Двадцять п'ятого березня петербурзький цирюльник Іван Якович виявляє у свіжоспеченому хлібі ніс. Іван Якович із подивом довідається, що ніс належить одному з його клієнтів, колезькому асессору Ковальову. Цирюльник намагається позбутися від носа: викидає його, але йому постійно вказують на те, що він щось упустив. На превелику силу Іванові Яковичу вдається кинути ніс із мосту в Неву. А в цей час колезький асессор прокидається й не знаходить у себе носа
Він шокований. Прикривши особу хусткою, Ковальов виходить на вулицю
Він досить розстроєний що произошли, тому що тепер не зможе з'являтися у світлі, так до того ж у нього багато знайомих дам, за деякими з яких він не ладь поволочитися. Зненацька він зустрічає свій власний ніс, убраний у мундир і панталони, ніс сідає в карету. Ковальов поспішає за носом, виявляється в соборі. Ніс ретельно молиться. Ковальов підходить до йому, пояснює сформовану ситуацію, просить, щоб ніс «повернувся на своє законне місце».
Однак ніс робить вигляд, що не розуміє Ковальова. Ковальов відправляється до обер-поліцмейстера, але того немає будинку. Ковальов приходить у відділ газетних оголошень, розраховуючи дати об'яву про пропажу носа. Але йому відмовляють, тому що оголошення занадто незвичайно й може нашкодити репутації газети. Розстроєний Ковальов вертається додому. Він міркує про те, хто ж міг зіграти з ним такий злий жарт. Він підозрює штаб офіцершу Подточину, знайому даму, що хоче женити його на своїй дочці
Можливо, що за допомогою якихось колдовских прийомів Подточина зробила так, щоб Ковальов залишився без носа. І це за те, що він не бажав женитися на дочці Подточиной! Розсерджений Ковальов відправляє Подточиной лист, у якому обвинувачує її в пропажі носа. У відповідному листі Подточина щиро дивується таким дивним умовиводам асессора. По Петербургові повзуть слухи про ніс, що розгулює по вулицях, Ковальова. Увечері того ж дня поліцейський наглядач приносить Ковальову його ніс, додаючи, що із працею зумів піймати його, тому що ніс уже сідав у диліжанс і збирався їхати Вригу.
Ковальов дякує наглядачеві, дає йому асигнацію, а коли той іде, намагається приставити свій ніс на місце. До жаху Ковальова, ніс не тримається й падає на стіл. Ковальов посилає за доктором, але й той не знає, як допомогти Ковальову. Ковальов думає про те, що його життя тепер безглузде: без носа він ніхто
... Ранком сьомого квітня Ковальов прокидається й з подивом виявляє, що його ніс перебуває там, де й повинен бути, між щік. Через якийсь час приходить цирюльник Іван Якович, щоб оббрити Ковальова
Але тепер, голячи Ковальова, він не тримає його за «нюхальну частину тіла». Хоча це й важко, але із цього дня цирюльник, виконуючи свою звичайну роботу, упирається рукою в щоку й у нижні ясна Ковальова
Коментарі