства, і ці початки не тільки антиномично протипоставлені, але й парадоксально злиті в песимістичному відчутті життя як шляхи лих.

Новому світовідчуванню література Б. знаходить образно-стильові відповідності, “уникаючи говорити занадто ясно” (Б. Грасиан), зіштовхуючи й контаминируя трагічн і комічне, прекрасн і потворно-бурлескне, піднесен і низьке, “бути” і “здаватися”, використовуючи метафори й парадокси, питая пристрасть до зображення метаморфоз, перетворень і перевдягань. Б. часто малює мир як театр: прямо вводячи театральні сцени в добутки ( у тому числі й сценічні - прийом “театру в театрі”), прибігаючи до декоративних і пишних образотворчих засобів (нанизування витончених метафор, створення образів-емблем, гіперболізація й утрировка язикових контрастів). Саме слово в Б. несе насамперед функцію “подання”, а метафори й іносказання є “способом утворення особливого ладу свідомості” (.М. Лотман).

Творче завдання письменника Б. - хвилювати й дивувати читача (“Поета ціль - чудесне й вражаюче. Хто не може здивувати..., нехай іде до скребниці” - Д. Марино). Одночасно Б. прагне виразити складність миру у всій її повноті: громіздка композиція багатьох добутків, достаток персонажів, сюжетних ліній, конфліктів, подій, розмаїтість “декорацій”, у яких вони відбуваються, великі вчені коментарі, які часто супроводжують тексти романів (“Навіжений пастух” Ш. Сореля, “Ассенат” Ф. фон Цезена), драм ( “Папиниан” Грифиуса) покликані перетворити ці добутки в подобу універсальної енциклопедії.

Барочний мир-“енциклопедія”, і як Книга буття і як властиво книга, складається з безлічі окремих фрагментів, елементів, “рубрик”, що з'єднуються в суперечливі й несподівані сполучення, що створюють “ обдумано-запаморочливий” (Ж. Женетт) оповідальний лабіринт. “Розумова екстравагантність” (С. С.Аверинцев) Б. пов'язана з тим, що це мистецтво риторичне, що не ставить перед собою завдання безпосереднього, прямого відбиття дійсності. Б. завжди враховує, хоча й варіює - зненацька, навіть парадоксально, - літературну традицію. Ця література використовує “готове слово” (А. В.Михайлов) - і у своєї “високої”, етико-філософської, любовно-психологічної, “трагічної” лінії (П. Кальдерон, О. д'юрфе), і в “низової”, нравоописательной, бурлескно-сатиричної, “комічної” лінії (Ф. Кеведо, Ш. Сорель, Г. Гриммельсгаузен).

Б. представлено в європейській літературі не тільки цими двома основними стильовими лініями, але й безліччю плинів: культизм і консептизм в Іспанії, маринізм в Італії, либертинаж і прециозность у Франції, “метафізична школа” в Англії, “світське” і “релігійне” Б. і т.д. Цей напрямок має певні національні особливості в кожній країні: іспанське Б. - найбільше філософськи-напружене, збентежене, французьке - найбільше аналітично - інтелектуальне, у Німеччині - найбільш емоційно-афектоване й т.д.

Б. - мистецтво, не схильне до створення стрункої системи художніх законів, “правил”. Існує мало литературно-естетических творів, які ми з повним правом назвали б програмно барочними, хоча до становлення естетики Б. безумовно мають відношення Т. де Вио, Ш. Сорель у Франції, Д. Донн в Англії, Д. Марино в Італії, Г. Гриммельсгаузен у Німеччині й т.д. Естетика Б. повніше всього представлена в Італії (“Підзорна труба Аристотеля” е. Тезауро, 1655) і Іспанії (“”Остоумие, або мистецтво швидкого розуму” Б. Грасиана, 1642): обоє теоретика звертають основну увагу на поняття “гострого розуму” як основи винахідливості художника слова, затверджують роль інтуїції в художній творчості.

Система жанрів у Б. не має закінченість і стрункістю, як у класицизмі, однак жанрові переваги письменників досить ясні: це пасторальна поезія, драматичні пасторалі й пасторальний роман, галантно-героїчний роман з історичною тематикою, алегоричний роман, філолофсько-дидактична лірика, сатирична, бурлескна поезія, комічний роман, трагікомедія, філософська драма.

Літ.: Голенищев-Кутузов І. Н. Література Іспанії й Італії епохи барокко // Його ж. Романські літератури. - М. - 1975; Слов'янське барокко. Історико-культурні проблеми епохи. - М. - 1979; Виппер Ю. Б. Про різновиди стилю барокко в західноєвропейських літературах XVII століття // Його ж. Творчі долі й історія. - М. -1990; Ортега-І-Гассет. Воля до барокко // Його ж. Естетика. Філософія культури. - М. -1991; Михайлов А. В. Поетика барокко: завершення риторичної епохи // Історична поетика. - М. - 1994; Женетт Ж. Про одне барочне оповідання // Його ж. Фігури: В 2-х т. - М.- 1998.- Т.1; Tapie V.-L. Le Baroque - P. - 1961; Dubois C.-G. Le baroque. - P. -1973; Hatzfeld H. Estudios sobre el barroco. - Madrid. -1973; Rosto