Марко Вовчок І М. О. Максимовичу Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала - усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров'ю обкипіло! Збула… Клопочуся, бідкаюся - з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись… А дітки ростуть, уже й в'ються коло мене і щебечуть - мої соловейки. II Андрійко був у мене повновидий, ясноокий, кучерявий; Веселий був хлопчик, жвавий. Було, за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучче розважить. І посварюсь, і поцілую його. Він був старшенький. А що вже Василько, - тихий, сумирний: і в хаті не чуть, і на дворі не видно. Був якийсь задумшливий змалку: чи те, що він у таку тяжку годину народився, хутенько після мого чоловіка, чи таку вдачу йому бог дав. Андрійко село оббіжить, - вернеться червоний, сміючися, пустуючи; а сей, гляди, під хатою де-небудь сидітиме: землею пересипається або зілля всякі виш...